Кривавий "Вересень". У фільмі-пророцтві Микола Вересень, менти-карателі Z і кілери-гуцули

У прем'єрному повнометражному дебюті режисера Георгія Фоміна Микола Вересень втілює на кінозйомках себе, який грає Івана Грозного. За сюжетом, режисер на майданчику висміює акторські потуги Вересня: "Який ти цар? Ти — хохол у шубі". На зйомках трапляється страшне, і Вересень потрапляє в пекло… про що не підозрює. Там він зустрічає безліч зірок нашого бомонду в різних іпостасях: Леся Подерв'янського, лідера рок-гурту "Кому Вниз" Андрія Середу, вокаліста "The Вйо" Мирослава Кувалдіна. У картині, яка виграла пітчинг ще у 2013, пророчо зображена війна з РФ як битва кілерів-гуцулів із ментами-упирями. Фокус ділиться враженнями від першої української треш-комедії.

"Вересень": передісторія

На жаль, режисер Георгій Фомін не дожив до сьогоднішньої прем'єри — він раптово помер восени 2021 року у віці 52 років. Жору я знав із 1993 року — за відомим київським сатиричним журналом "Блін" (1990-1999), де він і я були авторами. Головним редактором був письменник-сатирик Роберт Віккерс, який у співавторстві з Олександром Каневським писав увесь матеріал для естрадного дуету Тарапуньки і Штепселя з 1960 до 1986 року. Принцип у "Бліні" був жорсткий і простий: кожен автор публічно на редколегії читав свою нову річ. Якщо сміялися — її друкували, ні — до побачення. Процедуру щочетверга проходили всі: це не залежало від регалій чи популярності письменника. У журналу в 1990-х була така популярність, що з "Блін-шоу" ми виступали на найкращих столичних майданчиках: актова зала КПІ, МЦКМ ПУ (Жовтневий палац), Будинок Кіно.

Жора закінчив інфіз: він був майстром спорту з боротьби. Багато його однокурсників пішло в бандити, і на цьому тлі він знайшов собі доволі мирну професію — м'ясника на Виноградарському ринку, регулярно підробляючи і журналістикою. Він добре знав кримінальне середовище. Усі ми грішили чорним гумором, але жорін стиль мав найтемніші відтінки. "Слюсар Петров тещу вбив. Сокирою зарубав. А що вона все ходить і дивиться. А в Іванова тесть у Саратові паралічем розбитий, так він — усе дивиться і дивиться…" Було оповідання про те, як кілери катували якогось багатія, відрізаючи йому кінцівки. Потім усвідомили, що переплутали адресу. Закінчувався опус так: "Бувай, вибач. Ноги в холодильнику". Я так довго Жору критикував за "чорноту", що сам став видавати щось подібне, на кшталт мініатюри: "Ресторан "Мавзолей". Холодні закуски".

Запам'яталося мені і ще одне жоринське оповідання. На відміну від багатьох — воно було містичним і називалося "Ліфт". Здається, воно і послужило затравкою для сюжету картини "Вересень". Там застрелили одного рекетира. Він на ліфті піднімається на той світ. Там за столом сидить ангел. Ангел каже: "Якщо виконаєш одне завдання, ми тебе відправимо назад на Землю". Рекетир погоджується. Він отримує завдання, спускається на ліфті, виходить і… стріляє собі в голову. Знову піднімається на ліфті, двері відчиняються, здивоване обличчя ангела. Рекетир: "Забув запитати…"

Ось так приблизно працювало мислення Жори.

"Шлях мерця"

Тепер про його історію в кіно. У 1994 році Жора вступив до Інституту кінематографії на курс Юрія Іллєнка ("Білий птах із чорною ознакою"). Був у того асистентом на "Молитві за гетьмана Мазепу" (2002). Миколу Вересня Жора бачив у театрі "Кріт". Фомін і Вересень зійшлися на ґрунті любові до драматургії Леся Подерв'янського. Так виникла ідея твору "Шлях мерця" (у назві відсилання до "Мерця" 1995 року Джима Джармуша), де головний герой був Вересень. Кому ж як не відомому журналісту і телерадіоведучому грати себе? Тим паче, він вів такі програми як "Без табу", де повна свобода. Усе зійшлося.

У 2012 готовий сценарій стрічки "Вересень (Шлях мерця)" подали на пітчинг Держкіно, а в 2013 виграли фінансування (часткове). У 2016 картину почали знімати: у медіа вийшла низка барвистих репортажів зі зйомок "сьомого кола пекла": катівню обладнали на Ленкузні. Бюджет картини 26 мільйонів гривень, які "під'їла" інфляція.

У 2019 році фільм був змонтований, але наші чиновники не наважувалися його випустити на екрани: аж надто вже сильне кіно. Сталося це тільки зараз.

Українське пекло на ґрунті постмодернізму

Починається картина епічно. Микола Вересень зображує на кінозйомках себе, який грає Івана Грозного. За сюжетом, режисер на майданчику висміює акторські потуги Вересня: "Який ти цар? Ти — хохол у шубі". Взагалі ця сцена вкрай символічна і увійде до золотого фонду української кінематографії. Вона говорить про те, що вихідці з України не тільки регулярно робили замах на російський імперський трон, а й перемагали в цій боротьбі, стаючи на довгі роки найвпливовішими людьми в Радянському Союзі. Леонід Брежнєв із Дніпропетровщини (генсек ЦК КПРС, очільник СРСР, період 1964-1982), Микола Підгорний із Полтавщини (голова Президії Верховної Ради СРСР, період 1965-1977). Але цей час минув.

Також відомо, що десятиліттями жеврів конфлікт між волелюбними гуцулами (особливості гірських народів, від сицилійців до кавказців) і радянською владою, яка прийшла в цей регіон у 1939. У картині все це дано у вигляді постмодерністського фарсу з міфологічними персонажами.

Отже, на зйомках стається нещасний випадок і Вересень потрапляє в пекло… про що не підозрює. Панорама навколо не сильно змінюється: міські околиці, тунелі, вечірній мегаполіс. Микола не може додзвонитися додому, але натомість йому дзвонить якийсь приятель, який начебто "помер у Сиктивкарі" (Фомін народився в Нижньому Тагілі), який попереджає його про небезпеку. "Ми ж цивілізована країна", — заперечує йому Микола. З огляду на місце, де він перебуває — ці слова чудово передають іронію автора.

Потім Вересень потрапить до рук бандитів, потім його везе якийсь китаєць — керманич Мао (ура постмодернізму) на катафалку, який Микола приймає за маршрутку. Паралельно за сюжетом його шукає якийсь ментівський (у фільмі копи — менти — Фокус) генерал Бармалєєв. Навіщось йому потрібен саме Вересень. У генерала є план проти гуцулів. Останні чудово проводять час у демонічній "Корчмі" разом з арт-бомондом столиці: тут, наприклад, у ролі "мисливця за головами Ларсена" Лесь Подерв'янський, а фатальну красуню грає сценаристка й режисерка Марися Нікітюк. Барвистий епізод навіяний містичним трилером "Від заходу до світанку" (1996) Тарантіно-Родрігеса.

Мінуси

Те, що незрозуміло герою Вересня — довго неясно і глядачеві: що Микола в іншому вимірі. Нічого особливо не змінюється у звичному міському антуражі, а натяки на кшталт дзвінка "померлого" не дуже проливають світло на цей нюанс.

Наприклад, у командного штабу генерала Бармалєєва (він у синьому мундирі, але з зірками на погонах) був телезв'язок із катівнею, де процес знущань поставлено на потік. Якби ми були в курсі, що це — пекло, то відразу зрозуміло: робота в них така.

У стрічці перебір у натуралізмі — грішників перемелюють у м'ясорубках (відсилання до фільму Алана Паркера "Стіна" за альбомом Pink Floyd).

Щодо основного "місця дії". Скільки в пеклі можна ще вмирати? Усіх, припустімо, постріляли, включно з уже мертвим, але начебто цілком живим Сергієм Єсеніним: куди люди потрапляють після цього? На ще нижчий рівень пекла? У фільму загалом невиразна система координат і жанровість.

Постмодерністський фарс Леся Подерв'янського, приправлений матюками, на кшталт "Павлика Морозова" (2011) — органічний у формі естрадного скетчу. А у Жори до кінця не знайдена кіномова для подібного жанру. Школа студії Довженка в його пошуках не дуже допомогла.

Приблизно та сама історія була з картиною вчителя Фоміна Юрія Іллєнка "Молитва за гетьмана Мазепу". Вона і зараз подається як "історична драма". Але в цій якості вона не зайшла ні українським націоналістам, ні антинаціоналістам. Там безліч режисерських фантазій, які скоріше вкладаються в жанр "постмодерністського фарсу", але кіномову для його подачі не було знайдено. Іллєнко знімав фільм у межах історичного та побутового реалізму під назвою УПК (українське поетичне кіно), довівши його до абсурду. Фільм би порвав міжнародні фестивалі в категорії "відео-арт", але тільки не в заявленому жанрі.

А "Вересень" — це містико-постмодерністська проза, екранізована в дусі студії Довженка.

Плюси

Крута сюжетна лінія, яка призводить до битви Гуцулів і Ментів на одній із вершин карпатських гір, — це кінопередбачення війни РФ з Україною. Фраза генерала з ролика "Задіємо карателів Z" сьогодні звучить приголомшливо.

Проскакують непогані геги. Місцеві на гірськолижному курорті в Карпатах переконують туриста, що тут не небезпечно. Тут просто гуцули. Небезпечно за кордоном, де румуни і колись мешкав Дракула. У цей час "на тому світі" для визначення дороги в проклятому місці ватажок гуцулів кидає гайку з білою ганчіркою (омаж "Сталкерові" Андрія Тарковського), вона потрапляє у воронку-портал між вимірами і — суворо в лоб туристові. Не склалося.

Картина перемелює українські реалії та постмодернізм 1990-х, як у м'ясорубці, щоб уже нарешті розлучитися з цим жанром, який своє відпрацював. У цьому ключі — вона важлива.

Автор робить відсилання і до американського шедевра 1999 року — містичного постмодерністського трилера "Догма" Кевіна Сміта, де Бен Аффлек і Метт Деймон грали занепалих ангелів. Тут теж з'явиться грізний ангел із мечем у руках. З вуст генерала звучать якісь біблійні імена, на кшталт: "Шлях Рафаїла", але що це за шлях — теж не зовсім зрозуміло. До речі, актор Олег Примогенов чудовий у ролі генерала. У фіналі нового трейлера "Вересня" він по-вампірськи соковито кричить "магічне" кримінально-ментовське заклинання: "Бл* буду!".

Зазначимо і природну гру Миколи Вересня в ролі себе самого — думаємо, йому далося все це нелегко, з огляду на те, скільки тортур довелося пройти його герою.

Фінал — майже хепі-енд. У багатьох інтерв'ю Фомін говорив, що фільм "про смерть і любов". І любов таки трапиться. Вона дає надію Миколі, як персонажу, на відносно благополучне подальше існування. Хоча за такий "гріх", як роль тирана Грозного, його героя можна було і поменше катувати.