"Нічого сильнішого тут не покажуть". Фільм режисера, який загинув під Маріуполем, вразив Канни (відео)

На Каннському кінофестивалі відбулася прем'єра документального фільму "Маріуполіс 2" литовського режисера Мантаса Кведаравічюса.

Він прибув в оточене російськими військами українське місто й назнімав за п'ять тижнів чимало матеріалу. У квітні повідомили, що режисера розстріляли в російському полоні.

Опозиційний російський кінокритик Антон Долін, який був присутній на прем'єрі "Маріуполіса 2", написав у своєму профілі про картину: "Немає сумнівів — нічого сильнішого та страшнішого тут уже не покажуть". Ця перша стрічка про російське вторгнення в Україну.

"Маріуполіс": війна та мир

Мантас Кведаравічюс уже знімав у нас фільм про Маріуполь у 2016 році — "Маріуполіс". Режисер збирався знімати фільм про греків (звідси й назва картини), які живуть на околиці Маріуполя. Але з початком обстрілів міста зрозумів, що треба брати тему ширше — і показати, як війна та насильство непрохано вриваються в життя мирних жителів. У Маріуполі у 2015 році після російських обстрілів у мікрорайоні Східний загинула 31 особа та 117 отримали поранення. Кадри цього й інших обстрілів є в "Маріуполісі".

Але при цьому Кведаравічюс у своїй стрічці показує й перебіг мирного життя: суперечка шевця з клієнткою про релігію, рибалка, весілля, репетиція музикантів. І в усі ці звичайні життєві колізії страшними щупальцями проникає війна — у вигляді вибухів і руйнувань.

Звичайне буття міських жителів "струмує", як кіно: сварки, обійми, кохання, але потім різкий обрив — через артилерійський обстріл. Ключова метафора картини — будівля розбомбленого кінотеатру, де замість екрану розірвана діра. І напрошується аналогія зі знищеним уже в березні 2022 року в Маріуполі драматичним театром, у підвалі якого було бомбосховище.

Хто такий Мантас Кведаравічюс? Віхи біографії режисера

Мантасу Кведаравічюсу було лише 45 років. 1998 року він закінчив історичний факультет Вільнюського університету. У 2007 році в Оксфордському університеті закінчив відділення соціальної та культурної антропології (отримав ступінь магістра). У 2013 році в Кембриджському університеті захистив докторську. У Кембриджі викладав курс теорії релігії, права, політики. У 2000-х роках вже як режисер зняв документальний фільм "Барзах" (2011) про викрадення та тортури в Чечні. Потім створив "Маріуполіс" (2016).

У "Маріуполісі 2" автор продовжував ту саму лінію — тільки на новому, страшному витку збройного конфлікту. Ми бачимо в кадрах уже не окремі зруйновані будинки, а цілі райони розбомблених будинків.

У ролику — бомбосховища під будівлею церкви християн-баптистів. Там ховаються від бомбардувань жінки, діти, люди похилого віку, поранені. Гостро у фільмі відтворено ефект присутності.

І кияни, і величезна кількість українців пережили масу бомбардувань. Усі ми чудово знаємо цю зміну станів — коли після вибухів настає благословенна тиша. Критики відзначають точну та віртуозну роботу зі звуком — у "Маріуполісі 2" немає музики, але, крім розмов, постійно чути вибухи.

Наскрізні герої фільму — двоє чоловіків, які виживають за умов тотальних атак на місто. Вони дали притулок бездомному псу, генератор дістали з-під уламків і трупів. Везуть апарат на тачці: "Це дітям потрібне, не те щоб нам".

І всі персонажі картини сподіваються та чекають, що чудовисько війни колись зникне.

Загибель

На початку квітня йшлося про те, що Мантас Кведаравічюс загинув унаслідок влучення в його автомобіль ракети або авіабомби. Але потім уповноважена з прав людини Верховної Ради Людмила Денісова повідомила, що режисер потрапив у полон, де його розстріляли. "Тіло режисера окупанти викинули надвір", — написала Денісова.

Можливо, режисера розстріляли після побиття та тортур. Багато хто зазначає, що насильство на війні й було основною темою найтитулованішого фільму Мантаса Кведаравічюса "Барзах" (2011). Картина здобула кілька міжнародних нагород. 2006 року литовець займався як дослідник темою насильства на Кавказі. Але завдяки цьому став знімати документальне кіно про жахіття війни.

Остаточний варіант стрічки "Маріуполіс 2" для показу в Каннах зробили його співавторка та цивільна дружина Ганна Білоброва, а також монтажерка Дуня Сичова. Вони довели до завершення справу кіномайстра.

Не доводиться сумніватися, що картину відзначить журі Каннського форуму.