Хлорпікрин і CS на фронті: як РФ застосовує заборонену хімічну зброю проти України

Світ боїться ядерної кнопки. Але є зброя, яка не потребує ракет і може вбити значно більше. Біологічна. Після пандемії COVID-19 і на тлі взаємних звинувачень між державами тема біозброї знову повертається в центр глобальної безпеки.

У цей день, 10 квітня 1972 року світ спробував поставити крапку в цій історії — ухваливши Конвенцію про заборону біологічної зброї. Але через понад 50 років ключове питання звучить так само: чи справді цей документ щось забороняє, чи лише створює ілюзію контролю?

Як світ дійшов до заборони біологічної зброї: страхи холодної війни

Конвенція про заборону біологічної зброї (КБТЗ) була відкрита для підписання 10 квітня 1972 року — на піку холодної війни.

До цього моменту провідні держави вже мали власні програми створення біологічної зброї. Йшлося не просто про теоретичні розробки, а про реальні патогени, які могли спричинити епідемії.

Ще раніше, у 1925 році, світ уже намагався обмежити такі методи війни через Женевський протокол, але він лише забороняв використання, а не виробництво.

1972 рік став переломним: вперше держави погодилися не просто не застосовувати, а повністю відмовитися від цілої категорії зброї масового ураження.

Повна назва документа — "Конвенція про заборону розробки, виробництва і накопичення бактеріологічної (біологічної) і токсинної зброї та про їх знищення".

Її ключовий принцип — максимально жорсткий:

• держави зобов'язуються ніколи не розробляти, не виробляти й не накопичувати біологічну зброю
• всі наявні запаси мають бути знищені

Це був перший у світі договір, який заборонив цілий клас зброї масового ураження.

Станом на сьогодні до нього приєдналися майже всі країни світу — понад 180 держав.

Але є одна критична деталь.

Головна проблема КБТЗ: ніхто нікого не перевіряє

На відміну від ядерних або хімічних угод, Конвенція не має повноцінного механізму контролю.

Фактично немає системи інспекцій, незалежного органу перевірки й немає чітких санкцій.

Експерти прямо визнають: документ залишається без ефективного механізму верифікації навіть через десятиліття після підписання. Це означає, що країна може формально дотримуватися договору і паралельно вести секретні розробки.

Найяскравіший приклад — Радянський Союз.

Попри підписання Конвенції, у 1970-х роках СРСР розгорнув одну з найбільших у світі програм біологічної зброї — "Біопрепарат" — десятки тисяч співробітників, сотні лабораторій, виробництво сибірської виразки, віспи, чуми.

Більше того, ця програма продовжувалася роками після підписання угоди. Лише у 1990-х роках російське керівництво частково визнало її існування.

Цей кейс став ключовим доказом: без контролю навіть глобальні договори можуть бути порожніми.

Біологічна зброя РФ: тінь радянського спадку і нові ризики

Історія з радянським "Біопрепаратом" не завершилася разом із розпадом СРСР. Вона лише змінила форму і стала значно менш прозорою.

Після 1991 року Росія офіційно заявила про припинення військових біологічних програм і приєднання до міжнародних норм. Однак міжнародні експерти та уряди західних країн неодноразово висловлювали сумніви щодо повної ліквідації цієї інфраструктури.

Зокрема, аналітики Atlantic Council зазначають, що Росія успадкувала значну частину радянських потужностей і наукових кадрів, які працювали над біологічною зброєю. Частина цих структур була формально переформатована у цивільні наукові установи, але питання про їх реальне призначення залишається відкритим.

Додаткову тривогу викликає закритість російської системи. На відміну від сфер, де діють міжнародні інспекції, у випадку з біологічною зброєю таких механізмів фактично немає. Це означає, що будь-які підозри складно або неможливо перевірити.

На тлі повномасштабної війни проти України тема біологічної зброї знову опинилася в центрі політичних заяв. Росія регулярно звинувачує Україну та її партнерів у нібито створенні біологічних лабораторій, однак ці твердження не підтверджені міжнародними структурами й розглядаються як елемент інформаційної кампанії.

Водночас західні уряди, зокрема Держдепартамент США, заявляли про занепокоєння щодо можливих порушень Росією зобов'язань у межах Конвенції про заборону біологічної зброї. Йдеться не про доведені факти використання, а про ризики, пов'язані з непрозорістю і відсутністю перевірок.

Важливо, однак, розмежовувати підозри й доведені факти. Станом на сьогодні жодна міжнародна організація не підтвердила застосування Росією біологічної зброї у війні проти України. Це пов'язано не лише з відсутністю доказів, а й із тим, що такі атаки надзвичайно складно верифікувати без доступу до лабораторій і повноцінних міжнародних інспекцій.

Натомість у суміжній сфері — хімічної зброї — ситуація виглядає значно чіткішою. Організація із заборони хімічної зброї підтверджувала наявність токсичних речовин у зразках із зони бойових дій в Україні, зокрема сльозогінного газу CS.

CS-газ (сльозогінний) формально використовується поліцією для розгону протестів. Але у війні його застосування заборонене.

Його дія:

• різке подразнення очей, через що людина фактично втрачає зір на кілька хвилин;
• сильне печіння в носі та горлі;
• неконтрольований кашель і сльозотеча;
• дезорієнтація і паніка.

У замкнутому просторі — окопі чи бліндажі — ефект значно посилюється. Людина змушена залишити укриття, щоб просто дихати.

Крім того, у 2024 році Держдепартамент США офіційно заявив про використання Росією хлорпікрину — задушливого агента, відомого ще з часів Першої світової війни. За даними європейських розвідок, його застосування на фронті могло стати системним — зокрема для витіснення українських військових з укриттів.

Хлорпікрин — значно небезпечніша речовина.

Його дія:

• сильне подразнення легень;
• задуха, відчуття "неможливості вдихнути";
• блювання і різке погіршення стану;
• у високих концентраціях — ураження легеневої тканини.

На відміну від CS-газу, це вже не просто подразник. Це речовина, яка може призвести до серйозних ушкоджень або навіть смерті, особливо без захисту.

Україна також заявляла про тисячі випадків використання різних токсичних речовин на полі бою у 2023–2025 роках. Попри те, що не всі ці епізоди отримали повноцінне міжнародне юридичне підтвердження, сама тенденція викликає серйозне занепокоєння.

Цей контекст принципово змінює сприйняття ризиків. Якщо держава системно застосовує заборонені хімічні агенти — навіть у "обмеженому" форматі — це підриває довіру до її дотримання інших міжнародних заборон, включно з біологічною.

Окреме питання — розвиток сучасних біотехнологій. Росія, як і інші держави, активно інвестує у генну інженерію, вірусологію та біомедичні дослідження. І саме ця межа між цивільною наукою і потенційними військовими розробками є найбільш небезпечною.

Фактично, сьогодні неможливо провести чітку лінію між дослідженнями, спрямованими на захист від епідемій, і тими, що можуть бути використані для створення нових патогенів.

У результаті виникає парадоксальна ситуація: біологічна зброя формально заборонена, але технічно — більш доступна, ніж будь-коли раніше.

І головне — у світі досі немає інструментів, щоб точно знати, хто і що розробляє за зачиненими дверима лабораторій.

А досвід цієї війни показує: навіть найжорсткіші міжнародні заборони можуть перестати бути стримуючим фактором.

Раніше Фокус повідомляв, що у російських дронах, якими атакують українські міста, почали знаходити капсули із отруйною речовиною CS, яку синтезували майже сто років тому і з того часу використовували у аерозольних гранатах.