"Живуть з прахом рідних, в очікуванні меморіалу": чому в Україні все ще немає військового кладовища

Історія зі створенням Національного меморіального військового кладовища розпочалася у 2019-2020 році, каже Фокусу ексрадник Міністра у справах ветеранів Костянтин Татаркін. У 2022 році Верховна Рада ухвалила відповідний закон. Тоді ж було створено державну установу Національне меморіальне військове кладовище і почалися активні пошуки відповідного місця для будівництва.

"На початку 2023 року в Мінветеранів розглядали п'ять варіантів ділянок. Одна — у Биківні, друга — біля Гатненської громади Київської області, фактично Віта-Поштова, третя ділянка — на території меморіального комплексу, де розташована Батьківщина-Мати, четверта — у Пущі-Водиці та п'ята — у Білогородці Київської області. По кожній ділянці ми отримали відповідь від Мінкультури. Найменше зауважень було до Биківні. Його й обрали", — каже Татаркін.

У травні 2023 року Верховна Рада ухвалила закон, який закріпив конкретне місце будівництва нового цвинтаря — територію поруч із Національним історико-меморіальним заповідником "Биківнянські могили", та направила його на підпис президента. Кабінет міністрів виділив кошти з бюджету — 65 млн грн, Київрада — затвердила місце, в Українському інституті національної пам'яті (УІНП) погодилися з ідеєю, а в Мінветеранів переконали сім'ї загиблих, що вже в жовтні-листопаді почнуться перші поховання героїв на новому кладовищі.

Однак президент, через чотири місяці, закон не підписав. За словами Татаркіна, причина в тому, що історія з Биківнею викликала суспільний резонанс. Місцеві жителі виявилися незадоволені таким рішенням. Казали, що їм достатньо одного меморіального комплексу, збудованого в пам'ять жертв політичних репресій. Крім того, на території є недосліджені місця поховань, що зрештою стало однією з причин, щоб поставити проєкт на паузу.

У серпні 2023 року без жодних обговорень із сім'ями загиблих вийшла постанова Кабміну про початок експериментального проєкту — будівництва Національного меморіального військового кладовища, але не в Биківні, як ішлося раніше, а в селі Гатне Київської області. Перший етап будівництва обіцяли завершити до кінця року. А загалом закінчити проєкт до 2025 року.

Фокус звернувся до Міністерства у справах ветеранів, щоб дізнатися, на якому етапі перебуває реалізація проєкту, чому місце змінили і що передбачає генеральний план будівництва кладовища, якщо він існує. Однак на момент публікації матеріалу, редакція не отримала відповіді.

11 вересня в ефірі національного телемарафону перший заступник міністра у справах ветеранів Олександр Порхун повідомив, що технічно і документально роботи почалися.

"Безпосередньо саме будівництво плануємо розпочати якомога швидше", — сказав чиновник.

За його словами, нове місце розташування обрали за кількома критеріями. Зокрема через зручну локацію з наявним громадським транспортом, а також відсутність "юридичних перешкод, які здатні зупинити будівництво НВМК".

Багато родин загиблих понад рік живуть із прахом рідних, в очікуванні будівництва меморіалу. І не розуміють, чому влада удала, що закону про Національне меморіальне військове кладовище не існує.

Експериментальний проєкт: чому не враховують думки родин загиблих?

За словами адвоката "Юридичної сотні" Алли Бєлошенко, яка надає допомогу учасникам російсько-української війни та їхнім родичам, чимало родин загиблих понад рік живуть із прахом рідних, чекаючи на будівництво меморіалу. І не розуміють, чому влада удала, що закону про Національне меморіальне військове кладовище не існує. Нова постанова Кабміну не влаштовує сім'ї загиблих, оскільки вони побоюються, що експериментальний проєкт можуть поставити на паузу на будь-якому з етапів, і процес розтягнеться на довгі роки.

"У серпні в Раді зареєстрували черговий законопроєкт. Депутати пропонують передати право Кабміну визначати надалі місце будівництва Національного військового меморіального кладовища. Якщо його ухвалять, є ризик, що кожне нове місце будівництва вивчатимуть, потім знаходити причини, чому там не можна побудувати кладовище. Адже коли ухвалили рішення про Биківню, спочатку проблем не було, але потім думка міністерства різко змінилася. У нас є побоювання, що нинішній експериментальний проєкт передбачає кілька етапів будівництва, на будь-якому з яких, якщо щось піде не так, експеримент не доведуть до кінцевої точки", — зазначає експерт у бесіді з Фокусом.

Колишній радник Міністра у справах ветеранів додає, що головна проблема, чому кладовища досі немає — неефективна комунікація з боку міністерства з громадськими діячами, а також фахівцями. До ділянки на території Гатного, де тепер мають реалізувати проєкт, у Мінкультури теж були претензії.

"Якби представники Міністерства від самого початку провели обговорення, вислухали позицію екологів, мешканців громад, юристів, проблем можна було б уникнути. Але вони не хочуть комунікувати. У Гатному теж можуть виявитися археологічні знахідки, або ґрунтові води на рівні двох метрів, що стане причиною зупинки будівництва. Нехтувати такими речами не можна тільки тому, що потрібно терміново побудувати, адже вже пропустили всі терміни", — додає Татаркін.

У планах у чиновників — розсіяти могили по всіх кладовищах України, щоб кількість загиблих у війні політично не шкодила.

Експерт зазначає, що будівництво кладовища — довга історія. До кінця року справді можуть провести кілька перших поховань, але основний етап, що включає створення адміністративного приміщення, зали прощання, інших об'єктів генерального плану, у кращому разі зможуть реалізувати наступного року.

Через відсутність ефективної комунікації сім'ї захисників вважають, що в планах у чиновників — розсіяти могили по всіх кладовищах України, щоб кількість загиблих у війні політично не шкодила, про що говорила голова Патронатної служби Азова Олена Толкачова.

Татаркін додає, що частково розв'язати проблему довгого будівництва можна було рекомендаціями міністерства про створення на території громад секторів для поховання загиблих захисників.

"У людей має бути можливість проводити поховання не тільки в столиці. І мають бути рекомендації від Міністерства, щодо створення спеціальних секторів. Деякі громади не дочекалися такого рішення згори, і стали створювати свої проєкти. Хороший приклад — Луцьк. Там провели конкурс проєктів, затвердили план і зробили сектор. Але це їхня особиста ініціатива", — додає експерт.

Через 18 місяців російсько-української війни питання про створення Національного меморіального військового кладовища, як і раніше, залишається відкритим. Експерти вважають, що проєкт зможуть реалізувати, але коли і якою ціною — ніхто не знає.

"Скільки піде ресурсу, часу, втраченої комунікації, а головне — сліз членів сімей загиблих. І хто понесе відповідальність, коли фактично минув рік, як обіцяли, виділено гроші, а результату немає", — резюмував Татаркін.

Фокус раніше писав про те, що в Україні хочуть створити інститут військового омбудсмена. Експерти вважають, що головний критерій для захисників прав військових — незалежність від військового керівництва країни.

Фокус також докладно розбирався, чому українські захисники, які повернулися з полону, не можуть звільнитися із ЗСУ за власним бажанням. Відповідний законопроєкт є, але він уже рік чекає на розгляд депутатів.