Ланцюг, стара будка і життя без шансів: що не так із захистом тварин в Україні

Сьогодні, 19 квітня відзначають День власників домашніх тварин. В Україні ж це радше привід не для святкування, а для незручних запитань. Бо поки одні купують корм і записують собак до грумерів, інші — досі тримають їх на короткому ланцюгу без води й укриття. І головне питання — не чому це відбувається, а чому держава, маючи закони, досі не може це змінити. Фокус розбирався, що не так із системою захисту тварин в Україні.

Собака на ланцюгу — це не виняток, а норма?

У будь-якому українському селі або на околиці міста це легко побачити: двір, стара будка, собака на ланцюгу довжиною кілька метрів. Іноді без води. Іноді без укриття. Іноді — взагалі без шансів.

Це не окремі випадки. Це система.

І саме під цю реальність держава зараз намагається підлаштувати законодавство — замість того, щоб змінити саму реальність.

З 1 березня 2026 року в Україні набув чинності новий закон про ветеринарну медицину та благополуччя тварин. Він охоплює одразу кілька сфер: від ветеринарної медицини до умов утримання тварин і контролю за препаратами.

Ключові нововведення:

• електронні рецепти на ветпрепарати
• облік лікування тварин
• ідентифікація (мікрочипи, реєстри)
• нові вимоги до утримання

На папері — системна реформа. У реальності — поки що фрагментарні зміни.

Законотворці подають це як великий крок до Європи, але якщо придивитися — він не ламає систему. Він її лише трохи підправляє.

Ланцюг дозволено — просто довший

Один із найгучніших міфів останніх місяців — що в Україні нібито заборонили тримати собак на прив'язі. Насправді — ні.

Закон не забороняє прив'язь повністю. Він лише встановлює умови:

• мінімальна довжина — 20 метрів;
• обов'язкова будка або укриття;
• заборона тримати під сонцем або морозом без захисту;
• заборона прив’язувати до транспорту.

Тобто якщо раніше собака сиділа на короткому ланцюгу — тепер вона має сидіти на довшому. Фактично держава легалізувала практику, яка в ЄС давно вважається неприйнятною.

"Коли ми бачимо ці норми, здається, що це прогрес. Але якщо чесно — це косметика. Бо в Європі питання стоїть інакше: чи можна взагалі тримати собаку на ланцюгу. У нас — як правильно це робити", — каже Фокусу зооволонтерка Ірина Савчук.

Крім того, найбільша проблема — не відсутність законів, а відсутність відповідальності. Поліція не реагує, штрафи мізерні, а довести жорстоке поводження — майже неможливо. Тому навіть якщо і є заборона — її все одно ігноруватимуть.

Цифровізація без системи

Інша частина реформи — цифрова.

В Україні впроваджують:

• електронні ветпаспорти;
• реєстри тварин;
• електронні рецепти.

Це виглядає як крок до європейської моделі. Але є нюанс: система ще не готова.

Проблеми, про які говорять експерти:

• відсутність повноцінної ІТ-інфраструктури;
• неготовність ветеринарів;
• затримки з підзаконними актами;
• складності з реєстрацією препаратів.

У результаті частина норм просто не працює або працює формально.

Зооволонтерка нагадує, що минулого року у Києві запустили сервіс реєстрації домашніх тварин у Центрах надання адміністративних послуг.

"Формально мета правильна — створити єдиний облік тварин, знайти власника у разі втрати, контролювати вакцинацію та зменшити кількість безпритульних. Проте на практиці виникли проблеми", — продовжує Савчук.

По-перше — це не обов'язково, а без обов'язковості система не працює як реєстр, а лише як добровільна база.

По-друге — немає інтеграції. Реєстрація в ЦНАП — це локальна ініціатива, яка не завжди синхронізована з національними базами або ветеринарною системою.

По-третє — немає відповідальності. Нереєстрація тварини не має реальних наслідків.

"Реєстрація — це нормально, але вона працює тільки тоді, коли є обов'язковість і контроль. У Європі це система: чип — база — штраф. У нас це поки що опція. А опція нічого не змінює", — вважає волонтерка.

Закон про ветмедицину — що з ним не так?

Новий закон справді масштабний і тому, за словами експертів, виявився занадто складним, технічно неготовим і містить низку суперечностей, які можуть паралізувати роботу галузі.

Про це заявив заступник директора державного науково-дослідного інституту ветеринарних препаратів Юрій Косенко.

За його словами, одна з ключових проблем — сам підхід до закону. Документ фактично об'єднав одразу кілька різних сфер: здоров'я тварин, їхній добробут і обіг ветеринарних препаратів. У країнах ЄС ці напрями регулюються окремо, що робить систему більш зрозумілою і керованою.

В українській версії це призвело до зворотного ефекту — закон вийшов перевантаженим і складним у застосуванні.

Ще одна проблема — темпи впровадження. Закон набрав чинності фактично без повної підготовки підзаконної бази. У результаті частина механізмів просто не працює. Зокрема, наразі виникли серйозні труднощі з державною реєстрацією ветеринарних препаратів — через відсутність уповноважених установ і затверджених процедур.

Фактично це означає, що одна з ключових частин реформи — контроль за ветеринарними ліками — зависла в невизначеному стані.

Окремий блок проблем — правила використання ветеринарних препаратів. Частина положень або не відповідає практиці ЄС, або взагалі залишає "сіру зону". Наприклад, допускається реєстрація препаратів для експорту з речовин, які заборонені в Україні, а також використання незареєстрованих засобів для декоративних тварин.

Це, за словами фахівців, створює ризики як для ринку, так і для контролю за якістю лікування.

Крім того, закон недостатньо чітко регулює обіг ветеринарних препаратів, механізми взаємного визнання реєстрацій та навіть містить термінологічні неточності.

Усе це в комплексі формує ситуацію, коли документ, який мав стати основою реформи, поки що більше створює запитання, ніж дає відповіді.

Ще закон, який "вже діє"… але тільки в новинах

Окрема історія — законопроєкт про посилення захисту тварин, який активно обговорювали на початку 2026 року. Саме він створив ілюзію, що правила в Україні різко стали жорсткішими.

Йдеться про законопроєкт №11328, який Верховна Рада підтримала в першому читанні. Документ справді виглядає значно радикальніше за чинні норми — і вперше намагається системно врегулювати те, що роками залишалося "сірою зоною".

Серед ключових положень:

• заборона залишати тварин напризволяще (тобто фактично — криміналізація ситуацій, коли тварину просто викидають на вулицю);
• обмеження безконтрольного розведення (зокрема поза офіційними розплідниками або без дотримання правил);
• регулювання використання тварин у рекламі, розвагах і фотопослугах;
• заборона нелікувальних операцій (наприклад, купірування хвостів і вух "для краси");
• окремі норми, спрямовані на боротьбу з явищем догхантерів.

Тобто це вже не про "довший ланцюг", а про реальну зміну підходу: від формального захисту — до відповідальності власника.

Але є ключове "але": цей закон не ухвалений.

Він пройшов лише перше читання. А отже усі ці норми — не діють.

І тут виникає типова для України ситуація, яка повторюється з року в рік.

Після гучних заголовків і заяв депутатів у медіа формується відчуття, що "все вже заборонили". Але на практиці — нічого не змінилося. Оголошення "віддам цуценят у добрі руки" як були, так і є. "Домашні розплідники" без контролю як працювали, так і працюють.

Тварин як викидали, так і викидають.

Не ланцюг, а кримінал: як насправді треба захищати тварин

Коли в Україні говорять про "європейські стандарти" захисту тварин, зазвичай мають на увазі красиві формулювання — гуманність, добробут, відповідальність.

Але в Європі це не про слова. Це про правила, які реально змінюють життя тварини й карають власника.

Бо головна різниця між Україною і ЄС не в тому, що там більше законів. А в тому, що там ці закони працюють як система.

Один із базових принципів у ЄС — тварина не може існувати "поза системою".

Нові правила, погоджені на рівні Євросоюзу, прямо передбачають: обов'язкове мікрочипування всіх собак і котів, внесення їх у єдині бази даних, контроль розведення і продажу.

Це означає просту річ: якщо ти викинув тварину — тебе знайдуть, і штраф буде великим і головне обов'язковим.

Ще один показовий момент — утримання собак. У багатьох країнах ЄС правила значно жорсткіші, ніж в Україні.

Наприклад:

• у Швеції собаку можна прив'язати не більше ніж на 2 години на день;
• у Німеччині діють обмеження або фактичні заборони на тривале утримання на прив'язі, особливо якщо це завдає страждань;
• у частині країн Європи (Австрія, Німеччина, Швеція) прив'язь фактично прирівнюється до жорстокого поводження

У деяких країнах ЄС вимоги доходять до рівня, який в Україні здається радикальним. Наприклад, у Німеччині власників зобов'язують вигулювати собак щонайменше двічі на день. Це не рекомендація. Це норма, яку можуть перевірити.

І тут ключове — підхід: держава регулює не тільки жорстокість, а і якість життя тварини.

А в Україні тим часом з'являються лише гучні заголовки в новинах — і майже нуль реального захисту тварин.

Бо зрештою все зводиться до простого правила: "Про рівень цивілізованості суспільства судять за тим, як воно поводиться з тваринами".

І поки ця формула не працює в реальності — жоден "європейський" закон не зробить Україну ближчою до Європи.