"Народження Венери". Які стани у богині кохання на трьох найпопулярніших у мережі картинах Боттічеллі

Мабуть, найпопулярніша картина в мережі, зокрема для мемів — полотно Сандро Боттічеллі (1445-1510) "Народження Венери", написане 1482 року. Але роботу цю треба розглядати як частину трилогії, де зображено Венеру в трьох різних іпостасях-станах, властивих усім жінкам. Після "Народження Венери" це ще два легендарних полотна: "Весна" (1482) і "Венера і Марс" (1483).

Фокус розповість вам, яку глибоку та інтимну ідею в цю трилогію вклав геніальний майстер Відродження, і як пов'язана вона з хвилюючою темою: жінка і кохання. Однак усе це художник зробив не без іронії: Боттічеллі по-іншому не міг.

Модель: ідеал краси

Моделлю для всіх трьох Венер послужила чарівна аристократка Симонетта Веспуччі (1453 — 1476) — кохана Джуліано Медічі, молодшого брата правителя Флоренції Лоренцо Пишного. Пишний у неї теж був закоханий, як і всі поголовно чоловіки Флоренції, включно зі, зрозуміло, її чоловіком. 16-річна Симонетта вінчалася з Марко Веспуччі — родичем того самого флорентійського мореплавця Амеріго Веспуччі, який доведе, що Америка — аж ніяк не околиця Індії, а окремий материк. За виправлення помилки його ім'ям і назвуть цілий континент. А індіанці — все одно вже залишаться індіанцями.

Симонетта була першою красунею Флоренції, за що її назвали Незрівнянною і Прекрасною. До того ж вона мала ангельський характер.

"Серед інших виняткових дарів природи вона володіла такою привабливою манерою спілкування, що всі, хто зводив з нею знайомство, або до кого вона виявляла увагу, відчували себе об'єктом її прихильності: не було жодної жінки, що заздрила б їй, і всі настільки хвалили її, що це здавалося річчю незвичайною, безліч дам вихваляли її без злості", — стверджують літописці. Це і сьогодні звучить, як фантастика: від Симонетти були в захваті чоловік, владний коханець, знать і народ. Не дивно, що під її чари потрапив і Боттічеллі: вона послужила моделлю для десятків його полотен. Однак сталося нещастя — 1476 року Веспуччі померла від туберкульозу у віці 23 років. Але, як бачите за датами, Боттічеллі продовжував малювати Симонетту і після її смерті: її зображення було наскрізним жіночим ідеалом усього його живопису.

"Народження Венери" (1482): юна діва

Історики мистецтва стверджують, що сюжетом для полотна "Народження Венери" Сандро Боттічеллі послугував такий вірш його друга — придворного поета Лоренцо Великопеніного — Анджело Поліціано (1454-1494). Тій же Симонетті він присвятив поему "Станси на турнір": лицарський турнір спеціально для неї влаштував Джуліано — тринькав, як водиться, державну скарбницю на особисті потреби. Так от, у цього Анджело був вірш "Джостра".

Егеєм бурхливим, колиска через лоно

Федити попливла серед пінних вод,

Створення іншого небосхилу,

Обличчям з людьми несхожа встає

У чарівній позі, дивлячись жваво,

У ній незаймана юна незаймана. Тягне

Зефір закоханий раковину до берега,

І небеса їх радіють бігу.

Сказали б: море справжнє тут.

І раковина з піною — як живі,

І видно — блиск очі богині ллють.

Перед нею з посмішкою небо і стихії.

Там у білому Ори берегом ідуть,

Їм вітер тріпає волосся золоте.

Як вийшла з води, ти бачити міг,

Вона, рукою притримує правою

Свої волоси, іншою — прикривши сосок,

Біля ніг святих її квіти і трави

Покрили свіжою зеленню пісок.

Різні переклади дещо відрізняються, але сенс, що новонароджена юна незаймана дівчина пливе на мушлі, — однаковий. Ззаду її "піддуває" Зефір — бог вітру. Зефір обіймає німфу Флору: вважалося, що його дихання має здатність запліднювати, а отже, його обійми з німфою символізують статевий акт.

Тобто, Боттічеллі одразу дає зрозуміти: незаймана поки що Венера — богиня кохання — і народжена для неї. На березі їй готова прислужити, обернувши квітчастим покривалом, Ора — богиня пір року. Безліч квітів на її сукні говорить про те, що в цьому випадку вона — богиня Весни.

"Весна" (1482): очікуємо на забезпечене потомство

У центрі картини — все та ж Венера, але вже в дещо іншому стані.

Поруч — у квітчастому платтячку, з рельєфним завзятим обличчям — знову Весна, що розкидає квіточки. Бере вона їх буквально з рота Флори: у тієї з вуст тягнеться цілий букетний конвеєр.

Над усім цим носиться Амур із зав'язаними очима, який цілиться в жінок стрілами кохання: тут панує кохання (до речі, Амур — син Венери і Марса, тож у Венери вже є одна дитина, але про стосунки Венери і Марса скажемо нижче). До Флори традиційно пристає невгамовно-запліднюючий Зефір. І з процесом запліднення на полотні — все чудово. Головна фішка Боттічеллі в цій картині полягає в тому, що всі жінки, зображені тут, — вагітні: від шести до восьми місяців. Символічно це абсолютно точно: весна — зародження життя!

Можна прочитати гори літератури про художника (а я подивився не один мистецтвознавчий фільм про Боттічеллі), де обговорюють техніку, довжину мазків, колорит, але жодного слова по суті полотна. Зауважу тільки, що у Боттічеллі — найсвоєрідніші Грації на світі!

Усі дами в саду "Весни" очікують на потомство. Саме тому біля краю полотна розганяє хмари своїм чарівним жезлом Меркурій у крилатих сандалях (він же Гермес у греків) — бог торгівлі та збагачення: усе, до чого торкається його жезл, перетворюється на золото. Розганяючи хмари, він бажає, щоб завжди був достаток і "погода в домі" у майбутніх мам. Вельми завбачливо.

"Венера і Марс" (1483): усе дістало

Розберемося тепер зі шлюбним життям Венери. Вона спочатку вийшла заміж за кульгавого, але талановитого майстра-коваля — трудоголіка Гефеста. На роль коханця було два основних претенденти: бог морів Посейдон і бог війни Марс (він же Арес). Як усі красуні, вона віддала перевагу забіяці.

Їхній (Венери і Марса) синочок Амур (він же Ерос) часто обплутував татуся невидимими сітками любові, приборкуючи його агресивну вдачу, і буквально штовхав в обійми матері. Щоб той трохи відволікся від поля брані. І дав іншим перепочити (як це сьогодні актуально!). Венері коштувало чималих зусиль відволікти вояка від його кровожерливого покликання.

Боттічеллі зобразив сцену на картині так. Видно, що Венера і Марс нещодавно займалися коханням. Агресор заснув. Його мечем грають маленькі сатири — і один, найнахабніший, дме йому просто у вухо через морську мушлю, підкреслюючи цим міцність сну Марса.

І ось тут криється головний прикол Боттічеллі. Венера дивиться на коханого досить красномовно, на кшталт: "Нарешті, здихалася!" Відчувається, цей неспокійний хлопець її добряче дістав! В очах хоч і читається ніжність до атлета, що розкинувся в траві, але все-таки в них більше втоми, оскільки навіть Венері з її велелюбністю насилу вдавалося вивести з ладу "універсального воїна". Дивлячись на її суперечливий вираз обличчя, важко не посміхнутися.

Боттічеллі у своїй мальовничій трилогії зобразив три основні жіночі іпостасі: юну діву, вагітну жінку і матір, яка пізнала мудрість сімейних стосунків.

Довідка про художника: хто його замовники

Народився Сандро Боттічеллі 1445 року у Флоренції в сім'ї ювеліра і спершу освоїв це ремесло. Тому всі його полотна вирізняє чіткість малюнка. Йому неслабо було виводити волосину за волосиною в жіночій зачісці.

Як і в будь-якого великого художника, частково життя Боттічеллі було пов'язане з політикою — із сім'єю впливових банкірів Медічі.

Глава роду — Козімо Медічі — під видимістю демократії у Флорентійській республіці влаштував олігархію. Вибори відбувалися демократично, крім одного нюансу: кандидатура мала бути заздалегідь схвалена Козімо. Він же, до речі, дав поштовх для певного стилю в архітектурі. Один із найвизначніших архітекторів того часу — Брунеллескі — розробив спеціально для Медічі креслення шикарного палацу. Але Козімо далекоглядно вирішив, що не потрібно дратувати народ багатим фасадом. Тому зовні його палаццо мав невибагливий вигляд, зате всередині все ломилося від розкоші: народ спокійний і вовки ситі.

Лоренцо на прізвисько Чудовий був одним із головних замовників Сандро Боттічеллі. Трагічна загибель брата Лоренцо Джуліано внаслідок змови і рання смерть Симонетти Веспуччі наклали відбиток і на творчість майстра. Після цих та безлічі інших гнітючих подій твори Боттічеллі "потемніли" — і за кольором, і за настроєм. Тому відчуття від його останніх картин райдужним не назвеш — і в них набагато менше його незрівнянної іронії. Але рівень гармонії в них такий самий високий.