Три революції Клода Моне: як і чому художнику вдалося назавжди змінити мистецтво (ексклюзивні фото)

Видатний французький художник Клод Моне пройшов шлях від пересічного митця Парижа до культової ікони стилю, який з легкої руки критика Луїса Лероя назвали "імпресіонізмом". Так критикан намагався образити творчість художника та підколоти його, але як справедливо пише у своїй роботі "Це — Моне" Сара Паппворт: "Назва прижилася, а от образа — ні".

Про життя, творчі пошуки та філософію Моне написано вдосталь багато, і певне не слід переповідати тонни матеріалів про "унікальність" та особливість стилю художника. Найкращим доказом того стануть три простих слова — творчість, статки, спадок.

От і поглянемо на життя Клода-Оскара Моне під оптикою цих явищ, аби розібратися в тих хитросплетіннях його долі та живопису. Отож, почнімо з найпершого — якою була революція в творчості легендарного француза?

Революція техніки та фарб: що зробив Моне

Французький митець тривалий час учився та шукав усі нагоди та можливості якнайкраще малювати. За його життя він створив тисячі ескізів і робіт, полюбляв творити циклами та серіями. І як справедливо кажуть мистецтвознавці, дуже неохоче розділяв картини між виставками.

Революція номер один, про яку слід казати, — це фарби, стиль і способи малювання. Моне народився саме в ту епоху, коли клопоти з олійними фарбами для нього завершилися — в 1841-у в продажі з'являються легендарні тюбики з фарбами, що значно спростять завдання займатися творчістю.

Не менш важливим аспектом стали новації та відхід від академізму. Художника якось спитали, де його майстерня, а він усміхнувся і сказав, що ось вона. Так він говорив, що надворі та на вулиці нічим не гірше за майстерню, а тому не дивуйтеся різним розмірам картин — від маленьких 69 на 80 см до гігантських полотнищ в 3 на 3 метри і більше. І, звісно, легендарний власноруч перероблений човен, де він працює, справляючись невеликою річкою.

Та повернімося до мистецького: сам Моне теж пішов від традиції малювання, бо розумів — прогрес уже настав: з'явилися фотографічне мистецтво та перші серйозні дагеротипи. Перехід від надмірної деталізації до камерних, інколи — спорадичних моментів із життя були тоді справді новаторською фішкою художника.

І звісно — великі та товсті мазки, буквально жирні шари фарби в комбінації кольорів і барв. Причина такого підходу проста — згадуємо, що митець працював часто на вулиці, в хорошу погоду, яка ставала мінливою. Здатність швидко "накидати" основу та базу, які викликали враження (якщо точніше — "імпресію") та фіксували лейтмотив твору, і потім — Моне завершував усю справу в майстерні, якщо непогода заважала.

З непогодою у француза був трагікомічний епізод у житті — коли протягом 1883-1886 років він малював свої роботи на узбережжі Нормандії, де часто вирували бурі та морські приливи на кам'янистих узбережжях, він таки потрапив під стихію. Він говорив, що "спробує намалювати відоме узбережжя по-іншому, і в мене це неодмінно вийде".

А знаєте як вийшло? Процитуємо його листа, де Моне сам розповів про власні враження від роботи на скелястих берегах Нормандії:

Я був повністю заглиблений у малювання і не бачив, як насувається велика хвиля. Вона відкинула мене на скелю. Сила води шпурляла мене і мій реманент навсібіч. Вода все більше затягувала мене вниз, і я подумав, що мені кінець, але мені вдалося вибратися навкарачки... я змок до нитки: палітру, яку я весь час міцно стискав у руці, шпурнуло мені в обличчя, і вся борода заляпалася жовтою фарбою!

Цей наочний випадок ще раз показує, що відданість справі та любов до улюбленого ремесла не має зупинятиcя ні перед чим. А зрештою, якщо Моне настільки обдарований та нестандартний художник, то виникає питання — а як йому вдалося стати успішним і заможним художником, руйнуючи міф про "злидні" та "голодний шлунок"? Про це — в наступній частині цієї історії.

Підприємливий художник і статки: Моне полюбляє monnaie

Фінансова сторона життя французького митця схожа на детектив — йому довелося пережити скруту, злидні, шалені борги та підтримку друзів. Незаплановане створення сім'ї та незначний успіх на початку кар'єри ледве не поставили на місьє Клодові хрест. Сума боргів наростала, його виселяли з орендованого приміщення, і разом з першою дружиною Камілою та новонародженим сином Жаном їм довелося переїхати в селище під Парижем.

Відчай в художника був таким, що він подумував навіть втопитися в Сені, але передумав. Зрештою, його численне коло друзів — Оґюст Ренуар, Альфред Сіслей, Поль Сезанн, Ежен Буден, а також письменник Еміля Золя та представник знатної родини Фредерік Базіль підтримували Моне фінансово.

Так тривало з 1866 до 1885 років, але поміж тим роботи "батька імпресіоністів" почали поступово продаватися. Це давало бодай якісь кошти на життя, але далі в особистому житті художника настає трагедія — помирає його дружина Камілла, з якою у нього було двоє синів.

Поступово французький митець розуміє, що пора кардинально змінювати підхід до заробітків. Так на горизонті з'являється новаторська ідея — реклама та комерційні галереї, адже після років марних виставок у паризьких Салонах і невисоких продажах художник міняє оптику дій. І це починає працювати.

Згадана Сара Паппворт у своїй роботі пише, що після успіху персональної виставки Клод Моне бачить в цій ідеї підприємницьку жилку. Завдяки своїм знайомим Полю Дюрану-Рюелю та Тео ван Гогу (брату того самого Вінсента ван Гога) справи починають поступово налагоджуватися, і це починають помічати інші художники, де одні — шукають шляхи на спільні виставки під брендом Моне, а хтось — починає відверто заздрити.

Схоже на те, що в Моне був неабиякий підприємницький хист. Він усвідомлював, що може скористатися такою ситуацією для власної вигоди. [...] У міру того, як Моне ставав усе успішнішим художником, галереї усе частіше змагалися за право продавати його роботи, і він нацьковував їх одна на одну, щоб підняти ціну за свої роботи.

Такий успіх не міг не викликати неординарних історій — так Поль Сезанн створив рекламу, де сказав, що "Моне полюбляє monnaie" (гроші), а Едгар Дега ґлузував, що його опонент робить "шалену саморекламу". Також пасквіль на героя історії анонімно написав один із заздрісників, що той "втратив зв'язок з реальністю та живе в гріху", натякаючи на стосунки Клода Моне та Аліс Ошеде (жінки його друга, де дві родини мешкали разом, допоки після смерті чоловіка Аліс вийшла заміж за художника, з яким прожила до 1911 року, виховуючи спільно вісьмох дітей від власних шлюбів).

Однак Моне не тільки став заможним і дорогим митцем, а нарешті втілив мрію — купив власний будинок, згодом — купив земельну ділянку та зробить там ставок із лататтям (серії цих картин стануть одними із найвідоміших у творчості митця). Пізніше художник отримував просто шалені статки — станом на 1900 рік він отримує на місяць приблизно в 300(!) разів більше, ніж пересічний робітник у Парижі. Завдяки цьому, його сини отримали освіту в Англії, він почав активніше пити чай, найняв кількох слуг і сімох садівників, які доглядали величезну територію в його обійсті біля села Живерна. І навіть більше — того ж року художник купує собі автомобіль, наймає водія, а сім'я отримала нове гобі як подорожі машиною околицями.

До кінця свого життя французький митець залишався достатньо заможним попри фінансові кризи та Першу світову війну. Дослідник Саймон Келлі у своїй роботі "Як Моне став мільйонером: історія життя крізь бухгалтерські книги" пише, що наприкінці життя загальні статки склали майже 5 млн франків — акції та цінні папери на 3 млн франків, будинок у Живерні на понад 400 тис. франків, а майстерня, картини та особиста колекція — близько 1,5 млн франків. За сучасним курсом (станом на листопад 2026 року) сукупні статки художника коливалися від 3,6 до 4,5 млн євро.

Фактично Моне наприкінці життя був надуспішним мультимільйонером, або як нині модно говорити — self-made man. Але крім статків і фінансів, які були сатисфакцією за роки плідної праці, виникає логічне питання — а що нам залишив французький художник успадок, який складає вічність?

Спадок і вічність: що залишив для нащадків Клод Моне

Коли ще за життя французького художника питали про творчість, то він був доволі відвертим та чесним. Він говорив, що завжди шукав нові техніки, а не залишався у строгій мистецькій теорії.

Я роблю усе, що в моїх силах, щоб передати свої відчуття, коли дивлюся на природу і... зазвичай, щоб успішно передати, що я відчуваю в цю мить, то забуваю найелементарніші правила малювання, якщо такі існують.

Коли 5 грудня 1926 року художник пішов з життя, він не міг навіть уявити, яку найважливішу революцію в мистецтві започаткував і зробив так, що саме від його творчості тягнеться спадкова, пряма лінія розвитку мистецтва. Без Моне не було би постімпресіоністів, абстрактних експресіоністів, кубістів і футуристів, а з ними — модернізму та постмодернізму в художньому мистецтві.

Ба більше — абстракції, широкі мазки, експресивні барви та полотна великого формату нині для художників є абсолютно нормальним. Коли Моне робив великі канваси та полотна, фіксував їх у ями та на підставки, і для нього ніколи не було проблемою питання параметрів. Як справедливо вказує Сара Паппворт, що небагато художників світу можуть похвалитися тим, що "мали такий влив на таку кількість людей, та ще й протягом такого тривалого часу".

Ще один подарунок від Моне для всіх митців і студентів — це його стиль. Автор матеріалу особисто знає кількох людей, які навчаються або навчалися в художніх закладах, і в приватних розмовах коли справа заходила за Моне, і те, де саме його можна побачити, то почув чесну відповідь: "На предметі "станкове мистецтво" досі юзають техніки Моне. І це прямо обов'язкова база для всіх".

В підсумку, творчість Клода Моне не завершується тільки мистецтвом, а пролягає значно далі за його горизонти. Дивлячись на його полотна, відчувається резонанс, показ враження та історія, лейтмотив якої просить дивитися на світ не очима, а крізь призму душевних переживань.

Цей інтуїтивний та непередаваний словами імпульс емоційного та життєвого, краси та неймовірного таланту знайшли втілення в творчості культового французького художника. І завершимо цю історію тими словами самого автора, який під час розмови з французьким президентом Жоржем Кемансо колись сказав наступне:

Я дивився на те, що показував мені Всесвіт, і, завдяки пензлю, засвідчував побачене. Поклади мою руку у свою і допомагаймо один одному краще роздивитися світ довкола.

NB! Автор матеріалу висловлює особисту подяку та вдячність читачці видання Фокус Анні Мінчевій за надані ексклюзивні світлини полотен Клода Моне з паризького музею Д'Орсе, де й донині в постійній експозиції перебуває частина робіт легендарного митця. Дякую, Анно!