"Бійцівському клубу" - 25: тероризм від нудьги, роздвоєння особистості – чим реально страшний цей фільм

"Бійцівський клуб" Девіда Фінчера, знятий за мотивами однойменного роману Чака Поланіка, має прокатну долю, схожу на кращий фільм за версією IMDb "Втеча з Шоушенка": при бюджеті $63 млн він зібрав всього $36 млн, повністю провалившись. Але при виході на відеоносіях дістався прибутку до $100 млн, поступово набуваючи культового статусу. Після 11 вересня 2001 року цей статус картини ще більше зміцнився, тому що фінальні кадри, де вибухають нью-йоркські хмарочоси, скидалися на падіння хмарочосів Світового торгового центру після атаки літаками, які захопили терористи. Стрічка стала пророчою і сьогодні посідає 13 місце за версією IMDb. Фокус пройдеться по її ідейній стороні.

Наскрізна ідея Фінчера

Стрічка багатошарова, з масою трактувань (товариство споживання, уніфікована, корпоративна людина тощо), але спробуємо відштовхнутися не від чиїхось інтерпретацій, а від особистості самого режисера – що хвилює саме його? Яка наскрізна ідея стрічок Девіда Фінчера? У його фільмах "Сім" (1995), "Гра" (1997), "Бійцівський клуб" (1999) або нещодавній "Кіллер" (2023) завжди відбувалася ситуація, яка вибивала з-під головного героя опору: з-під слідчого, банкіра, страхового службовця чи навіть професійного вбивці. Слідчого допікав своїми страшними витівками маніяк, для банкіра замовили гру в альтернативну реальність, де він втрачав весь капітал (щоб повернути почуття), кілер – не того помилково вбив, а службовець, що втомився від безсоння та рутини, організував "Бійцівський клуб".

Навіщо Фінчер вибиває опору? Для того, щоб у звичайній людині розбудити надлюдини по Ніцше — якогось супермена-хижака, позбавленого емпатії.

У "Кіллері" Фінчер вирішив у зовнішній вигляд обивателя запхати кілера: персонажу Майкла Фассбендера в принципі нудна його професія, він називає її рутинною. І якби не НП із убивством випадкової людини, він би продовжував, незважаючи на небезпечну професію, "косити" зовні під німецького туриста, що зливається з пейзажем. НП змушує його внутрішнього звіра вискочити назовні та почати вбивати не за гроші, а за правилом "око за око". У "Бійцівському клубі" ситуація подібна: автор у звичайній людині наполегливо будить кілера, і це йому вдається.

За сюжетом "Клубу", страховий службовець, що спеціалізується на ДТП, він же Оповідач (Едвард Нортон) вдень знемагає на роботі від нудьги, а вночі не може заснути.

За Ніцше пекло – це і є нудьга, монотонне існування. У головного героя подвійне пекло – він не може заснути. Що його мучить, ми не знаємо. Імовірно — нудьга. Лікар замість ліків радить піти до клубу, де збираються чоловіки, хворі на рак яєчок, щоб він зрозумів, що таке справжнє страждання. Оповідач там знайомиться з товстуном Бобом (співак Міт Лоуф), колишнім бодібілдером. Герой нікому не допомагає, просто зіткнення з реальним стражданням справді дозволяє йому позбутися на якийсь час нудьги і — знову почати спати. Він навіть не переймається співчуттям до хворих, він просто, як "Сторонній" Камю, злегка лоскоче собі нерви близькістю чужої смерті. Але під час ходіння групами страждальців він обчислює таку самозванку — Марлу Сінгер (Хелена Бонем Картер). Марла зіпсувала йому "малину" — Оповідач знову втратив сон.

У салоні літака під час чергового відрядження він знайомиться з миловарем Тайлером Дерденом (Бред Пітт). Вже вдома Оповідач виявляє, що його квартиру знищено вибухом. Тайлер його заспокоює: "Те, що ти маєш, зрештою має тебе". Типу – все на краще.

Тайлер промишляє "пустощами": працюючи кіномеханіком, у сімейні фільми вставляє 25-м кадром порнографію, як офіціант плює у страви, які подає клієнтам. Тайлер, щоб жити цікавіше, промишляє підривною війною та провокаціями, лише поки що на побутовому рівні.

Подеремося до шостої, а потім пообідаємо

Оповідач селиться у Тайлера. Той якось у барі просить ударити його. Вони в результаті радісно б'ють один одного: з офісного планктону таким чином вони стають як би воїнами-надлюдьми. Їхня ідеологія приваблює інших чоловіків: у підвалі бару виникає "Бійцівський клуб". До речі, і рівень конспірації як у спецслужб: "Перше правило "Бійцівського клубу" каже: ніколи не розповідати про "Бійцівський клуб".

Рівень і масштаб агресії зростає: "БК" перетворюється на терористичну організацію "Розгром" із планом підірвати фінансові корпорації. Оповідач намагається відгородитися від Тайлера, але тут відбувається головний твіст стрічки: Тайлер і Оповідач виявляються однією особою. Між ними відбувається бій, з якого переможцем виходить Оповідач.

Фінальний кадр: Оповідач стоїть із Марлою, взявшись за руки, а за вікном починають вибухати і падати начинені динамітом хмарочоси. Надлюдина, що вирвалася з обивателя, вже встиг замінувати світ!

Однак і Ніцше щиро попереджав: якщо зробити його концепцію надлюдини керівною ідеологією, то людство може навернутися. Цитую: "Немало тваринних видів зникло з лиця землі; і якби зникла людина, то нічого на світі не змінилося б. Потрібно бути достатньо філософом, щоб із задоволенням споглядати також і це ніщо" ("Воля до влади", 1901).

Девід Фінчер це переконливо показує на різних прикладах, але ось трюк перетворення обивателя на надлюдину – все ж таки один з його улюблених. Згадуваний вище "Втеча з Шоушенка" Френка Дарабонта показав дещо інший шлях: чим перетворювати світ на пекло, краще прагнути до раю, рятуючи собі подібних і ставши замість супермена – людиною, яка співчуває. І віддавши перевагу старозавітному закону – новозавітний. Можливо, тому "Втеча з Шоушенка" і стоїть непорушно на першому місці в рейтингу IMDb, а "Бійцівський клуб" – це фільм-попередження Девіда Фінчера лише входить у топ-20.