Кохання – окремо, секс – окремо. Чому вчені розрізняють фізичний потяг і закоханість

"Сучасна масова культура часто плутає любовний потяг із сексуальним, тоді як це зовсім різні речі, — каже антрополог з американського дослідницького центру Kinsey Institute Гелен Фішер. — Сексуальний драйв тягне до безлічі різних партнерів, любовний — фокусує на єдиному. А знаєте, що ще зосереджує всю нашу увагу на якомусь одному предметі, змушує добиватися його навіть на шкоду іншим інтересам? Обсесивні психічні розлади".

Кохання, потяг чи дофамінова залежність?

Об’єднавши зусилля ще з двома антропологами, Артом Ароном та Люсі Браун, Фішер влаштувала цікавий експеримент. Людей, що перебувають у стані закоханості, обстежили з допомогою комп’ютерного томографа. Науковці хотіли з’ясувати, які саме зони людського мозку активізуються під час любовних переживань.

Участь у дослідженні взяли дорослі чоловіки та жінки: 17 тих, у кого були щасливі стосунки, 15 — кого нещодавно покинули. У перших 17 була зафіксована активність у малій, але дуже важливій частині середнього мозку під назвою вентральна тег­ментальна зона (VTA). Тут починаються дофамінові шляхи, від неї йде ейфорія та деякі інші приємні відчуття, якими мозок "винагороджує нас" за виконання його сигналів. Відомо, що нікотинова, кокаїнова, героїнова й амфетамінова залежності теж утворюються за участю VTA.

Ця зона раз у раз підносить нейрофізіологам несподіванки. Донедавна її взагалі вважали ядром, але згодом науковці з’ясували, що вона, по суті, не має чітких меж. Щоб відрізняти її клітини від клітин інших навколишніх відділів, їм навіть дали назву А10. Отже, у першої групи досліджуваних закоханих активували саме А10, що виробляють дофамін і поширюють його до інших відділів мозку, — такі собі драг-дилери нервової системи.

Важливо розуміти, що "продукт" VTA набагато глибший за думки й емоції. Він пов’язаний із більш давніми механізмами, які мали еволюційне значення на ранніх етапах розвитку людства. Це частина так званого мозку рептилії — системи, на яку зазвичай посилаються, кажучи про мотивацію, здатність сконцентруватися на чомусь, ніби відклавши вбік усі інші цінності. Коли романтична закоханість активує VTA, виникає, власне, класична обсесія — синдром, що викликає нав’язливі мимовільні думки й стани. Коли закоханий отримує відмову, обсесія посилюється.

Кохання як плацебо, або Краса в очах закоханого

В учасників другої групи — 15 покинутих — активність вентральної тегментальної зони виявилася ще яскравішою. Крім неї, була задіяна ще одна зона, яка відповідає за калькуляцію досягнень і втрат, — прилегле ядро. Ця група нейронів вентральної частини смугастого тіла, частина мезолімбічного шляху, зчитує страх і задоволення, дає сигнал до сміху чи агресії. Вона отримує інформацію від дофамінових і глутомінових нейронів та відповідає на мотиваційні подразники. Саме з нею пов’язаний ефект плацебо.

Цей ефект коригує нашу суб’єктивну реальність відповідно до установок свідомості. Коли пацієнту вводять плацебо під виглядом активного препарату, у тілі виникають процеси, викликані не самою речовиною, а пов’язаними з нею очікуваннями. Ми ніби справді відчуваємо дію речовини, яку нам не вводили. Так само будь-яка обсесія коригує реальність, пов’язану з об’єктом залежності. Людина, яка дає доступ до умовного наркотику, здається найкращим другом, навіть якщо поводиться об’єктивно безчесно. Того, хто ускладнює доступ, сприймають як ворога, навіть якщо він явно діє з найкращих спонукань. Біль підмінюється задоволенням, погане здається приємним, деструктивна поведінка — конструктивною.

Дуже схожі підміни відбуваються в стані закоханості. Усе, що прямо чи умовно наближає до об’єкта кохання, здається хорошим (позитивні сторони перебільшуються, негативні — нівелюються), усе, що його віддаляє, — поганим.

Гелен Фішер стверджує, що здатність відчувати кохання та будувати тривалі стосунки виникла в людей приблизно тоді, коли й прямоходіння, — 4 млн років тому. Її британський колега, професор Робін Данбар із Оксфордського університету, вважає, що це сталося значно пізніше, менш ніж 2 млн років тому. Данбар пов’язує виникнення пар із тим, що жінки потребували захисту чоловіків, щоб вижити та створити потомство. За його версією, романтична закоханість — трансформований соціумом варіант прихильності між захисником і підопічним.

Приховані плюси кохання

У 2021 році в британському науковому журналі Current Biology було оприлюднено результати іншого клінічного дослідження. Науковців цікавив уплив емоційного стану пацієнтів на розвиток інфекційних захворювань. У більшості піддослідних, які вказали в анкеті, що вони перебувають у романтичних стосунках, маркерів запалення виявилося значно менше. Існування такої кореляції наводить на думку про те, що сам стан закоханості може бути чинником, що стримує поширення інфекції.

Уже не одне десятиліття ендокринологи та імунологи сперечаються про те, чи існує пряма залежність між закоханістю та підвищенням рівня імунного захисту, простіше кажучи, чи правда, що вона посилює імунітет. Нема сумнівів, що, перебуваючи в цьому стані, мозок виробляє набагато більше ендорфінів — хімічних сполук, які за впливом на організм схожі на опіати. Це досить сильне знеболювальне, що утворюється всередині нас. Крім того, вважається, що ендорфіни впливають на діяльність ендокринних залоз. Одні імунологи стверджують, що рівень ендорфінів також впливає на здатність організму чинити опір інфекціям. Інші називають це профанацією, підкреслюючи, що може йтися лише про полегшення симптомів.

Більшість дослідників сходяться на тому, що стан закоханості притуплює болючі відчуття, знижує ймовірність лихоманки і взагалі уповільнює запальні процеси. Навіть Гелен Фішер, яка стверджує, що любов — залежність на кшталт наркотичної, згодна, що з усіх видів залежності лише ця може бути корисною для нашого здоров’я.