Помер легендарний американський письменник Кормак Маккарті

Автор культової книги "Старим тут не місце" і лауреат Пулітцерівської премії, американський письменник Кормак Маккарті помер на 90-му році життя у своєму будинку в Санта-Фе, штат Нью-Мексико. Смерть одного з найвидатніших письменників Америки підтвердив його син Джон Маккарті, пише Daily Mail.

У творах Кормак досліджував теми розпачу, і навіть ніжності, не ухиляючись від жорстокого насильства.

"Якщо це не стосується життя та смерті, це нецікаво", — говорив він у своїх інтерв'ю.

Маккарті виріс у Ноксвіллі, штат Теннессі, і його порівнювали з Вільямом Фолкнером за його старозавітний стиль та сільську атмосферу. Теми Маккарті, як і Фолкнера, часто були похмурими та жорстокими і драматизували те, як минуле пригнічувало сьогодення. Серед суворих і неприступних ландшафтів і прикордонних поселень він помістив волоцюг, злодіїв, повій і старих, зламаних чоловіків, нездатних уникнути долі, призначеної для них задовго до їх народження.

Власна історія Маккарті була історією запізнілих, але досягнень і популярності.

Його перший роман "Хранитель саду", написаний у Чикаго, коли він працював автомеханіком, був опублікований видавництвом Random House у 1965 році. Його редактором став Альберт Ерскін, давній редактор Фолкнера.

Інші романи включають "Зовнішня темрява", опублікований 1968 року, "Божа дитина" (1973), та "Саттрі" (1979).

Жорстокий "Кривавий меридіан" про групу мисливців за головами на кордоні Техасу та Мексики, які вбивають індіанців заради їх скальпів, був опублікований у 1985 році.

Дія його книг "Прикордонна трилогія" відбувалася на південному заході вздовж кордону з Мексикою: "Коні, коні" (1992) — лауреат Національної книжкової премії, за яким було знято художній фільм; "Перехрестя" (1994) і "Міста рівнини" (1998).

Маккарті сказав, що йому завжди щастило. Він згадав, як жив у халупі в Теннессі, і в нього закінчилася зубна паста, а потім вийшов і знайшов зразок зубної пасти в поштовій скриньці.

"Так склалося моє життя. Саме тоді, коли все було дуже, дуже похмуро, щось відбувалося", — сказав Маккарті, який виграв стипендію Макартура — один із так званих "грантів для геніїв" — у 1981 році.

Не особливо відомий широкому загалу, у 60 років він став одним із найшанованіших і найуспішніших письменників країни, попри те, що нечасто спілкувався з пресою.

Його перший комерційний успіх приніс йому роман "Коні, коні" у 1992 році, і протягом наступних 15 років він отримав Національну книжкову премію та Пулітцерівську премію, був гостем на шоу Опри Вінфрі та побачив екранізацію роману "Старим тут не місце", а також став свідком вручення премії "Оскар".

Маккарті став лауреатом Пулітцерівської премії у 2007 році і був обраний Вінфрі для її книжкового клубу. У своїй бесіді з Опрою письменник сказав, що, хоча зазвичай він не знав, що народжує ідеї для його книг, він міг простежити "Дорогу" до поїздки, яку він здійснив зі своїм маленьким сином до Ель-Пасо, штат Техас, на початку десятиліття. Стоячи посеред ночі біля вікна готелю, коли поряд спав його син, він почав уявляти, як Ель-Пасо може виглядати через 50 або 100 років у майбутньому.

"У мене щойно був цей образ цих пожеж на пагорбі... і я багато думав про свого маленького хлопчика", — сказав Кормак.

Він сказав Вінфрі, що йому все одно, скільки людей прочитає "Дорогу". Маккарті присвятив книгу своєму синові Джону Френсісу і сказав, що народження дитини в літньому віці "нав'язує вам мир, і я думаю, що це добре".

Крім Пулітцерівської премії, Маккарті був лауреатом Національної книжкової премії та Премії Національного гуртка книжкових критиків за "Коні, коні". У 2009 році він став другим письменником після Філіпа Рота, який отримав премію PEN/Saul Bellow Award за життєві здобутки в американській художній літературі.

Особисте життя Маккарті

Спочатку Маккарті був одружений з поетесою Лі Голлеман Маккарті, від якої в нього народився син Каллен. Згідно з її некрологом, вона подала на розлучення після того, як він попросив її знайти роботу, а також зайнятися будинком і дитиною, щоб він міг зосередитися виключно на своєму писанні.

Свою другу дружину, співачку Енн Де Ліль, він зустрів під час подорожі Європою за стипендією Американської академії мистецтв та літератури, і пізніше вони переїхали на переобладнану молочну ферму недалеко від Ноксвілля.

"Ми жили у злиднях. Ми купалися в озері. Хтось дзвонив і пропонував йому 2000 доларів, щоб він розповів в університеті про свої книги. І він сказав би їм, що все, що він хотів сказати, було там на сторінці. Тож ми будемо їсти боби ще тиждень", – згадувала Де Ліль.

Пара розлучилася 1976 року, коли Маккарті переїхав до Ель-Пасо.

Третьою дружиною письменника у 2007 році стала Дженніфер Вінклі, яка народила йому сина Джона.

Спадщина Маккарті

У 2009 році аукціонний будинок Christie's продав друкарську машинку Olivetti, яку письменник використав для написання таких романів як "Дорога" та "Старим тут не місце", за 254 500 доларів. Маккарті, який купив Olivetti за 50 доларів у 1958 році та користувався нею до 2009 року, пожертвував її, щоб вторговані кошти можна було перерахувати на користь Інституту Санта-Фе, некомерційної міждисциплінарної науково-дослідної спільноти.

Якось він сказав, що не знає письменників і вважає за краще спілкуватися зі вченими.

Колекція письменників Південного Заходу Техаського державного університету в Сан-Маркосі придбала його архіви у 2008 році, включно з листуванням, нотатками, чернетками, коректурою 11 романів, чернеткою незакінченого роману та матеріалами, що стосуються п'єси та чотирьох сценаріїв.

Раніше Фокус писав, що у 101 рік померла Франсуаза Жільо, муза та кохана Пабло Пікассо.