Детектор брехні. 5 ознак того, що вами намагаються маніпулювати

Як же хочеться зранку запашної кави! А до неї — ще й тепленький круасан, м’який усередині, але з хрусткою скоринкою. Бажання виводить вас із теплої квартири на холодну зимову вулицю. Змушує дістатися до кав’ярні з гарною репутацією, трохи почекати, бо о цій порі там найбільше клієнтів. Зрештою кава таки непогана, круасан свіжий, але райського задоволення, про яке ви мріяли, коли прокинулися з цим бажанням, немає й близько. Так, звичайний перекус. Ви забудете про нього, щойно вийдете з кав’ярні, хоча в рекламі кави обіцяли, що вона створює настрій на весь день, і показували вам красивих людей, які мружилися від задоволення на тлі мальовничих краєвидів під музику, що надихає. Без цього антуражу кава — лише кава.

Час їхати на роботу. Ви сідаєте в машину. Яким же сильним колись було бажання її придбати! Заради цієї покупки ви навіть узяли кредит. У рекламі якийсь щасливець мчав на ній світ за очі, вітер у волоссі. Утім у реальності відчуття вітру у волоссі виявилося не надто приємним, тому ви майже не відчиняєте дах, та й не ганяєте, а їздите обережно, бо ремонт та обслуговування автомобіля влітає в копійчину, є сенс її поберегти.

По радіо чарівний голос радить запросити кохану на концерт до Дня святого Валентина, мовляв, буде казковий вечір. Тоді інші голоси пропонують подарунки, які "неодмінно розкриють ваші почуття". Може, від початку ви й не збиралися нічого дарувати та й взагалі скептично ставилися до святкування 14 лютого. Але на десятому чи сотому повторі цього меседжа він таки засів у вашій голові. А оскільки ваша друга половина постійно чує ту саму рекламу, ймовірно, вона чекає на подарунок.

Подарункова лихоманка, що зазвичай виникає перед святами, — один із найочевидніших прикладів штучного формування попиту. Безліч товарних категорій взагалі не мали б ринку збуту, якби в суспільстві не існувало загальної практики дарувати те, що людина "не купить собі сама". Є, звісно, й інші приклади — менш очевидні, але не менш розповсюджені. Величезні індустрії вже кілька поколінь працюють переважно над створенням штучних споживацьких бажань. Тому вельми корисно навчитися відрізняти ці нав’язані бажання від своїх справжніх.

Вік краси. Як виник культ молодості в глянці та рекламі

Кілька років тому консалтингова компанія McKinsey & Company оцінила обсяг загальносвітового ринку товарів і послуг anti age більш ніж у $25 млрд. Джерело цього попиту — культ молодості в сучасному суспільстві. З нього живиться значна частка ринку декоративної косметики, fashion-товарів, beauty-послуг, wellness-індустрії тощо.

Коли йдеться про носіїв краси та фізичної привабливості, масова культура зазвичай пропонує образи людей, які нещодавно вийшли з пубертатного віку. Зріла людина також може бути "секс-символом" або просто знаною красунею чи красенем, але неодмінно з акцентом на подолання віку. У глянцевих журналах, на телебаченні та в кіно її зображуватимуть як таку, яка "перемогла старіння". Залежно від загального змістового контексту це подаватимуть або як приклад для наслідування, або як привід для подиву чи дослідження.

Рік тому на пресконференції з приводу 20-річного ювілею епатажного фільму "Незворотність" кінозірка Моніка Белуччі, якій виповнилося 57, поскаржилася, що глянцеві видання та інші ЗМІ постійно називають її "прекрасною попри вік", а їй не подобається слово "попри" — адже вона не вважає вік недоліком.

Французький письменник і публіцист Фредерік Беґбедер висміює загальне захоплення молодістю в своєму романі "Ідеаль". Він у сатиричній манері описує підступну змову світових косметичних компаній, які навмисне розробили максимально віддалений від реальної зовнішності більшості споживачок образ і розрекламували його як ідеальний, аби жінки страждали від невідповідності ідеалу та готові були платити гроші за ілюзію наближення до нього.

З економічних причин еталонна красуня неодмінно мала бути зовсім юною, бо виробників косметики найбільше цікавили споживачки, старші за 25 років, у яких уже є гроші для купівлі товарів із великою націнкою. Вони мали бачити молодших дівчат на обкладинках і подіумах, відчувати, що почали старіти, і бігти по косметику, аби якось це виправити. Звісно, Беґбедер, відомий прихильник гротеску та мистецьких провокацій, не мав на меті чисте віддзеркалення реальності, тому багато в чому перебільшив. Але акцент на юності та постійне залучення моделей-підлітків у цій індустрії — дійсно звична практика.

Термін профпридатності. Проблема ейджизму на ринку праці

Культ молодості існує не лише в площині краси. Стів Форбс, онук засновника та головний редактор американського Forbеs, якось на пресконференції зізнався, що рейтинг молодих і вже успішних "30 до 30" часом привертає більше уваги громадськості, ніж рейтинг "Мільярдери світу" та "Форбс 400" (перелік найбагатших жителів США).

За даними дослідницької компанії Statista, середній вік співробітників найбільших IT-компаній (Facebook, Google, Apple та ін.) — 27–35 років. Існує тенденція до його зниження — ці бізнес-структури дуже активно розвивають навчальні та стажувальні програми для студентів і підлітків із подальшим залученням їх до оплачуваних проєктів. Фактично вони створюють ситуацію, коли талановитий школяр за згоди батьків може повноцінно конкурувати з дорослими програмістами.

При цьому в світі звичним явищем є припинення роботи в IT у віці 45+ через стрес чи інші перешкоди.

Можливо, менш виразно, але цей тренд проявляється й в інших галузях. Міжнародні правозахисні організації обговорюють проблему ейджизму на ринку праці. Уже існують нормативи заборони на зазначення віку в оголошеннях про вакансії. Тепер замість віку часто зазначають вимоги якостей, що вважаються властивими молоді: здатність до навчання, енергійність, здатність швидко реагувати на зміни та ін. Це провокує попит на товари та послуги, що не мають стосунку до фізичного омолодження, проте вважаються ознаками приналежності до молодіжної культури та світогляду молодого покоління.

Стереотипне уявлення про те, що старші "повільніші", менш креативні та працездатні, викликає в людини, яка вже перетнула певну вікову межу, бажання позиціонувати себе як виключення. Одягатися, як молодь, споживати зразки масової культури, розраховані на молодіжну авдиторію, відвідувати відповідні заходи. Для виробників споживацьких товарів і провайдерів послуг це означає можливість виставляти доволі високі націнки, розраховуючи на гаманець дорослого, фінансово незалежного покупця, який за інших обставин, може, й не купував би худі чи самокат.

Штучний вандерласт — прагнення мандрів. У чому секрет популярності тревел-блогів

Попит на туристичні подорожі, безперечно, існував би й без штучного підсилення, але живив би значно меншу кількість бізнесів. Сучасна масова культура пропагує мандрівки як обов’язкову умову відпочинку та розширення світогляду.

Тревел-блоги давно стали одним із найпопулярніших різновидів наповнення соціальних мереж.

Але ті користувачі, які наче й не претендують на статус тревел-блогерів, часто, свідомо чи ні, змагаються між собою в тому, чиї фотозвіти з відпусток виявляться яскравішими. Це мотивує здійснювати більш далекі й складніші перельоти та збільшувати витрати на мандри. Відомий жарт про дівчину, яка якось забула викласти фото з відпустки в мережі, тому наче нікуди й не їздила, найточніше ілюструє цей тренд.

На цьому ґрунті вже виник специфічний ринок послуг, спрямованих на створення ілюзії подорожі, якої насправді не було. Платні зони для селфі, де за допомогою комп’ютерних технологій можна, не виїжджаючи з рідного міста, створити фото, начебто зроблене на Мадагаскарі, в Дубаї, Парижі, Нью-Йорку, Шанхаї чи будь-якому іншому місці. За невелику плату можна отримати онлайн-консультацію і навіть комплексний тренінг зі створення фейкових фотозвітів. Один із найпопулярніших форматів у цій ніші — уявне перетворення звичної поїздки на незвичну. Фактично користувачів вчать, як поїхати в дешевий "гарячий" тур до Єгипту, а сфотографуватися так, наче літали бізнес-класом у Канкун.

Один зі стовпів світової соціології, американський учений Роберт Езра Парк, на початку ХХ століття писав, що приблизно 3% дорослих властивий "вандерласт" — пристрасне бажання змінювати місця перебування. Ще він зазначав, що за кілька поколінь через підвищення рівня загальної мобільності цей показник може збільшитися до величезних, за його оцінками, 10%. У можливість підвищення до 20% він не вірив, гадав, що людей зупинятиме обтяження родинних бюджетів, додаткове навантаження на нервову систему, що виникає під час дальніх поїздок, зміна часових поясів і необхідність стикатися з незвичним і не завжди сприятливим кліматом.

Усі ці фактори, власне, існують і зараз, але на противагу їм соціальні мережі створили надпотужну мотивацію мандрувати. Для сучасної людини вже навіть якось ніяково розповідати друзям і знайомим, що брав відпустку, але нікуди не їздив.

Ознаки стороннього впливу. Як розпізнати маніпулятора

На думку тренерки з візуальної комунікації Валерії Польської, відрізнити реальні бажання від нав’язаних можна лише в динаміці.

"Зазвичай я складаю список і починаю тестувати їх на відповідність моїй реальності — бажаній чи дійсній, — каже вона. — Припустимо, я хочу останній айфон. Навіщо? Бо працюю з візуальною комунікацією і фотографією, для мене це робочий інструмент. Для когось відповідь може бути, "щоб бути схожим/схожою на…" Ось тут час замислитися.

Не менш важливим є визначення автентичності бажань. Наприклад: я хочу навчитися керувати літаком. Це про польоти? Про мандрівки? Про досвід? Про керування? У моєму випадку бажання керувати літаком було метафорою. А насправді я хотіла бути капітаном свого життя".

Психотерапевтка Олена Рихальська пропонує виписати на папері свої бажання, потім перелічити осіб, котрі впливають на ваше життя, а тоді порівняти два списки. Часто стає очевидним, що певні цілі, на досягнення яких ви витрачаєте чимало власних ресурсів, з’явилися як результат стороннього впливу і насправді — не ваші. Нами намагаються маніпулювати не лише з комерційних, а й з особистих мотивів. Нерідко, свідомо чи ні, так роблять люди з найближчого оточення, навіть рідні.

До речі, між цими двома явищами існує зв’язок. Той, на кого тиснуть і ким маніпулюють удома, вразливіший і для маніпулювання з комерційною метою. Йому взагалі важче опиратися різним видам нав’язування, тому він, наімовірніше, сприйматиме чужі бажання як свої.

"Якщо вдасться їх досягти, це не дасть значного притоку позитивної енергії, бо результати зусиль, покладених на досягання чужої мети, майже одразу знецінюються, — попереджає психотерапевтка. — Для перевірки уявіть собі, що вже отримали те, чого хотіли, та дослухайтеся до власних почуттів. Це мають бути радість і внутрішня рівновага. Якщо відчуваєте напруження, точно маєте справу з нав’язаним бажанням".

Олена Рихальська описала кілька типових ознак маніпуляції. Якщо помічаєте їх у будь-якому інформаційному меседжі чи приватному спілкуванні, будьте насторожі.

5 ознак, що вами намагаються маніпулювати

1. Надто широкі узагальнення. У маніпулятивних меседжах часто вживають слово "всі": всі роблять певну дію чи отримують задоволення від певного явища. Коли щось подається як універсальний рецепт щастя для більшості людей, це зазвичай фейк.
2. Підкреслений must have — ствердження обов’язкової умови успіху, популярності чи особистого благополуччя. Класичний приклад — теза "Жінка не може бути щасливою, доки не вийде заміж".
3. Приклад для наслідування — у меседжі присутня певна персона (відома чи не дуже), яку пропонують наслідувати, повторюючи певні шаблони поведінки.
4. Перебільшені емоції, природньо не властиві описаній ситуації. Коли вам показують відео, на якому хтось народжує дитину та має щасливу усмішку під час пологів чи мружиться від задоволення, коли їсть шоколад, чи радіє баночці майонезу, — це фальшиві емоції. Їх демонструють, аби змусити вас думати, що коли ви такого не відчуваєте, з вами щось не так, а тоді продати вам свій товар як засіб "ощасливлення".
5. Обіцянка повернути гроші в разі невдачі. Людям неприємно визнавати, що вони дозволили комусь себе ошукати. Таке соромно розповідати іншим, та навіть собі зізнаватися в цьому не хочеться. Більшість людей, коли не отримують результату, описаного в промоматеріалах, не звертаються по повернення грошей. Навіть ті, хто звертаються та не отримують відповіді, зазвичай не хочуть це обговорювати. Це одна з причин, чому багатьом маніпуляторам і шахраям зрештою вдається уникнути відповідальності. Жертви самі вигадують їм виправдання, аби не почуватися ошуканими.