Венера Мілоська і Мерилін Монро: грецька статуя робила руками те саме, що й секс-символ США

Венера Мілоська, що зберігається в Луврі — найвідоміша статуя у світі. До її розкрутки Франція доклала чимало зусиль і домоглася свого. Але ось уже 200 років публіку хвилює питання: що Венера робила руками, якби вони в неї були?

Тисячі фото в медіа не дають отримати чітку відповідь. Однак коли я опинився в Луврі, відповідь буквально лежала на поверхні. Просто побачити скульптуру потрібно з певного ракурсу: фронтально і трохи збоку. Дівчина зображена в момент, коли з неї випадково спадає хітон і вона піднімає ліву ногу, щоб його якось утримати. Якби в неї були руки (відбиті невідомо коли), вона б хапала хітон, що спадав. Сучасні дівчата роблять те саме, прихлопуючи руками сукню або спідницю, які підняв вітер. Так робить і Мерилін Монро у стрічці "Сверблячка сьомого року" (1955) — у культовій сцені, коли вітер із вентиляційної решітки метро піднімає край її сукні. Секс-символ Америки і богиня кохання стародавніх греків роблять один і той самий жест, що справляє чарівне враження.

Статуя Венери Мілоської, яка зберігається в Луврі, — одна з найзнаменитіших у світі. Чому? Річ у тім, що після наполеонівських воєн французи були змушені повернути багато "чесно вкрадених" військами шедеврів різним країнам. Наприклад, у 1815 році повернулася в Італію статуя Венери Медицейської, яка вважалася однією з найграціозніших античних скульптур і головним скарбом Франції.

Терміново потрібно було щось не менш значуще.

Знайшли в полі

Венеру відкрив (відрив?) навесні 1820 року на острові Мілос, що в Егейському морі, грецький селянин Йоргос Кентротас. Обробляючи поле, він знайшов на своїй ділянці статую, розбиту на дві частини.

Тоді ж у бухті Мілоса стояло кілька кораблів французької ескадри. Дізнавшись про знахідку, генеральний консул написав маркізові де Рів'єру, послу Франції в Османській імперії (у володінні якої тоді була Греція) до Константинополя з пропозицією викупити статую "для Королівського музею" в Парижі. Хоча вказувалося, що скульптура "трохи понівечена, зі зламаними руками". Але все-таки її придбали за 836 піастрів. Частини статуї було перенесено на борт французького судна.

Після прибуття 23 грудня 1820 року в Тулон, її перевезли по Сені до Парижа. Маркіз де Рів'єр запропонував статую королю Людовику XVIII під час аудієнції 1 березня 1821 року в палаці Тюїльрі. Король прийняв подарунок і розпорядився поповнити ним колекцію Лувру.

Скульптура була створена в період еллінізму, між 130 і 100 роками до н. е. Статуя зображує давньогрецьку богиню Афродіту (у римлян: Венера). Ймовірний автор — Пракситель. Статуя висічена з особливого пароського мармуру, вона трохи більша за людський зріст: її висота становить 202 см (сьогодні б сказали: баскетбольного зросту). Це давньогрецький оригінал, а не пізня копія, як намагалися спростовувати недруги-заздрісники.

Венера Мілоська мала стати новою перлиною Королівського музею. Французька влада і журналісти розпочали потужну піар-компанію, називаючи її "вищим зразком жіночої краси". Слава Венери зростала, але справа була не тільки в красі, а й у принаді та пікантності закарбованої в камені ситуації. Відсутність рук тільки розпалювала фантазію.

У чому пікантність?

Коли мені довелося побачити знамениту скульптуру — одразу стало зрозуміло, що вона робила б руками і в чому секрет її привабливості. Просто подивитись на скульптуру потрібно з певного ракурсу: фронтально і трохи збоку. Дівчина зображена в момент, коли з неї випадково падає хітон і вона піднімає ліву ногу, щоб його якось утримати. Якби в неї були руки (відбиті невідомо коли), вона б хапала тканину, що вислизає.

Сучасні дівчата роблять те саме, прихлопуючи руками сукню чи спідницю, коли поділ підняв вітер.

Було безліч реконструкцій: то Венера Мілоська розмахує руками, то обіймає ними Марса.

Тільки одна реконструкція А. Фуртвенглера (1893) втілює ідею з притримуванням хітона. Але навіщось там перед статуєю — стовпчик. Це навряд чи, бо дівчина має бути в русі.

Венера і Мерилін

Подібний казус стався і з Мерилін Монро у стрічці "Сверблячка сьомого року" (1955) — у культовій сцені, коли вітер з вентиляційної решітки Нью-Йоркського метро піднімає подол її сукні.

За сюжетом, героїня Монро, акторка і модель, зустрілася від нічого робити зі своїм сусідом по будинку. Той відправив напередодні дружину і дитину відпочити. Сверблячкою сьомого року в стрічці називається бажання одружених чоловіків на сьомий рік шлюбу піти "наліво".

У знаменитій сцені парочка виходить із кінотеатру. Спека. Мерилін Монро підходить до вентиляційної решітки метро — щоб охолодитися. Але вітер піднімає край її плісированої білої сукні. Красуня кокетливо намагається руками втримати подол.

Щось у цьому є заворожувальне: секс-символ Америки і богиня кохання стародавніх греків роблять один той самий пікантний жест, що справляє чарівне враження. На чоловіків, зрозуміло, насамперед.

Під час зйомок "Сверблячки…" — о першій годині ночі — навколо знімального майданчика в Нью-Йорку зібралося 5 тисяч роззяв. Було 14 дублів. Усі глядачі залишилися задоволені, крім тодішнього чоловіка Мерилін Монро — ревнивого бейсболіста Джо Ді Маджо. Після зйомок він влаштував Монро скандал. До речі, сценку потім все одно перезнімали, але вже в павільйоні.

Але повернемося до Венери Мілоської. Її формула проста: дівчина — пікантна ситуація — перша у світі ситуаційна скульптура.

До речі, сцена зі "Сверблячки…" теж знайшла своє втілення в монументальному мистецтві: 2011 року скульптура Мерилін Монро із сукнею, що роздувається, була відкрита в Чикаго. Утім, уже 2012-го її перемістили в Палм-Спрінгс, там вона теж довго не затрималася, поїхавши "в тур" містами Штатів. У 2020 році статую знову поставили в Палм-Спрінгс, але вже створено комітет зі знесення пам'ятника, як сексистського.