"Поглядом міг спопелити". Онук Богдана Ступки розповів про круту вдачу знаменитого діда

27 серпня в Києві урочисто відкрили горельєф актора Богдана Ступки (1941-2012) в день його 80-річчя. Пам'ятник встановили на розі Заньковецької, 3/1, і Станіславського — на будинку, де жив Богдан Сильвестрович. Відкрили його син та онук Ступки — Остап і Дмитро, теж відомі актори. Фігура великого артиста авторства скульптора Миколи Зноби ніби вітає перехожих помахом капелюха. Ірина Батько-Ступка, голова благодійного фонду Богдана Ступки, пояснює ідею: "Хоча до театру йому було п'ять хвилин ходу, він йшов туди годину. Знімаючи капелюха, зустрічав людей, вітався, спілкувався. Так його навчив батько: потрібно завжди мати капелюх, щоб з його допомогою можна було привітатися з хорошою людиною. У Богдана Сильвестровича була величезна колекція капелюхів".

Художник театру ім. Франко, давній друг і соратник Ступки-старшого Андрій Александрович-Дочевський розповів цікаву історію: "В одному спектаклі потрібно було зобразити пустелю. Я зробив бутафорські дюни, але вони мені не подобалися — була в них якась штучність, ненатуральність. Я розповів про це Богдану Сильвестровичу, а він раптом: "Зший мені сумку, як у Григорія Сковороди". Причому тут сумка? Я подумав, що йому не до моїх творчих мук, але в цех віддав вказівку зшити сумку. Генеральний прогін. На плечі у Богдана Сильвестровича сумка, і він із нею пішов кудись углиб дюн. Ми кричимо: "Ви де?" — "Я тут", — кричить він і раптом із глибини сцени летить пригорща піску. З'ясувалося, він в цю сумку поклав пісок! і коли його кинув, то бутафорська пустеля ожила і стала справжньою".

На відкритті горельєфа оголосили і про виставку фото та живописних портретів артиста в Національному музеї ім. Шевченка. Якщо говорити про його культурний код, то артистична сім'я Ступок веде родовід не від Богдана, а від його батька — Сильвестра Дмитровича Ступки (1914-1993), який був співаком у хорі Львівського оперного театру.

У Богдана Ступки понад сто ролей в кіно і 50 у театрі. Він був художнім керівником театру ім. Франка, міністром культури (1999-2001). У кіно грав різного роду лідерів: у драмі "Білий птах із чорною ознакою" (1970) — пристрасного націоналіста Ореста Дзвонаря, у "Вогнем і мечем" (1999) — мудрого Богдана Хмельницького, у "Молитва за гетьмана Мазепу" (2001) — суперечливого Івана Мазепу, у "Водії для Віри" (2004) — турботливого батька-генерала, в "Зайці над безоднею" — закоханого генсека Брежнєва, в "Чорній раді" (2001) — підступного Івана Брюховецького, в "Тарасі Бульбі" (2009 ) — масштабного козачого полковника Бульбу. У знаковій виставі за Шолом-Алейхемом і Горіним "Тев'є-Тевель" головний герой Тев'є-молочник перетворився стараннями Ступки на містечкового єврейського вождя.

У будь-якій ролі Богдана Сильвестровича запам'ятовується його чіпкий погляд, вкрадливий, але потужний голос, який може несподівано перейти в рик, і хитрість, притаманна практично всім його персонажам — це тигр. Якщо на галявину вийшла кішка, то це не інтригує. А якщо на галявині з'явився тигр — його неможливо ігнорувати, навіть якщо він дивиться від вас в іншу сторону. З тієї ж породи, що й Ступка — зі світових зірок — Джек Ніколсон (згадайте його героїв із "Польоту над гніздом зозулі" та "Китайського кварталу").

Формула Ступки: тигр — хитрість — стрибок. Під стрибком я розумію несподіваний сильний вчинок, якого завжди чекаєш від його героїв: вогненний танець із чужою нареченою в "Білому птаху з чорною міткою", відгук козачого полковника з натовпу поляків "Чую, синку" на страти старшого сина в "Тарасі Бульбі", зникнення генсека Брежнєва з поля зору його свити в "Зайці над безоднею", вибух реготу в найбільш безнадійній ситуації Тев'є-молочника. Публіка ніколи не готова до цього "стрибка" Ступки-актора, він завжди застає глядача зненацька.

Код Ступки. Сімейна справа

6 вересня онукові Богдана Ступки, Дмитру, виповниться 35 років. Широку популярність він отримав, зігравши головну роль у містичному трилері "Тіні незабутих предків" (2013) — студента Воланчика. В інших фільмах Дмитро Ступка грає інтелігентного мажора-студента. Але його діапазон ширший: у "Гвардії" (2015) зображує студента-добровольця, в "Правило бою" (2016) — дрібного, але колоритного шахрая, а в "Крути.1918" (2019) — Симона Петлюру. Хоча в прем'єрній комедії "Нереальний КОПець" (2021) він знову мажор, який потрапив у поліцію.

Сьогодні Дмитро грає в театрі ім. Франка, працює телеведучим ранкового шоу і викладачем акторської майстерності. Фокус поговорив із ним про уславленого діда і власні досягнення.

Коли ти усвідомив, що твій дід — найбільша фігура українського драматичного мистецтва?

— У старших класах. Зі звичайної школи мене перевели в академію мистецтв, що відкрилася нещодавно, і возили на дідовій міністерській машині "Опель Омега", а постові віддавали мені честь. Номер у неї: герб України, прапор і три цифри — 037. Потім вступив до інституту ім. Карпенко-Карого. Я бачив, як дідусем захоплюються люди, що в нього багато шанувальників, як його люблять, посміхаються при зустрічі. Коли він став міністром культури, кількість людей навколо нього ще збільшилася. Його любили різні верстви суспільства: від правоохоронців до кримінальних авторитетів.

Адже це він сприяв твоїй акторській кар'єрі на старті. Як це відбулося?

— Франківська трупа у МХАТі показувала "Чайку", я грав Треплєва. Підійшов естонський режисер Андрес Пуустусмаа, який зняв фільм про пушкінський ліцей "1814", в якому був зайнятий дідусь. Він каже: "Мені хлопець сподобався із сережкою у вусі, який виконував роль Треплєва. Хто це?" Дідусь: "Це мій онук Дмитро". І той запросив мене на проби, так я потрапив у фантастичний бойовик "Ми з майбутнього-2".

Спопеляючий погляд Богдана Ступки

Богдан Сильвестрович хвалив тебе, чи просив ти його порад?

— Справа в тому, що він як режисер ніколи не працював. Але поради як актор давав: десь голосніше говорити, як працювати з очима при великому плані. Ділився маленькими акторськими фокусами, тому що на знімальному майданчику своя специфіка порівняно з театром.

Валентин Гафт якось сказав мені, що Ступка — геній. І привів у приклад те, як він жартівливо виконував арію Зорге з опери про розвідника, мовляв, було видно, що цей титан сильний навіть у комедійних дрібницях.

— Він був позитивним і добрим, і дійсно в нього в запасі було кілька комедійних номерів.

Чи міг він вийти із себе? Пам'ятаю його фірмовий, чіпкий, вольовий погляд — не вирвешся.

— Так, якщо в чомусь провинився, наприклад, прийшов пізно додому, мені було достатньо одного його такого погляду, щоб підтиснути хвіст, опустити вуха і тихенько зникнути. Поглядом він міг спопелити — його цей гострий, колючий погляд — особливий дар. У його фільмах і спектаклях поглядом він міг сказати більше, ніж словами.

А який він був у конфліктах? Ти був свідком подібних ситуацій?

— Я їх не пам'ятаю, хоча він така людина, що з ним краще було не конфліктувати. Мені здається, це небезпечно [посміхається].

Прочитав в інтерв'ю його вдови Лариси Семенівни, твоєї бабусі, що вона скаржиться на непомірні комунальні платежі. Але її чоловік був міністром культури. Невже він нічого собі не "приватизував", не взяв?

— Богдан Сильвестрович нічого не брав, крім зарплати. Бабуся зараз живе на одну пенсію. Він, навпаки, багатьом допомагав, хто до нього звертався за допомогою. Серйозна стаття доходу в нього була — гонорари від кіно. Але все пішло на ремонти квартир, на речі, навчання дітей. Ніякого капіталу він не залишив. Навіть розповів мені, як йому пропонували хабар. Він ніколи з таким не стикався і не знав, як поводитися. А йому: "Богдане Сильвестровичу, це від чистого серця". Він розповідав про це з іронією.

Мрія про екшен

Поговоримо про тебе. Згоден, що в національному кіно ти створив образи вічного студента і мажора? Наприклад, у фільмах "Київський торт", "Тіні незабутих предків", "Нереальний КОПець", серіалі "Гвардія".

— У "Гвардії" мій персонаж — не мажор, а просто студент, який втік. А в "Нереальний КОПець" — так, мажор, який потрапив у поліцію. Можна тільки пошкодувати про те, що непогана комедія не встигла зібрати касу: тільки вийшла в прокат, як оголосили черговий локдаун. Він, до речі, завадив і нашому антрепризному спектаклю — відмінилися гастролі. Зовсім мажора і не студента я граю в спортивному екшені "Правило бою" — це невеликий кримінальник. Татуювання, капелюх, леопардове пальтечко — це все талановито підібрали костюмери і стилісти. Коли одягаєш на себе такий одяг, він відразу дає стимул поводитися, як бандит.

А чи сильно зовнішні атрибути образу впливали на тебе, коли ти грав Симона Петлюру у фільмі "Крути. 1918 року"?

— Уже в процесі зйомок мені робили спеціальний грим — наклеювали масивні повіки, як у Петлюри. Я по 40 хвилин чекав, коли вони застигнуть. Але все одно тут важливіше те, що я про нього прочитав. Так чинив і дід, коли грав Хмельницького й Мазепу: як можна більше читав про них. Ще я дивився хроніку, спостерігав, як Петлюра поводиться. Мені подібні люди представляються велетнями. Зараз таких немає.

Що тобі подобається, а що ні в розвитку сучасного українського кіно?

— Подобається те, що з'являються нові жанри й успішні фільми. Але, на жаль, економічна криза, пов'язана з війною, позначилася на фінансовій стороні питання — гонорари впали. Я люблю зніматися в повнометражному кіно, а від прохідних серіалів відмовляюся. Мрію про роль в українському екшені, фентезі. Таке кіно я люблю найбільше.

Твоя дочка, чотирирічна Богдана, піде твоїми слідами?

— Богданочка артистична і талановита, але ми поки не визначилися, що їй більше до душі. Вона буде розвиватися в різних напрямках: танці, вокал, майстерність актора. Cейчас вона цитує цілі шматки з мультфільму "У пошуках Єті" і виступає моделлю: з нею вже роблять фотосесії.