"Поглядом міг спопелити". Онук Богдана Ступки розповів про круту вдачу знаменитого діда

Дмитро Ступка, актор, онук Богдана Ступки
Фото: Марина Брикимова | Дмитро Ступка: "Діда любили різні верстви суспільства: від правоохоронців до кримінальних авторитетів"

В Україні не так багато династій, чия акторська слава триває понад сто років. У цьому сенсі унікальна сім'я Ступок — прадіда Сильвестра, діда Богдана, сина Остапа й онука Дмитра. У двох з них — ювілей. З цієї нагоди Фокус зустрівся з молодшим зі Ступок, щоб з'ясувати, чому його дід завжди носив капелюх, як карав поглядом, відмовився від хабара і допоміг Дмитру стати актором.

27 серпня в Києві урочисто відкрили горельєф актора Богдана Ступки (1941-2012) в день його 80-річчя. Пам'ятник встановили на розі Заньковецької, 3/1, і Станіславського — на будинку, де жив Богдан Сильвестрович. Відкрили його син та онук Ступки — Остап і Дмитро, теж відомі актори. Фігура великого артиста авторства скульптора Миколи Зноби ніби вітає перехожих помахом капелюха. Ірина Батько-Ступка, голова благодійного фонду Богдана Ступки, пояснює ідею: "Хоча до театру йому було п'ять хвилин ходу, він йшов туди годину. Знімаючи капелюха, зустрічав людей, вітався, спілкувався. Так його навчив батько: потрібно завжди мати капелюх, щоб з його допомогою можна було привітатися з хорошою людиною. У Богдана Сильвестровича була величезна колекція капелюхів".

Художник театру ім. Франко, давній друг і соратник Ступки-старшого Андрій Александрович-Дочевський розповів цікаву історію: "В одному спектаклі потрібно було зобразити пустелю. Я зробив бутафорські дюни, але вони мені не подобалися — була в них якась штучність, ненатуральність. Я розповів про це Богдану Сильвестровичу, а він раптом: "Зший мені сумку, як у Григорія Сковороди". Причому тут сумка? Я подумав, що йому не до моїх творчих мук, але в цех віддав вказівку зшити сумку. Генеральний прогін. На плечі у Богдана Сильвестровича сумка, і він із нею пішов кудись углиб дюн. Ми кричимо: "Ви де?" — "Я тут", — кричить він і раптом із глибини сцени летить пригорща піску. З'ясувалося, він в цю сумку поклав пісок! і коли його кинув, то бутафорська пустеля ожила і стала справжньою".

"Дід розповів, як йому пропонували хабар. Він не знав, як поводитися. А йому:" Богдане Сильвестровичу, це від чистого серця". Він говорив про це з іронією"

На відкритті горельєфа оголосили і про виставку фото та живописних портретів артиста в Національному музеї ім. Шевченка. Якщо говорити про його культурний код, то артистична сім'я Ступок веде родовід не від Богдана, а від його батька — Сильвестра Дмитровича Ступки (1914-1993), який був співаком у хорі Львівського оперного театру.

У Богдана Ступки понад сто ролей в кіно і 50 у театрі. Він був художнім керівником театру ім. Франка, міністром культури (1999-2001). У кіно грав різного роду лідерів: у драмі "Білий птах із чорною ознакою" (1970) — пристрасного націоналіста Ореста Дзвонаря, у "Вогнем і мечем" (1999) — мудрого Богдана Хмельницького, у "Молитва за гетьмана Мазепу" (2001) — суперечливого Івана Мазепу, у "Водії для Віри" (2004) — турботливого батька-генерала, в "Зайці над безоднею" — закоханого генсека Брежнєва, в "Чорній раді" (2001) — підступного Івана Брюховецького, в "Тарасі Бульбі" (2009 ) — масштабного козачого полковника Бульбу. У знаковій виставі за Шолом-Алейхемом і Горіним "Тев'є-Тевель" головний герой Тев'є-молочник перетворився стараннями Ступки на містечкового єврейського вождя.

"Мій дід Богдан Ступка міг спопелити своїм гострим, колючим поглядом, яким у фільмах і спектаклях міг сказати більше, ніж словами"

У будь-якій ролі Богдана Сильвестровича запам'ятовується його чіпкий погляд, вкрадливий, але потужний голос, який може несподівано перейти в рик, і хитрість, притаманна практично всім його персонажам — це тигр. Якщо на галявину вийшла кішка, то це не інтригує. А якщо на галявині з'явився тигр — його неможливо ігнорувати, навіть якщо він дивиться від вас в іншу сторону. З тієї ж породи, що й Ступка — зі світових зірок — Джек Ніколсон (згадайте його героїв із "Польоту над гніздом зозулі" та "Китайського кварталу").

Богдан Ступка, горельєф в Києві
РАДІСТЬ ЗУСТРІЧІ. У нову скульптуру вкладена ідея, що Богдан Ступка любив вітати знайомих, знімаючи капелюха

Формула Ступки: тигр — хитрість — стрибок. Під стрибком я розумію несподіваний сильний вчинок, якого завжди чекаєш від його героїв: вогненний танець із чужою нареченою в "Білому птаху з чорною міткою", відгук козачого полковника з натовпу поляків "Чую, синку" на страти старшого сина в "Тарасі Бульбі", зникнення генсека Брежнєва з поля зору його свити в "Зайці над безоднею", вибух реготу в найбільш безнадійній ситуації Тев'є-молочника. Публіка ніколи не готова до цього "стрибка" Ступки-актора, він завжди застає глядача зненацька.

Код Ступки. Сімейна справа

6 вересня онукові Богдана Ступки, Дмитру, виповниться 35 років. Широку популярність він отримав, зігравши головну роль у містичному трилері "Тіні незабутих предків" (2013) — студента Воланчика. В інших фільмах Дмитро Ступка грає інтелігентного мажора-студента. Але його діапазон ширший: у "Гвардії" (2015) зображує студента-добровольця, в "Правило бою" (2016) — дрібного, але колоритного шахрая, а в "Крути.1918" (2019) — Симона Петлюру. Хоча в прем'єрній комедії "Нереальний КОПець" (2021) він знову мажор, який потрапив у поліцію.

Дмитро Ступка, акторська династія
ПОПУЛЯРНА СІМ'Я. Дмитро Ступка з дружиною Поліною Логуновою і їхньою донькою Богданою — постійні герої світської хроніки

Сьогодні Дмитро грає в театрі ім. Франка, працює телеведучим ранкового шоу і викладачем акторської майстерності. Фокус поговорив із ним про уславленого діда і власні досягнення.

Коли ти усвідомив, що твій дід — найбільша фігура українського драматичного мистецтва?

— У старших класах. Зі звичайної школи мене перевели в академію мистецтв, що відкрилася нещодавно, і возили на дідовій міністерській машині "Опель Омега", а постові віддавали мені честь. Номер у неї: герб України, прапор і три цифри — 037. Потім вступив до інституту ім. Карпенко-Карого. Я бачив, як дідусем захоплюються люди, що в нього багато шанувальників, як його люблять, посміхаються при зустрічі. Коли він став міністром культури, кількість людей навколо нього ще збільшилася. Його любили різні верстви суспільства: від правоохоронців до кримінальних авторитетів.

Адже це він сприяв твоїй акторській кар'єрі на старті. Як це відбулося?

— Франківська трупа у МХАТі показувала "Чайку", я грав Треплєва. Підійшов естонський режисер Андрес Пуустусмаа, який зняв фільм про пушкінський ліцей "1814", в якому був зайнятий дідусь. Він каже: "Мені хлопець сподобався із сережкою у вусі, який виконував роль Треплєва. Хто це?" Дідусь: "Це мій онук Дмитро". І той запросив мене на проби, так я потрапив у фантастичний бойовик "Ми з майбутнього-2".

Спопеляючий погляд Богдана Ступки

Богдан Сильвестрович хвалив тебе, чи просив ти його порад?

— Справа в тому, що він як режисер ніколи не працював. Але поради як актор давав: десь голосніше говорити, як працювати з очима при великому плані. Ділився маленькими акторськими фокусами, тому що на знімальному майданчику своя специфіка порівняно з театром.

Валентин Гафт якось сказав мені, що Ступка — геній. І привів у приклад те, як він жартівливо виконував арію Зорге з опери про розвідника, мовляв, було видно, що цей титан сильний навіть у комедійних дрібницях.

— Він був позитивним і добрим, і дійсно в нього в запасі було кілька комедійних номерів.

Чи міг він вийти із себе? Пам'ятаю його фірмовий, чіпкий, вольовий погляд — не вирвешся.

— Так, якщо в чомусь провинився, наприклад, прийшов пізно додому, мені було достатньо одного його такого погляду, щоб підтиснути хвіст, опустити вуха і тихенько зникнути. Поглядом він міг спопелити — його цей гострий, колючий погляд — особливий дар. У його фільмах і спектаклях поглядом він міг сказати більше, ніж словами.

А який він був у конфліктах? Ти був свідком подібних ситуацій?

— Я їх не пам'ятаю, хоча він така людина, що з ним краще було не конфліктувати. Мені здається, це небезпечно [посміхається].

пам'ятник Богдану Ступці, горельєф в Києві
УРОЧИСТЕ ВІДКРИТТЯ. Полотно з пам'ятника Богдану Ступці зривають його син Остап, онуки Дмитро і Богдан і правнучка Богдана

Прочитав в інтерв'ю його вдови Лариси Семенівни, твоєї бабусі, що вона скаржиться на непомірні комунальні платежі. Але її чоловік був міністром культури. Невже він нічого собі не "приватизував", не взяв?

— Богдан Сильвестрович нічого не брав, крім зарплати. Бабуся зараз живе на одну пенсію. Він, навпаки, багатьом допомагав, хто до нього звертався за допомогою. Серйозна стаття доходу в нього була — гонорари від кіно. Але все пішло на ремонти квартир, на речі, навчання дітей. Ніякого капіталу він не залишив. Навіть розповів мені, як йому пропонували хабар. Він ніколи з таким не стикався і не знав, як поводитися. А йому: "Богдане Сильвестровичу, це від чистого серця". Він розповідав про це з іронією.

Мрія про екшен

Поговоримо про тебе. Згоден, що в національному кіно ти створив образи вічного студента і мажора? Наприклад, у фільмах "Київський торт", "Тіні незабутих предків", "Нереальний КОПець", серіалі "Гвардія".

— У "Гвардії" мій персонаж — не мажор, а просто студент, який втік. А в "Нереальний КОПець" — так, мажор, який потрапив у поліцію. Можна тільки пошкодувати про те, що непогана комедія не встигла зібрати касу: тільки вийшла в прокат, як оголосили черговий локдаун. Він, до речі, завадив і нашому антрепризному спектаклю — відмінилися гастролі. Зовсім мажора і не студента я граю в спортивному екшені "Правило бою" — це невеликий кримінальник. Татуювання, капелюх, леопардове пальтечко — це все талановито підібрали костюмери і стилісти. Коли одягаєш на себе такий одяг, він відразу дає стимул поводитися, як бандит.

А чи сильно зовнішні атрибути образу впливали на тебе, коли ти грав Симона Петлюру у фільмі "Крути. 1918 року"?

— Уже в процесі зйомок мені робили спеціальний грим — наклеювали масивні повіки, як у Петлюри. Я по 40 хвилин чекав, коли вони застигнуть. Але все одно тут важливіше те, що я про нього прочитав. Так чинив і дід, коли грав Хмельницького й Мазепу: як можна більше читав про них. Ще я дивився хроніку, спостерігав, як Петлюра поводиться. Мені подібні люди представляються велетнями. Зараз таких немає.

Важливо
"Я вибиваю 98 зі 100, стріляючи бойовими". Ольга Сумська про Роксолану, стрільбу, батька та владу

Що тобі подобається, а що ні в розвитку сучасного українського кіно?

— Подобається те, що з'являються нові жанри й успішні фільми. Але, на жаль, економічна криза, пов'язана з війною, позначилася на фінансовій стороні питання — гонорари впали. Я люблю зніматися в повнометражному кіно, а від прохідних серіалів відмовляюся. Мрію про роль в українському екшені, фентезі. Таке кіно я люблю найбільше.

Твоя дочка, чотирирічна Богдана, піде твоїми слідами?

— Богданочка артистична і талановита, але ми поки не визначилися, що їй більше до душі. Вона буде розвиватися в різних напрямках: танці, вокал, майстерність актора. Cейчас вона цитує цілі шматки з мультфільму "У пошуках Єті" і виступає моделлю: з нею вже роблять фотосесії.