Трамп у ліжку із Сатаною: чому South Park уже 29 років сходить з рук майже все

У цей день, 13 серпня 1997 року в ефірі американського Comedy Central з'явилися четверо школярів із маленького засніженого містечка в Колорадо. Вже в першій серії одного з них викрали прибульці й піддали анальному зондуванню, інший постійно лаявся, а восьмирічні діти говорили так, як на американському телебаченні того часу не завжди дозволяли говорити навіть дорослим. Здавалося, що South Park — це чергова провокація, яка або швидко набридне, або нарветься на такий скандал, після якого її закриють.

Минуло 29 років. South Park досі в ефірі. Ба більше — у 2026 році Comedy Central уже анонсував 29-й сезон, а сам серіал пережив президентів, війни, сексуальні скандали, появу соцмереж, політичну поляризацію та епоху, коли одна невдала фраза знаменитості здатна за кілька годин перетворитися на заклик до бойкоту.

І якщо за майже три десятиліття щось і змінилося, то точно не бажання Трея Паркера та Метта Стоуна перевіряти суспільство на міцність.

У South Park висміювали християнство, іслам, мормонів і саєнтологів. Знущалися з Голлівуду, політкоректності, великих корпорацій і самих телеканалів, які давали серіалу ефір. Перетворювали знаменитостей і президентів на карикатури, після яких у реальному світі лунали погрози, вимоги вибачитися та заклики зняти серію з показу. І коли здавалося, що автори нарешті знайшли межу, яку навіть їм переходити не дозволять, наступний епізод часто заходив ще далі.

Найсвіжіший доказ того, що ця формула досі працює, з'явився влітку 2025 року. У прем'єрі 27-го сезону президента США Дональда Трампа показали в ліжку із Сатаною. Офіційна сторінка епізоду Sermon on the 'Mount описує сюжет ще відвертіше: між Трампом і Сатаною в серіалі існують сексуальні стосунки, а сам президент погрожує судовими позовами тим, хто його критикує.

На цьому Паркер і Стоун не зупинилися. В одному епізоді вони одночасно вдарили по Трампу, Paramount і CBS — тобто фактично по власному корпоративному дому. Причому зробили це у вкрай незручний для компанії момент: 23 липня 2025 року Paramount оголосила про нову п'ятирічну угоду з Паркером і Стоуном, що передбачала 50 нових епізодів South Park, а того ж дня вийшла серія, яка висміювала президента й медіакорпорацію.

Білий дім промовчати не зміг. Представниця адміністрації Тейлор Роджерс назвала South Park шоу, яке нібито вже два десятиліття не є актуальним і тепер вдається до "відчайдушних спроб" привернути увагу. Реакція лише додала скандалу розголосу.

І саме тут виникає питання, яке супроводжує South Park практично всю його історію: чому їм це сходить з рук?

Як можна показати чинного президента США в сексуальних стосунках із дияволом — і не втратити шоу? Як можна роками знущатися з релігій, мільярдерів, акторів, політиків та власних роботодавців — і замість звільнення отримувати нові контракти? І чому те, що для іншого артиста або серіалу могло б стати репутаційною катастрофою, для South Park часто стає черговою рекламною кампанією?

Відповідь набагато складніша, ніж звичне "це ж сатира".

"Ви не можете образитися, якщо ми образили всіх"

Одна з найбільш живучих легенд навколо South Park полягає в тому, що Паркер і Стоун нібито отримали своєрідний імунітет, тому що не обрали одну сторону.

У їхньому світі немає захищених груп.

Консерватор може бути таким самим ідіотом, як ліберал. Релігійний фанатик — таким самим об'єктом для жарту, як войовничий атеїст. Голлівудська зірка, корпорація, екологічний активіст, президент, принц, священник або звичайний мешканець Саут-Парку потенційно можуть стати наступною мішенню.

І ця позиція від самого початку відрізняла серіал від більш передбачуваної політичної сатири.

Паркер і Стоун ніколи особливо не прагнули бути рупором певної партії. У великому інтерв'ю GQ ще в середині 2000-х вони говорили про власне неприйняття політичних таборів і небажання підлаштовувати сатиру під очікування певної аудиторії. Саме ця незалежність дозволяла авторам сьогодні висміювати американських консерваторів, а завтра — переконання людей, які самі вважали себе прогресивними.

Але є ще одна важлива відмінність.

South Park ніколи не продавав себе як морального суддю.

Від глядача не вимагають вірити, що Картман — правильна людина, що автори серіалу мають готову відповідь на всі політичні питання або що кожен жарт є моральною декларацією. Навпаки, персонажі можуть бути огидними, егоїстичними, жорстокими й абсолютно неправими.

І це створило унікальний контракт із глядачем: ви приходите сюди не за безпечним гумором — ви приходите подивитися, кого цього разу не пошкодують.

Але цей контракт працював не завжди.

Бо в історії South Park був момент, коли навіть авторам, які десятиліттями жили за принципом "сміятися можна з усього", пояснили: ні, ось із цього — не можна.

І саме тоді з'ясувалося, що навіть у South Park є межа.

Мухаммед: момент, коли Comedy Central сказав "ні"

Одним із найсерйозніших конфліктів навколо серіалу стала історія із зображенням пророка Мухаммеда.

Парадокс полягав у тому, що South Park уже показував його раніше — в епізоді Super Best Friends 2001 року. Але після скандалу навколо карикатур на Мухаммеда в данській пресі світ змінився. Коли у 2006 році Паркер і Стоун знову захотіли використати його образ у двосерійному сюжеті Cartoon Wars, Comedy Central відмовився показувати зображення.

Авторів особливо розлютила нерівність правил: той самий канал дозволяв South Park максимально жорстко висміювати християнство і саєнтологію, але вирішив не ризикувати із зображенням Мухаммеда. Саме суперечка про цю цензуру стала частиною сюжету самого серіалу.

Через чотири роки ситуація стала значно небезпечнішою.

У квітні 2010-го до 200-го епізоду серіалу Паркер і Стоун повернули майже всіх, кого встигли образити за попередні роки. Центральною темою знову стало табу навколо Мухаммеда. Після виходу серії радикальний сайт Revolution Muslim опублікував повідомлення, яке було сприйняте як погроза авторам. Після цього Comedy Central сильно цензурував наступний епізод — 201: заглушили не тільки ім'я Мухаммеда, а й частину фінальної промови героїв.

Це був один із рідкісних випадків, коли South Park справді не зійшло все з рук.

Але навіть цензура перетворилася на частину легенди серіалу.

Бо замість того, щоб приховати конфлікт із телеканалом, Паркер і Стоун зробили сам факт заборони частиною жарту.

І ця здатність — перетворювати спробу заткнути South Park на новий сюжет для South Park — багато в чому й пояснює, чому серіал досі живий.

29 років без правил: у чому феномен South Park

Феномен South Park у тому, що за 29 років він так і не став "пристойним". Він дорослішав разом із глядачами, переживав власні помилки, змінював погляди на окремі теми, але не відмовився від головного принципу: якщо тема достатньо важлива, щоб про неї сперечатися, вона достатньо важлива, щоб над нею сміятися.

Паркер і Стоун фактично створили для себе те, чого майже не має жодне інше сучасне шоу, — право не питати дозволу. Вони можуть висміяти президента США, а наступного тижня — його противників; пройтися по релігії, знаменитостях, корпораціях, активістах, Голлівуду, власному телеканалу і навіть по аудиторії, яка щойно сміялася з попереднього жарту. Саме тому South Park так складно "скасувати": щоб бойкотувати його за образу якоїсь однієї групи, доведеться зробити вигляд, ніби попередні сотні жертв його сатири були чимось іншим.

Але, мабуть, головний секрет серіалу навіть не в грубості й не в тому, наскільки далеко його автори готові зайти. South Park залишився актуальним тому, що навчився надзвичайно швидко перетворювати реальність на абсурд — іноді ще до того, як сама реальність встигає усвідомити власну абсурдність.

У 1997 році четверо погано намальованих школярів шокували Америку лайкою та інопланетним зондом. Через 29 років їхні творці можуть відправити чинного президента США в ліжко до Сатани — і головним наслідком знову стає не кінець South Park, а чергова розмова про South Park.

Можливо, саме тому серіалу й "сходить з рук" так багато. South Park давно перестав просто порушувати правила американської сатири. Він сам став одним із правил: якщо навіть над цим уже не можна сміятися — значить, настав час запитати, чому.

Раніше Фокус писав про інший культовий анімаційний феномен — "Сімпсонів". Серіал Метта Ґрейнінґа за десятиліття став не лише сатирою на американське суспільство, а й породив міф про здатність «передбачати майбутнє»: від президентства Дональда Трампа до угод Disney і FOX.