Пустеля та справжність: як роман Кобо Абе "Жінка в пісках" демонструє питання вибору (фото)

Будь-який незвичний та цікавий роман починається з випадковості чи історії, яка потрапляє на око творцю. Так сталося з "Жінкою в пісках", коли Кобо Абе випадково побачив наслідки пилової бурі в селищі Хаманака. Тоді стихія буквально "замела" цю місцину під товщу піску, і це стало поштовхом до роботи.

Абе витратив два роки для написання тексту, однак наприкінці отримав широкий роман із "підводними каменями". Він написав сам у брошурі "Реальність в піску" 1964 року про власну роботу наступне:

Буквально нізвідки виник цей шалений потік слів, який став густим, і миттєво та повністю захопив мою свідомість

За основу автор узяв раніше написане оповідання "Чичиндела Япана" 1960 року, де буквально автор вже прописував нових персонажів. Також центральною темою став пісок та його метафізика, в якій Абе розповідав про європейця, який говорив йому про магію піску, яка "є тонкими натяками на дещо, що лежить в основі людського духу і чому неможливо супротивлятися".

Після виходу тексту про нього заговорили як про один із найкращих текстів часу. Майстер японської літератури 20 сторіччя Юкіо Мішіма у відгуку на роман написав, що робота його колеги "створювала жахливе відчуття клімату в реальності Японії, яка було виключно вигадкою та алегорією автора, але ця вигадка гарантована стійкістю нескінченно дивного відчуття".

"Це не історія з якоїсь чужої землі на землі. Адже це — історія Японії, в якій ми справді живемо", — написав Мішіма.

Кіноадаптація романи та головні сенси

Через два роки знайомий Кобо Абе, режисер Хіроші Тешігахара втілить текст митця на екрані. Так з'явиться культовий чорно-білий фільм "Жінка в пісках" 1964 року, де головні ролі зіграють легендарні дял японського кінематографу актори Ейджі Окака та Кьоко Кішіда.

У тексті та романі показано історія-любителя ентомології Нікі Дзюмпея, який опинився в покинутому районі та не встиг на останній автобус. Один із місцевих пропонує йому заночувати в селі в місцевої жінки, яка живе на дні піщаної ями. Нікі неохоче погоджується, але на ранок розуміє — в'язана драбина, яка була там, зникла, а сам герой опиняється у пастці.

За цей час він неодноразово намагається втекти з місця подій, конфліктує із жінкою, яка постійно (та безґлуздо, як він думає) відкидає пісок, що сиплеться на її дім, проникає в усі-усюди та навіть формує шар на тілах, коли доводиться спати оголеними. За алегорією можна побачити ідеї Кобо Абе — пісок як метафізична сила, рутина, проблеми, нашарування зайвих потреб, які ніяк не можуть зникнути.

Друга лінія роману та фільму — це стосунки між жінкою та Нікі. Спочатку він постає перед нею гостем, потім — в'язнем, потім — вчиться виживати із жінкою, а згодом — починає відчувати емпатію, симпатію та потяг до неї (хоча він є саме одруженим, та посеред барханів це немає значення). Водночас жінка, яка раніше втратила свого чоловіка та дитину під час трагедії за рік до приходу Нікі, сумнівається в власній привабливості, сором'язлива та стримана, а водночас — відчуває не тільки приязнь та повагу до Нікі, але з часом не може ані приховати, ані стримувати таємну пристрасть і бажання відчувати себе бажаною як жінка.

Далі в тексті стає ясно, що вони обидвоє — душевні одинаки, в стані екзистенційного відчаю, але починають розуміти одне одного в цих обставинах. І тільки разом, будучи поруч поміж дюнами, вони усвідомлюють — призабуте почуття власної цінності та любові повертає їх до життя, а значить неуникно має збилизити героїв — від натяків і розмов до спалаху емоцій та бажання взаємної близькості, яку нам показали на екрані та в тексті.

Третя площина твору Абе — це прийняття змін. Дзюмпей опиняється у дому жінки серед пісків у європейськім одязі, але поступово він починає наче повертатися до традиційного японського одягу. І справа геть не в відмові від прогресу, а в тому, що за цією гонкою за благами забувається наша власна суть, хто ми є як народ, що пам'ятаємо, що робить нас таким. Справедлива репліка Мішіми про зняття вестернізованого шару з себе до витоків чудово передана як у романі, так і в тексті.

І, звісно, фінал історії — після позаматкової вагітності жінки, яку забирають до лікарні селяни (алюзія на маси та тиск суспільства чинити на догоду комусь, а не собі), в'язана драбина залишається на місці, Нікі може втекти звідси. Однак підіймається нагору, дивиться довкола на дюни, море та свій новий і та розуміє — йому в минуле вже більше непотрібно, є лише турбота за жінку, будинок і воду, яку він почав збирати. Його офіційно оголошують мертвим через сім років після зникнення, але Нікі вже туди не повернеться ніколи більше.

Завдяки такій багатошарості тексту Кобо Абе, де сховано простистояння традиції та сучасності, подоланню внутрішньої кризи, пошуку цінності та цілісності життя, він і став доволі популярним серед читачів Японії та світу. Показавши усю природу думок свого народу, він фактично через наочний приклад показує, як важливо не забувати, хто ти є і чому маєш не забувати, звідки ти родом, що має значення і чому не слід сліпо йти за хибними світилами.

Культова робота "Жінка в пісках" уже давно перекладений українською. Тому ці трохи більше як 200 сторінок роману "Жінка в пісках" Кобо Абе можуть стати чудовим проведенням часу.