Продюсер "Пульсу" і "Захара Беркута" Єгор Олесов про те, як зачепити кіно дорослих та дітей

Прем'єрна спортивна драма "Пульс" про долю паралімпійської чемпіонки Оксани Ботурчук продовжує переможну ходу на екранах країни, зібравши чимало позитивних рецензій (на КINO-teatr.ua і KINOafisha.ua індекс популярності картини 9,4 з 10).

За фільмом стоїть команда талановитих творців, але в першу чергу — Єгор Олесов, найбільш успішний кінопродюсер України. Вітчизняну та зарубіжну аудиторію він завоював фільмами різних жанрів: "Незламна" (2015 року, військова драма про українсько-радянську снайперку Людмилу Павличенко), "Сторожова застава" (2017, фентезі), "Захар Беркут" (2019, історичний бойовик), "Викрадена принцеса: Руслан і Людмила" (2018, анімація), "Ціна правди"(2019, трилер), "Пульс", а у 2022 році готується до виходу масштабний мультфільм "Мавка. Лісова пісня".

"Викрадену принцесу" показували в понад 50 країнах. "Мавку" готують до ще більш глобального ринку, у першу чергу — США.

Як ти починав бізнес?

— Я вчився в Театральному інституті імені Карпенка-Карого на факультеті кіно і телебачення, займався музикою і всім, що пов'язане зі звуком. У підсумку це захоплення переросло в бізнес. Разом з партнерами ми створили одну з перших професійних студій звукозапису в Україні — PTERODUCTIONSOUND. Займалися переважно рекламою, працювали з шоу-бізнесом. У 2006 році ми перші запустили дубляж фільмів для кінотеатрів українською мовою, створивши українську версію фільму "Тачки" від Disney. Згодом почали працювати і в галузі відеопостпродакшену. PTERODUCTIONSOUND перетворили в компанію Postmodern, яка, крім іншого, почала виробляти комп'ютерну графіку.

Історії про перемоги

Усі твої фільми несуть імпульс переможця, зокрема "Незламна", "Пульс". Їхні головні герої аж ніяк не жертви, чим часто грішить українське артхаусне кіно, вони досягають мети. Ти свідомо обираєш такі сюжети?

— Так, я вважаю, що історії про перемоги дуже важливі. Нам усім потрібна мотивація, щоб змінюватися. У цьому контексті ми ні в якому разі не говоримо про пряму патріотичну агітацію. Важливі чесні людські історії, історії героїв: про мрії, подолання, пошук щастя.

Відчувається, що ти добре знаєш книжку "Тисячоликий герой" Джозефа Кемпбелла, чиї висновки про структуру і створення міфологічного героя використані в "Зоряних війнах", "Королі Леві", супергеройських сагах.

— У дитинстві однією з моїх улюблених книг були "Легенди і міфи стародавньої Греції". Зараз періодично читаю літературу про створення сценаріїв, продовжую вчитися в цьому напрямку. З локальними супергероями в нас усе непросто з огляду на жанрову специфіку та бюджети. Але в тій же "Сторожовій заставі" ми позиціювали трьох билинних богатирів — Іллю Муромця, Альошу Поповича (Олешко) і Добриню Микитовича як перших українських супергероїв. Це класно спрацювало. Особливо аудиторії запам'ятався Олешко у виконанні Романа Луцького, думаю, зокрема через гумор.

Узагалі, гумор — важливий складник практично будь-якого жанру. Це відмінний інструмент, щоб підключити аудиторію, дозволити їй проявити емпатію до героїв.

Незважаючи на жанр спортивної драми, трохи гумору є і в "Пульсі". Чесно кажучи, мені хотілося його навіть більше, але якісь речі довелося урізати. У драмі "Незламна" теж вистачає гумору, наприклад, у сценках з Одесою, де ми підкреслювали весь місцевий колорит.

Ти все продумуєш у сценарії? Які нюанси роботи над байопіком?

— Намагаюся максимально брати участь. Сценарій — це основа, фундамент. Буває, звичайно, дивишся зібраний фільм і думаєш: тут треба було допрацювати ту чи іншу деталь.

Байопіки знімати непросто, адже є рамки. З одного боку, реальна особистість та її історія, з іншого — драматургія. Ці речі при створенні сценарію треба грамотно зістикувати. Наприклад, ми розуміли, що в плані драматургії головній героїні в "Пульсі" потрібно додати ще більше перешкод, підвищити ставки і цінність її перемоги, посиливши наслідки від її травми. Але якби ми так зробили, то в житті медкомісія не допустила б її до змагань.

Працюючи над байопіками, потрібно брати яскраві події з біографії головного героя як опорні точки і нанизувати на них цікаві деталі. При цьому важливо досліджувати, працювати з консультантами й архівами.

Які для тебе найбільш емоційні сцени?

— У "Незламній" — наприклад, в епізоді, коли головна героїня Людмила Павличенко спілкується з Елеонорою Рузвельт. Перша леді США, випадково побачивши посічену шрамами спину Люди, обіймає її, як дочку. Це сильна і зворушлива сцена, тому що на рівні символів ми розуміємо, наскільки тоді західний світ відрізнявся від радянського. Ця сцена — зв'язка до іншої, коли гине улюблений чоловік Павличенко, закривши її своїм тілом і захистивши від мінометного вогню. Там вони біжать по квітучому саду під вогнем противника. Цю сцену ще більш емоційною робить трек "Океану Ельзи".

У "Пульсі" зазначу епізод, коли Оксана Ботурчук готується до свого рекордного забігу в Пекіні і тренер їй каже: "Уяви, що ти на своєму стадіоні". І ми бачимо кадри її рідного стадіону і всі етапи її шляху до перемоги. Це рішення придумав оператор Юрій Король. Сцена пробирає глядачів до мурашок.

Підкорення Китаю

На сьогодні найбільший комерційний успіх — в українського мультфільму "Викрадена принцеса". Його показали в 50 країнах. При бюджеті $3,7 млн касові збори — близько $8 млн.

— Так, крім успішної світової дистрибуції "Принцеса" встановила локальний рекорд, зібравши в Україні 36 млн грн. Це перший вітчизняний повнометражний фільм, що вийшов на великих екранах у Китаї.

"Принцеса" непогано пройшла в Європі. У Румунії, наприклад, ми за зборами обігнали навіть "Паддінгтона-2". Але, на жаль, ми не вийшли в кінопрокат на деяких великих європейських територіях — у Франції, Німеччині, Італії. Промо у Франції, щоб фільм вийшов у прокат, у рази дорожче, ніж, наприклад, у Польщі. Дистриб'ютори не готові ризикувати, тому на цих територіях ми виходили на ТБ і платформах. Знову ж таки, це перший український фільм з такою широкою кінопрокатною дистрибуцією на міжнародному ринку. Багато хто до нас придивлявся.

Чи є в західних партнерів питання до наших сценаріїв?

— У цілому ми задоволені кейсом "Принцеси", але питання в хорошому сенсі є завжди. Без них не буде розвитку. Перший важливий складник — історія. Друга — творча і технічна реалізації. В анімації універсальна мова і практично необмежені можливості, історія повинна бути зрозумілою. Тут можна візуалізувати все без обмежень, але важливо розуміти аудиторію, з якою ти працюєш, і тренди. Візьмемо оскароносний мультфільм "Душа" (2020). З одного боку, складні теми — загробний світ, самореалізація, натхнення, покликання тощо, але цю історію із задоволенням дивляться і діти.

Принципом багаторівневого

А що допрацьовували у "Викраденій принцесі" американські скрипт-доктори?

— Вони допомагали зробити вибір там, де наша команда сумнівалася. Плюс їхня експертиза з боку. Це особливо важливо з точки зору сприйняття нашого продукту західною аудиторією. "Принцеса" — пригодницька, комедійна лав-сторі. У своєму жанрі сценарій зроблений добре, і оскільки це перший такий проект, ми дотримувалися класичних, можна сказати диснеївських, канонів жанру.

На прикладі цього проекту ми показали світові, що в Україні можуть робити гідну анімацію, не гіршу за топові європейські чи канадські студії. Хочеться рости далі, робити більш глибокі історії. При цьому ми чудово розуміємо, що технологічно і творчо доводиться конкурувати з великими американськими студіями з їхніми багатомільйонними бюджетами.

Один з головних принципів побудови історії в анімації для широкої аудиторії — багаторівневість. Це допомагає залучити до анімаційного фільму дітей, підлітків і дорослих. Логіка така: для дітей працюють прості жарти, яскраві і незвичайні звірята, які роблять що-небудь дивовижне. Тому для "Мавки" я придумав Котожаба. Його немає в міфології, але дітям він подобається. Підлітки, у свою чергу, цінують пригоди й екшен, а для дорослих потрібні складна драматургія, любовні взаємини і гумор з підтекстом.

"Мавка" — це лав-сторі з екологічним підтекстом. Є два різних світи — лісу і людей. Є хлопець і дівчина, кожен з них належить своєму світу. Ці світи конфліктують. Але любов не зупинити. Тобто в основі — тема Ромео і Джульєтти. А на що дивитися трьох- і семирічним глядачам? Ось тут на допомогу і приходять казкові персонажі, жарти, пригоди.

Крім розваги через контекст ми повинні транслювати важливі смисли. Це повинне бути навіть у комедії.

В ідеалі продюсеру потрібно знайти правильний баланс між трьома китами комерційного кіно — грошима, творчістю і здоровим глуздом.

США впадуть під натиском "Мавки"?

— Подивимося. Наразі йдуть активні переговори. Деякі договори підписані. Наша дистрибуція комунікує з різними світовими прокатниками і топовими платформами. Світ після ковіду змінився, такі платформи як Netflix нарощують анімаційний контент, сімейні мультфільми показують хороші цифри, і це для нас відкриває можливості. Звичайно, хочеться побачити свій анімаційний продукт з червоною буквою N і вийти у форматі originals.

Які жанри наразі найбільш перспективні?

— Якщо говорити про локальний ринок, то це комедії або якісні байопіки. Для міжнародного ринку — хоррори. Думаю, що в цього напрямку непогані перспективи з точки зору експорту, адже мова страху максимально універсальна. Плюс у цьому жанрі можна працювати з невеликим бюджетом.

Якщо знімати англійською, то нескладно привезти до нас кілька англомовних акторів і зняти в лісі або в одній локації сильну історію.

Чудовисько має бути?

— У хоррору багато піджанрів: з чудовиськами, психологічні, з маніяками, з паранормальними явищами тощо. Головне — крута оригінальна історія. Є такий американський продюсер — Джейсон Блум. У нього класна концепція: він поставив собі за мету шукати суперідеї, недорогі в реалізації, і знімати кілька проектів одночасно. Один з трьох-п'яти обов'язково ставав суперхітом. Наприклад, один з його фільмів, "Паранормальне явище", при неймовірно низьких витратах на виробництво зібрав багато мільйонів.

Хоррори тебе приваблюють як продюсера чи як художника?

— У першу чергу продюсерська історія. Хоррор потрібно так проектувати, щоб потім максимально продавати по всьому світу. Я поки не вірю в суто локальні хоррори, заточені під конкретну територію. Хоррор в Україні не збере таку касу, як комедія. Треба розуміти, що аудиторія хоррору досить вузька, але вона є в будь-якій країні, і фільм може поширюватися по планеті, — ось у чому виграшність цього жанру.

На Заході вже є таке поняття як "українське кіно"?

— Думаю, що бренд українського кіно зі своїм характерним почерком тільки формується. Але рівень наших фільмів за останні п'ять-сім років став набагато вище.