Розділи
Матеріали

"У змаганні з перешкодами": філософія "бути людиною" у романі "Планета людей" Антуана де Сент-Екзюпері

Артемій Калінін
Робота культового француза показує проблему та суть людського буття | Фото: колаж Фокус

Мемуари "Планета людей" 1939 року французького письменника Антуана де Сент-Екзюпері (1900-1944) вважаються однією з найкращих робіт автора, де він порушив питання відносин між людьми, цінність життя та вибору. Фокус розповість у Міжнародний день філософії, який відзначається 19 листопада, про ключові лейтмотиви тексту та чому слід перечитати культову роботу льотчика-митця.

Документально-публіцистична робота французького письменника буквально починається з присвяти своєму другу Анрі Ґійому, а потім — буквально першим реченням у тексті лунають слова, які визначать подальшу оповідь для читачів. Екзюпері не збирається грати в словесну еквілібристику, а чесно та прямо словами літературного героя (через художній прийом оповіді від першої особи) каже:

Земля краще за всі книги допомагає нам збагнути самих себе. Бо вона чинить нам опір. Людина пізнає себе у змаганні з перешкодами. Проте, щоб їх подолати, потрібне знаряддя.

Антуан де Сент-Екзюпері, "Планета людей" (переклад Анатоля Перепаді)

Що значить "знаряддя" і про що це письменник? Далі француз говорить — для роботи на землі треба рубанок чи плуг, для висоти — літак, який виступає знаряддям споглядання на красу та велич поверхні з висоти пташиного польоту. Так і в житті — у нас мають бути інструменти, аби правильно все розуміти та діяти.

Саме політ над Аргентиною уночі, як він говорив, мав значення. Екзюпері каже, що там "кожен вогник звістував диво духу людського" — хтось веде розмову про зорі та всесвіт, хтось "мудрує як виміряти туманність Андромеди", а хтось — відпочиває чи кохається.

У цьому вступі автор говорить, що серед пітьми з висоти неба видні різної сили вогні, які мають свою місію. Француз радий їх бачити, і втішений, що вони "живі", а може — "десь згаслі", і мріє, аби вони подали одне одному звістку, і "можливо, який і відгукнеться".

Переказ головних ідей роману "Планета людей"

Йдучи далі за текстом історії, де буде історія польотів, Сахара та Патагонія, Латинська Америка, Європа та Африка, письменник через власний досвід розумів, що найважливіше питання, яке непокоїтиме людину завжди, — це питання місії та розуміння відповідальності: перед собою, перед іншими, перед природою і вічністю.

То які ключові теми порушив письменник у своїй роботі, яку написав буквально та знову на волосині від смерті? Про це — в наступній частині тексту.

Людина означає відповідальність: Екзюпері про перешкоди та Homo sapeins

Робота "Планета людей" виконана в впізнаваному стилі митця — автобіографічна оповідь, описи природи та сузір'їв, а також точна поетична метафора до подій і людей, яких він бачив. Завдяки цьому помітні три наративи автора — як людина пізнає себе, якою є міра її відповідальності та завдяки кому чи чому вона набуває сенсу буття.

Перша теза французького автора очевидна, її можна сформувати приблизно за текстом так — ми пізнаємо себе, йдучи через перешкоди. Екзюпері у своїй роботі буквально вказує, що важкі часи не тільки перевіряють та гартують наш характер, а фактично відкривають незвідані досі резерви та ресурси. І в мить відчаю виявиться, що ми здатні на куди більші речі та вчинки, про які навіть й подумати не могли.

У другому лейтмотиві Екзюпері з нами чесний: бути людиною і означає бути відповідальним. Тобто, якщо робимо свою справу, повинні діяти та виконувати, бо на кону стоять близькі, незнайомці, товариші, друзі та кохані. Брати відповідальність, як пише сам автор, це буквально — "відчувати, що ти за все відповідаєш", бо від літака героя та його місій, як ми бачимо, залежить величезна кількість людей, а значить — покинути цю ношу чи перекласти її означає приректи і себе, і других на нещастя, турботи та незгоди.

Французький письменник Ріяд Сатуф про ключові мотиви творчості Екзюпері

Третій лейтмотив у романі "Планета людей" — це суть нашого буття і де він проявляє. Автор нам буквально говорить це словами пілота серед пустелі, де самотність (не одинокість, адже це — два різних поняття) дозволяє на якийсь час розгледіти проблему, але без підтримки, без найближчих і без думки про "своїх", "повернутися до своїх" ми боремося. Цей сенс буття і є головним у нашому житті, вважає автор, адже немає нічого важливішого в житті, аніж ті, хто з тобою має спільну працю та відповідальність, а значить — сенс бути людиною означає не статус, походження чи матеріальні блага, а чого ми варті самі для себе.

Показово, що коли автор перебував і потрапив у пустелю, то його роздуми дуже добре відображають цю суть. Зацитуємо фрагмент культового тексту:

Авжеж, я й сам відкрив цю істину. Витерпіти можна все. Завтра й позавтрьому я в цьому переконаюсь: витерпіти можна все на світі. [...] Ось і зараз не чекаю особливхи тортур. Завтра я зроблю відкриття ще дивовижніше. Я вже не сподіваюся, що наш заклик дійде до людей. "Та хіба я за себе..."

Антуан де Сент-Екзюпері, "Планета людей"

Замість висновків: чому варто перечитати роботу "Планета людей"

В підсумку в читачів виникне логічне запитання — то про що написано роман Антуана де Сент-Екзюпері? Автор матеріалу переконаний, це — не просто книга про авіацію, пригоди та мужність пілотів, а й про те, хто ми є, що робить нас людьми і як ми це пізнаємо.

Француз усім своїм текстом говорить, що простори (пустеля, гори, ніч, зорі) — це простори самопізнання, а людина — бачить в ній себе, опираючись світу. Всі випробування — це шлях до відповідальності: перед самими собою, перед другими, перед тими, хто залежить від нас.

В цім гуманізм Антуана де Сент-Екзюпері нагадує пізнього Альбера Камю з його питанням, чому людина завжди залишатиметься ключовою категорією буття. Тільки не слід думати, що Екзюпері був екзистенціалістом, скоріше — погляди на життя письменника-льотчика мали виразний гуманістичний характер, а екзистенційні мотиви тільки підтверджують шлях "пізнати себе", "йти через перешкоди" та "бути відповідальним".

У фіналі цього тексту процитуємо ту саму фразу, в якій, на думку автора матеріалу, і лежить ключовий посил до читачів. Екзюпері завершує свою історію чудовим підсумком:

Я казав собі: ці люди навіть не страждають від своєї долі. І не співчуття мене мучуть. Не в тім річ, щоб лити сльози над виразкою, що ніколи не гоїться. Ті, хто її мають, її не відчувають. Виразка вразила не окрему людину, вона роз'їдає людство. І не вірю я у співчуття. Мене мучить виразка садівника. Мене мучить не вигляд злиднів — кінець кінцем люди звикають до злиднів, як звикають до безділля. Ото все, що мене мучить, не вилікувати безкоштовним супом для бідарів. Болісна не потворність цього безформеного, зім'ятого людського ґлею. Але в кожному з цих людей, можливо, вбито Моцарта. І тільки Дух [до життя], торкнувшись ґлею, творить з нього Людину.

Антуан де Сент-Екзюпері, "Планета людей"