Чи проголосували б українці інакше: головне питання виборів 2019 року сьогодні

У цей день, 2019 року, в Україні відбувся другий тур президентських виборів, який визначив політичний курс країни на роки вперед. З одного боку — Петро Порошенко із риторикою зміцнення держави, армії та підготовки до тривалого протистояння з Росією. З іншого — Володимир Зеленський, який апелював до запиту на мир, перезавантаження системи та простіші рішення складних проблем. Українці обрали другий сценарій. Але вже за кілька років країна опинилася у повномасштабній війні й цей вибір почали оцінювати зовсім інакше.

Утім, чи справді цей вибір був помилкою — або ж закономірною реакцією суспільства на той момент — питання відкрите. Адже у 2019 році країна жила в іншій реальності: війна на сході тривала вже кілька років, але не сприймалася як загроза повномасштабного вторгнення, а запит на зміни всередині держави часто переважав безпекову повістку.

Крім того, вибори 2019 року відбувалися на тлі ширших процесів — кризи довіри до традиційних політичних еліт і запиту на нові обличчя, які обіцяли прості відповіді на складні питання. Саме це значною мірою і визначило результат другого туру.

Чому українці зробили саме такий вибір і чи повторили б вони його, знаючи, що чекатиме країну у 2022 році?

Іронія вибору і межі відповідальності

Політолог Ігор Рейтерович пояснює, що перемога Володимира Зеленського у 2019 році була насамперед результатом внутрішнього запиту суспільства, а не прямої реакції на війну.

За його словами, на той момент українці значною мірою втомилися від конфлікту в форматі АТО, а риторика про можливість завершення війни знайшла відгук у частини виборців. При цьому Зеленський не лише говорив про мир, а й натякав, що проблема війни полягає не тільки в Росії, а й у внутрішніх процесах — зокрема, у можливих зловживаннях чи інтересах навколо війни. Попри відсутність підтверджень, такі меседжі спрацювали й знайшли підтримку.

"Тема війни не була визначальною під час голосування. Ключову роль відіграли інші фактори — насамперед внутрішній запит на зміни, який і забезпечив результат другого туру", — каже Фокусу політолог.

Говорячи про парадокс, коли кандидат із риторикою миру згодом став президентом країни у стані повномасштабної війни, Рейтерович зазначає: це сталося не через передвиборчу кампанію, а через рішення Росії розпочати вторгнення.

"Сама перемога Зеленського могла вплинути на сприйняття України в Кремлі. Путін міг розглядати нового президента як менш підготовленого до жорсткого протистояння і розраховувати на слабшу реакцію держави. Втім ці очікування не справдилися: українське суспільство мобілізувалося і воює насамперед за країну, а президент у підсумку зміг виконати свою роль як верховного головнокомандувача", — продовжує експерт.

Рейтерович також наголошує, що навіть у разі іншого результату виборів війна, ймовірно, все одно відбулася б. Однак її формат і рівень підготовки України могли б бути іншими — зокрема, країна могла б зустріти вторгнення більш готовою.

Коментуючи гіпотетичний сценарій, у якому виборці знали б про події 2022 року, експерт зазначає, що реакція суспільства не була б однозначною. Частина громадян могла б змінити своє рішення, однак інші могли б залишити його без змін, керуючись логікою "аби не гірше".

Окремо він звертає увагу на політичний контекст після виборів 2019 року, зокрема на посилення проросійських сил. За його словами, тоді політичні сили, пов'язані з Віктором Медведчуком, отримали значне представництво в парламенті й певний час фактично підтримували нову владу, що також впливало на загальну ситуацію в країні.

Говорячи про електорат Зеленського, Рейтерович підкреслює, що він не є однорідним. Частина виборців згодом розчарувалася у своєму виборі, тоді як інша, навпаки, переконалася у його правильності. При цьому значна частина підтримки 2019 року була ситуативною — для багатьох це було разове голосування.

Експерт нагадує, що вже у 2021 році рівень підтримки Зеленського суттєво знизився — приблизно до 20%. За відсутності повномасштабної війни його шанси на переобрання були б значно нижчими.

Водночас війна змінила не лише ситуацію в країні, а й образ самого президента. За словами Рейтеровича, Зеленський зразка 2019 року і Зеленський після 2022-го — це фактично різні політичні фігури, а повномасштабне вторгнення дало йому можливість сформувати нову модель лідерства.

Окремо експерт звертає увагу на стиль управління. За його словами, в умовах тривалої війни країні потрібна не швидка реакція, а системна робота на довгу дистанцію.

"В політиці спринтери нікому не потрібні. Там потрібні марафонці, які готові працювати довго і послідовно. Нинішній стиль Зеленського не завжди відповідає цій логіці, адже президент періодично повертається до "спринтерської" моделі — швидких рішень і коротких політичних дистанцій, що в умовах затяжної війни може бути проблемою", — пояснює він.

Популізм, втома і небажання чути про війну

Політолог Віктор Таран пропонує розглядати вибори 2019 року не як унікальну українську історію, а як частину глобального процесу приходу до влади несистемних і популістичних політиків.

За його словами, після 2010 року у світі почалася криза традиційних партій і еліт, а виборці дедалі частіше підтримували не системних політиків, які пропонують прості відповіді на складні питання. Україна в цьому сенсі не стала винятком — суспільство також шукало зрозумілих рішень і нових облич.

"Люди хотіли простих відповідей на дуже складні питання. Значно легше повірити у тезу "просто перестати стріляти", ніж у те, що країну чекає велика війна і до неї потрібно готуватися", — каже Фокусу політолог.

При цьому, за словами Тарана, проблема полягала не лише у виборцях. Після 2015–2016 років тема війни фактично зникла з публічного порядку денного і не проговорювалася системно, а вже під час виборчої кампанії її різко повернули. У результаті суспільство просто не сприйняло її як реальну загрозу.

Експерт також звертає увагу на роль медіа і політичних гравців. Зокрема, він згадує вплив Ігоря Коломойського та підтримку Зеленського з боку медіаресурсів, а також ефект серіалу "Слуга народу", який сформував образ "простого президента" і підсилив довіру до кандидата.

Окремо Таран підкреслює, що й сам Володимир Зеленський не до кінця вірив у можливість повномасштабної війни. Він нагадує, що політик тривалий час працював у російському медіапросторі та російськими проєктами ("Свати" тощо), залишаючись частиною цього середовища, що вплинуло на його сприйняття конфлікту.

Політолог також проводить історичні паралелі, згадуючи приклади європейських країн перед Другою світовою війною, коли суспільства так само відмовлялися вірити у загрозу великої війни й віддавали перевагу політикам, які обіцяли мир.

"Люди бояться війни й бояться складних рішень. Це природна реакція. Але проблема в тому, що політики часто не готові чесно про це говорити", — зазначає він.

Говорячи про наслідки вибору 2019 року, Таран наголошує, що однією з ключових проблем стало формування монобільшості у парламенті. На його думку, за наявності повноцінної коаліції за участі кількох політичних сил ситуація могла б розвиватися інакше.

Він наводить конкретні приклади рішень, які, на його думку, вплинули на готовність країни до війни: відтермінування запуску територіальної оборони, блокування додаткового фінансування армії, зрив оборонних закупівель, а також низку рішень, пов'язаних із розмінуванням і підготовкою інфраструктури.

"Ми не готувалися до війни й наслідки цього побачили у перші тижні повномасштабного вторгнення", — підсумовує експерт.

Водночас Таран наголошує: навіть якщо повномасштабна війна була неминучою, Україна могла зустріти її значно краще підготовленою і з меншими втратами на початковому етапі.

Оцінюючи суспільство, експерт зазначає, що частина українців сьогодні визнає свій вибір помилковим, особливо ті, хто безпосередньо постраждав від війни. Водночас інші вважають, що війна була б незалежно від результатів виборів.

На завершення він додає, що ключовою проблемою залишається небажання політиків вести з суспільством складні й непопулярні розмови, віддаючи перевагу простішим і більш привабливим рішенням, що може мати довгострокові наслідки для держави.

Нагадаємо, колишній міністр іноземних справ Дмитро Кулеба вважає, що вибори, як президентські, так і парламентські – необхідні. І на його думку, президентом України знов стане Володимир Зеленський.

Також Фокус писав, що вибори в Україні будуть проведені, але лише після скасування воєнного стану. При цьому для організації виборчих процесів потрібно буде близько шести місяців.