Розділи
Матеріали

"Вбивця" від Netflix. Чому кілер Девіда Фінчера найдивніший із усіх у світовому кіно

Костянтин Рильов
Фото: Wiki Commons | Кадр із фільму Девіда Фінчера "Вбивця"

Фокус пояснить, чому щодо нового фільму "Вбивця" режисера Девіда Фінчера висловлюють стільки суперечливих думок.

Прем'єра від Netflix другого повнометражного фільму Девіда Фінчера ("Соціальна мережа", "Бійцівський клуб") у співпраці з цією платформою після "Манка" (2019) з Гері Олдменом викликала потужну, але суперечливу реакцію. На Rotten Tomatoes рейтинг критиків на старті був 82%, а зараз — 86%, а рейтинг глядачів, навпаки, злегка впав: з 62% до 59%. У чому справа?

Фокус береться розгадати цю таємницю: чому глядачі вбачають у картині пересічну історію помсти, а критики — щось інше. Нагадаємо, що приблизно те саме колись відбувалося з "Бійцівським клубом", який провалився в прокаті, а тепер вважається культовим. Можемо натякнути, що фільми "Сім", "Гра", "Бійцівський клуб" і "Кілер" — це фільми однієї низки.

Річ у тім, що у цього фільму є зовнішній бік і внутрішній. Зовнішній виглядає як історія помсти професійного злочинця. В анонсі так і написано, що кілер (у виконанні Майкла Фассбендера) провалив завдання в Парижі, випадково вбивши сторонню людину. Йому прилетіла "відповідь" у вигляді тортур його коханої жінки в Домінікані. З цього моменту він починає мститися роботодавцям і виконавцям покарання. Додамо, що у кілера є принципи, які він завчено повторює.

Зовнішня канва схожа на картини про професійних грабіжників або кілерів із Джейсоном Стейтемом, на кшталт "Механіка" (2011) або "Паркера" (2013). У "Паркері" персонаж Стейтема постійно згадує про свої принципи, розпочинаючи помсту, типу: пацан сказав — пацан зробив. І багато глядачів сприймають стрічку Фінчера приблизно як "Паркера", але злегка дивуючись: так, детально показана помста кримінального профі. І що? І все? Ні, не все. Зовнішня атрибутика картини вводить в оману і критиків. Один дуже маститий навіть зауважив, що "напевно, це фільм про професіоналізм" — мовляв, скрізь "Фінчер показує у своїх фільмах професіоналів своєї справи!" Фантастична дурість!

Зовнішня канва обманює, якщо не прислухатися до принципів, які відтворює кілер-Фассбендер: тут і криється задум авторів, що перевертає все з ніг на голову.

Людина-машина

Що це за людина? Вона — граничний раціоналіст західного типу. Так, він може навіть займатися йогою, але при цьому все одно їсть у "Макдональдсі", тому що там "продають за 1 євро 10 грамів білка". Він "одягнений під німецького туриста, тому що їх цураються, як вуличних мімів" (Фассбендер за батьком — німець).

Кілер Майкла Фассбендера маскується під німецького туриста

Він весь фільм повторює одне й те саме: "Дотримуйся плану. Прогнозуй, не імпровізуй. Нікому не довіряй. Не поступайся перевагою. Не піддавайся емпатії. Емпатія — це слабкість. Бийся тільки в тій битві, за яку платять".

Або більш філософське: "Усі поїдають усіх. Убий або будеш убитий. Виживає найбільш пристосований. Світ — для меншості, а не для більшості. Потрібно влізти в меншість" тощо.

Надлюдина за Ніцше і одночасно "Сторонній" Камю, суперхижак, дарвініст, схожий на біоробота: розум плюс воля. Почуттів практично немає: він слухає музику тільки для фону, щоб сконцентруватися на майбутній жертві.

Він постійно заміряє собі пульс: стріляє тільки, коли він не вищий за 65 ударів на хвилину.

Людина-машина пишається своєю "стовідсотковою" статисткою, розмірковуючи про долі інших кілерів.

І ось трапляється те, що не повинно було трапитися ніколи.

Відбувається катастрофа, яка заявлена в анонсі: замість замовленого, вбито випадкову людину.

На сердите запитання адвоката, через якого приходили замовлення: "Що це було?", кілер відповів розгублено, по-дитячому: "Так вийшло". І розтоптав мобільний.

Залягти на дно не вийшло: його жінку ледь не закатували до смерті.

І кілер стає на шлях помсти, продовжуючи, як мантру, повторювати свої заповіти. З боку це здається круто, але знущання в тому, що він тепер абсолютно всі їх порушує.

Він керується почуттям — помсти, яке продиктоване емпатією до його азіатської подружки (якщо пам'ятаєте, в "Механік" у кілера немає постійних зв'язків). Він вплутується в битви, імпровізуючи, без найменшого плану. Йому за це ніхто не платить. Він у цій ролі майже такий самий нікчемний, як безглуздий кілер Вінсент Вега в "Кримінальному чтиві", який застрелив колегу, випадково натиснувши на курок (у виконанні Джона Траволти). Саме тому він мало не гине, але "мантру" продовжує повторювати.

Кілер абсолютно роздвоюється: декларуючи одне, а здійснюючи — протилежне. Він майже божевільний, як герой "Бійцівського клубу", чия особистість, як відомо, розпадалася на дві.

Наскрізна лінія Фінчера

І ось тут прийшла пора згадати фільми Девіда Фінчера з подібною ситуацією: це "Сім" (1995), "Гра" (1997), "Бійцівський клуб" (1999) — і ось "Кілер", задуманий, до речі, 20 років тому. У цих стрічках завжди відбувалася ситуація, яка вибивала з-під героя опору: з-під слідчого, банкіра, страхового службовця і в цьому випадку — професійного вбивці. Слідчого допікав своїми страшними витівками маніяк, для банкіра замовили гру в альтернативну реальність, де він втрачав увесь капітал (щоб повернути почуття), службовець, втомлений від рутини, знайшов "бійцівський клуб", а кілер — не того вбив. До речі, відчуття нескінченної нудьги і відсутність сну — ще пара спільних рис, що пов'язують головних героїв "Клубу" і "Вбивці".

Сценарист "Кілера" Ендрю Вокер ("Сім"), який адаптував під фільм графічний французький роман, сказав у нещодавньому інтерв'ю журналу Rolling Stone про героя-кілера: "Його внутрішній голос, який ми чуємо, є не рецептом того, як мають жити інші, а тим, як він надає сенсу власному життю. Я тільки почав писати: "Дотримуйтеся свого плану. Прогнозуйте, не імпровізуйте. Боріться тільки в тій битві, за яку вам заплатили. Не довіряйте нікому... І ти розумієш, що саме це він говорить собі, навіть коли починає розвалюватися, і його дії суперечать тому, що він говорить собі..."

У цьому і є основна фішка фільму: кілер "розвалюється", як особистість, бо припустився помилки, яку від самого початку не запрограмував у себе, як у людину-машину. Він не допускав похибки.

І тепер ця зламана машина сіє смерть і себе наражає на смертельну небезпеку, бурмочучи під ніс свій, у такому разі, ідіотський кодекс — на цьому тлі.

Дещо протверезливо на героя подіє драконівський бізнес-план одного з персонажів. І тут теж криється іронія Фінчера: одна людино-машина поважає іншу людино-машину.

Вечеря з Тільдою Свінтон

Однак кульмінація стрічки, що розкриває нікчемність позиції героя Фассбендера, розкривається в діалозі з колегою — кілеркою, яку грає Тільда Свінтон. Хоча її героїню через пуховик саркастично називають "ватною паличкою", вона воістину чудова. І феєрично красива. І ставить цьому типу такі правильні запитання про їхню професію, які одразу ставлять "німця" в глухий кут. "Чи запитував ти себе про це?" — "Ніколи не питав", — дещо розгублено каже персонаж Фассбендера, який змінює імена, але не має душі. Ця бесіда — вершина фільму! Героїня Тільди волає до почуттів співрозмовника, але він не має жодних почуттів, окрім почуття помсти.

Тільда Свінтон у фільмі "Вбивця" незрівнянна

Єдиний недолік картини — вона не яскрава. Її підказки не очевидні. Згадайте, який грандіозний фінал був у "Бійцівському клубі". А тут Фінчер вирішив в образ кілера запхати і мешканця: адже персонажу Майкла Фассбендера в принципі нудна його професія, він називає її рутинною. І якби не НП — він би і далі продовжував зливатися з пейзажем.

Трейлер фільму "Вбивця"