Пам'яті Петра Мамонова: великий юродивий
Мамонов уособлював совість — у всіх жанрах, в яких брав участь як артист. Не видно нікого, хто б міг зайняти його, освячене вищими силами, місце.
У віці 70-ти років від короновірусу помер видатний радянський, російський рок-музикант, лідер панк-групи "Звуки Му", актор — Петро Мамонов. Днями у Facebook Борис Гребенщиков попросив помолитися за Петра Миколайовича — той лежав у медикаментозній комі, 87% його легень були вражені…
Якщо коротко про Мамонова: він був рок-юродивим.
Я бачив його "Звуки Му" в Жовтневому палаці 20 років тому. Мамонов раптом на сцені зобразив епілептичний припадок (такі штуки на підмостках проробляв тільки вождь американського фанку Джеймс Браун): Петро ліг на сцену і завібрував усім тілом. Зал дивився на це видовище заворожено. "Муха джерело зарази? Ні, це ти — джерело зарази", — нестямно волав рокер. — "Скільки тебе годував я — лайка одна у відповідь. А скількох мух убив я? Нещасних на світі немає. А ти все жива?! Джерело зарази!" — Мамонов виводив іронічно-ліричний монолог якогось алкоголіка, але при цьому кожен у залі саме ним себе і відчував — невлаштованою, самотньою людиною.
"Я — сірий голуб! Я найгірший, я гірший за тебе, я найнепотрібніший, я гидота, я погань! Але зате я вмію літати…". У залі було повне ототожнення публіки — з людиною на сцені. Він учив нас, сірих голубів, літати над смітником, над буденністю!
Після знакової ролі лікаря-торговця наркотиками в картині "Голка" (1988) з Віктором Цоєм, Мамонов знявся в стрічці "Таксі-блюз" (1990) у ролі джазового віртуоза, виконавши там відхідну СРСР: експресивно-щемлива партія його героя на саксі стала прощальним жестом радянської епохи. Рок-юродивий зіграв джаз-юродивого.
На відміну від більшості рок-зірок — Мамонов прекрасно почувався не тільки в кіно, але й на театральних підмостках.
Його рухливе обличчя нагадувало телеекран. Достатньо було йому сказати: "Тут піднялася буря!", а далі мімікою він так зображував це природне явище, що зал валився від сміху.
Мамонов привозив моноспектакль (серія "Лисий брюнет") у Київ на початку нульових — постановка йшла в тому ж Жовтневому. Петро гіпнотизував публіку напівбожевільним поглядом і так описував мрії свого героя "Магнітофон "Астра-2". Ламповий, котушковий. Я бачив такий — в магазині. Куплю — і буде мій!" І ти теж починав його бачити — прекрасний, чарівний апарат "із блискучими ручками". Але герой Мамонов "лисий брюнет" — навіть мріяти не міг про це меломанським рай.
Зображуючи пекельні пристрасті на сцені, Петро, прагнув завжди до чогось світлого. Для нього таким місцем стала православна церква. Як він не раз зізнавався, що від згубного рок-н-рольного способу життя його врятували Писання святих. Рок-юродивий став православним юродивим. Саме такого — Кочегара — він зіграв у фільмі Павла Лунгіна "Острів" (2006).
Розраховуючись за гріх зради, Кочегар прийняв чернецтво і став практично святою людиною в монастирі на Соловках. У фіналі стрічки є шкіпер, якого Кочегар думав, що застрелив під тиском фашистів. Юродивий виганяє з дочки вже адмірала біса, а собі отримує прощення…
За цю роль Мамонов був обсипаний нагородами, але на одній з церемоній виголосив таку потужну викривальну промову в дусі свого персонажа, що вона була майже повністю вирізана на ЦТ, однак потрапила до друку й була розтягнута на цитати.
Безумовно, Мамонов уособлював совість — у всіх жанрах, в яких брав участь як артист. Не видно нікого, хто б міг зайняти його, освячене вищими силами, місце.