Володимир Зеленський процитував Чарлі Чапліна на Каннському кінофестивалі

Поки в Україні триває війна, у французьких Каннах розпочався ювілейний, 75-й міжнародний Канський кінофестиваль. На відміну від організаторів церемонії "Оскар", у Каннах виступив президент України Володимир Зеленський. Він звернувся до членів журі та гостей церемонії відкриття. Про це повідомляє Офіс президента.

У своїй промові Володимир Зеленський процитував Чарлі Чапліна зі знаменитого фільму "Великий диктатор" (1940) і навів цитати з фільму "Апокаліпсис сьогодні" (1979), серіалу "МЕШ" (1972), а також згадав фільми "Життя прекрасне" (1997) Роберто Беніньї та "Безславні виродки" (2009) Квентіна Тарантіно.

"Кіно мовчатиме чи говоритиме?" — поставив Володимир Зеленський питання присутнім у залі. Його вітали у залі стоячи тривалими оплесками.

Нагадаємо, Канський фестиваль триватиме до 28 травня.

Повний текст промови президента України Володимира Зеленського на відкритті 75-го ювілейного Каннського кінофестивалю

Я розповім вам одну історію. Справді, словами: "Я розповім вам одну історію", — починається далеко не одна історія. Але в цій — набагато важливішою за початок буде її фінал. І це не буде відкритий фінал. Нарешті він може поставити крапку в битві, яка триває понад сто років.

Ця битва почалася з прибуття потяга. З нього вийшли герой та антагоніст. І так зародилося протистояння на екрані, яке перейшло у реальне життя. Спочатку кіно з'явилося у нашому житті, потім стало нашим життям. А потім, зокрема і від кіно, залежало те, яким буде майбутнє.

Моя історія сьогодні — саме про цю битву. Про битву. І про майбутнє.

Найстрашніші диктатори 20 століття любили кіно. Це відомо про них. Але з того, що залишилося після них, найважливіше — це страшні документальні кадри кінохроніки. А також фільми, якими було кинуто виклик цим диктаторам.

1 вересня 1939 року в Каннах мав розпочатися перший фестиваль. Але розпочалася Друга світова війна. Шість років кіно було на фронтах цієї війни разом з усім людством. Шість років кіно боролося — і за свободу, і теж, на жаль, на користь диктатури.

Тепер, повертаючись до кіно, ми можемо побачити як свобода рухалася до перемоги. І як, нарешті, вона дозволила диктаторам захопити серця людей.

На цьому шляху було багато важливих пунктів. Проте все ж таки найбільш видатний — у 1940-му році. Коли на противагу антагоністу світ побачив, на перший погляд, непомітного хлопця, зовсім не схожого на героя. Але виявився таким.

Великий диктатор Чарлі Чапліна не знищив реального диктатора. Але завдяки ньому кінематограф не є німим. Німий у всіх сенсах цього слова. Кіно говорило, і це був голос майбутньої перемоги волі.

Уже тоді, в 1940 році. Коли з екранів пролунало:

"Людська ненависть пройде, і диктатори помруть, і влада, яку вони забрали у людей, повернеться до людей. І доки люди вмирають, свобода ніколи не загине".

З того часу, за словами героя Чапліна, людство зняло чимало чудових кінокартин. Здавалося, всі вже зрозуміли, що підкорювати людей можна прекрасним, збираючи їх біля екранів, а не потворним — збираючи їх у бомбосховищах.

Здавалося, всі вже думали, що хорор у вигляді повномасштабної війни, яка може охопити весь континент, більше не матиме продовження.

Але знову, як і тоді, є диктатор. Знову, як і тоді, є війна за волю. Знову, як і тоді, треба, щоб кіно не було німим.

24 лютого 2022 року Росія розпочала повномасштабну війну проти України. Збираючись піти далі в Європу. І що то за війна? Я хочу відповісти на це питання дуже чітко. Озброївшись словами, які були сказані кінематографом за роки, що минули після попередньої континентальної війни.

Ви вже чули більшість із цих слів. Вони звучать страшно. На екрані. На жаль, це стало реальністю.

Пам'ятаєте це? Пам'ятаєте, як це звучало у кіно?

"Відчуваєш? Напалм, синку! Цей запах ні з чим не сплутаєш. Люблю запах напалму вранці".

Так, це розпочалося в Україні вранці.

О четвертій годині, коли ми почули перші вибухи ракет. Коли розпочалися авіаудари. І коли смерть, яка йшла в Україну через кордон, окреслила свою техніку аналогом свастики символом Z.

"Всі вони хочуть бути кращими нацистами, ніж Гітлер".

Тепер не минає жодного тижня, щоб на території, де були чи досі є російські війська, не знаходили масових поховань убитих і закатованих людей. 229 дітей убиті російським вторгненням.

"У них нічого не виходить, окрім як вбивати, вбивати, вбивати. Вони засіяли Європу трупами".

Ви бачили, що російські військові здійснили у маленькому містечку Буча. Ви бачили Маріуполь. Бачили Азовсталь. Бачили підірваний російською бомбою міський театр. До речі, він був схожий на той, де ви зараз перебуваєте. Там від обстрілу ховалися прості, звичайні цивільні люди. Два великі та дуже помітні написи "Діти". Вони були на асфальті поряд із театром. І ми цього ніколи не забудемо, бо це навіть не пекло.

"Війна не пекло. Війна це війна, а Пекло це Пекло. З них двох війна набагато гірша".

Понад дві тисячі російських ракет уже вдарили по Україні. Десятки міст повністю зруйновано. Спалені села.

Понад 500 тисяч українців було депортовано в Росію силою. Десятки тисяч перебувають у таборах Росії, створених на зразок нацистських таборів. Ніхто не знає, скільки ув'язнених там виживуть. Але всі знають, хто у цьому винен.

"Думаєш, мило тебе відмиє?".

Навряд чи.

Уже в Європі — найстрашніша війна з часів Другої світової. Насамперед, із вини однієї людини у Москві. Інші люди гинуть щодня. І вони не оживуть після фрази "Стоп, знято!"

Але що ми чуємо про це зараз? Кіно мовчатиме чи говоритиме?

Якщо є диктатор, якщо є війна за свободу і якщо знову, як і тоді, все залежить від нашої єдності, то чи залишиться кіно поза цією єдністю?

Наші міста зруйновані не віртуальною графікою. Багато українців стали Гвідо та намагаються пояснити дітям, чому доводиться ховатися у підвалі.

Чимало українців стали такими, як Альдо Рейн. Земля нашої країни вже виснажена тисячами окопів.

Звичайно, ми продовжимо битися. І ми не маємо альтернативи, окрім як боротися за свободу. І я певен, що диктатор програє.

Але мають прозвучати слова як у 1940-му. Прозвучати з усіх екранів вільного світу. Потрібен новий Чаплін, який доведе і зараз, що кінематограф не є німим.

Згадайте, як це звучало тоді:

"Жадібність отруїла людські душі, перегородила світ ненавистю, завела нас у біду та кровопролиття. Ми розвинули швидкість, але замкнулися в собі. Техніка, що забезпечує нам достаток, залишила нас у злиднях. Знання зробило нас цинічними. Наша раціональність — жорстка та недобра. Ми думаємо занадто багато й відчуваємо мало... Більше, ніж техніки, ми потребуємо людяності. Більше, ніж раціональності, ми потребуємо доброти та лагідності. Тим, хто мене чує, я кажу — не впадайте у відчай. Людська ненависть пройде, диктатори помруть".

Зрештою ми маємо перемогти у цій битві. І нам потрібне кіно, яке забезпечить саме такий фінал. Щоб кожен голос був на стороні свободи. І, як і завжди бачилося, передусім, голос кіно.

Я дякую вам усім! Слава Україні!

Нагадаємо, акторка Емі Шумер, яка була однією із ведучих церемонії "Оскар", запропонувала, щоб Зеленський виступив на церемонії. Але, зрештою, організатори відмовилися від цієї ідеї і виступ не відбувся.