Даша Трегубова про домагання в кіно, екстремальні хобі та бойфренда: ексклюзивно Фокусу

Відома акторка та режисерка Даша Трегубова відкрито поділилася своїми поглядами на публічне життя, критику та взаємодію з аудиторією. В інтерв'ю Фокусу вона розповіла, чому вважає самоповагу найголовнішим, уникає конфліктів та прагне створювати комфортну атмосферу у творчому середовищі.

Даша Трегубова — акторка, телеведуча, режисерка. Ким ви сьогодні себе позиціонуєте та відчуваєте?

Від початку своєї кар'єри я працювала одразу на багатьох роботах і займалася багатьма справами. Вчилася на режисурі, але одразу ж пішла з першого курсу працювати телеведучою. І дуже довго моя робота була пов'язана саме з телебаченням. Я завжди дуже хотіла потрапити в кіно, займатися кіно, бо це моя улюблена справа і сфера. І після того, як я вже побула і редакторкою, і головною редакторкою каналу, і попрацювала в рекламі, в мережевих рекламних агенціях, я нарешті потрапила до кіно в якості акторки. Спочатку на маленькі ролі, потім — більші. Але я завжди робила дуже багато речей паралельно, тому важко ідентифікувати. Скажімо так, я — людина кіно. Я — людина кіно і телебачення. Я дуже люблю обидві ці сфери, дуже сильно. І рекламу люблю. І для комп'ютерних ігор сценарії писати люблю.

У 2024 році я зняла свій перший режисерський проєкт, який вийде навесні 2025 року. Це чотирисерійна драма про роботу лікарів-трансплантологів під час війни. І я доволі довго йшла до того, щоб зробити його. Правда, це мав бути інший проєкт, який я зніматиму наступного року. Повний метр, трилер, ми його якраз готуємо до зйомок. Тобто в 2024 році я вже склалася і відбулася як режисерка. І, наскільки я розумію, всі проєктом задоволені.

Все, що ми робимо нове, воно стає великим кроком вперед для нас, як для особистості. Не просто для мене, як для акторки або режисерки. Я стала себе почувати цікавіше як особистість. І тепер на майданчику, як акторка, я вже теж дивлюсь глибше. Вже з трошки режисерським поглядом можу щось запропонувати режисеру. І це виходить дуже прикольно. Тому у 2025 році до всіх регалій акторка, сценаристка, продюсерка. Як продюсерка я зробила 6 або 7 проєктів. Тепер же перший був режисерський. І насправді це дуже круто. Але зізнаюся, що це було дуже виснажливо. Це той випадок, коли я, людина з купою енергії, була змушена відновлювалася.

Розкажіть про проєкт "Даша Читає". За яким принципом обираєте вірші? Чи можуть їх пропонувати ваші читачі?

"Даша читає" я придумала насправді дуже-дуже давно. Я з дитинства дуже люблю поезію. Чітко пам'ятаю, що я читала її років з 11-12. А до цього навіть сама писала вірші. І багато років потому, вже у дорослому віці, я планувала, що зроблю такий проєкт, всіх покличу читати. А потім мабуть прийшов час і в мене зібралася прекрасна команда, з якою ми записали перший сет віршів. Їх було, здається, чотири або п'ять. І це було настільки феєрично. Це був, якщо не помиляюся, 2016 чи 2017 рік.

Я одразу обрала для себе сучасну поезію. Думаю, "Даша читає" це така візитівка, що це сучасна українська поезія, українських поетів. Там було пару гарних віршів неукраїнських поетів. Але якщо до цього (повномасшабного вторгнення РФ, — ред.) я читала поезію українських поетів, які пишуть і російською, і українською, то після 2022 року я читаю виключно українських поетів, що пишуть українською. Дуже сподіваюся, що наші класні українські поети, які все життя писали російською, зможуть переформатуватися.

За останні два роки вийшла ціла плеяда нових поетів й така ж кількість неймовірних віршів. І мене дуже тішить, що зараз голос сучасних поетів став більш помітним. Можливо, в якійсь мірі це й завдяки мені, і мене це гріє. Зараз вони вже самі збирають великі зали, велику кількість прихильників. Але про багатьох з них, та й взагалі багатьох українських поетів, судячи з коментарів на YouTube, люди дізнаються переглядаючи цей проєкт. У мене там вже десь 140 віршів за весь час. Навіть про дуже відомих. Наприклад, думаю Бабкіну (поетеса Катерина Бабкіна, — ред.) вже ну точно всі знають. Проте не всі знають їхню поезію: хтось з коментаторів вважав, що Жадан це співак. Й про Бабкіну теж хтось вперше чув, що для мене досить дивно. Й ще багато-багато нових імен.

Щодо того, чи пропонують мені вірші читачі: мені їх навіть самі поети дуже багато висилають. Читачі також часто пропонують. Інколи це якісь зовсім нові імена, які я до цього не чула. І я дуже радо практикувала читати таку поезію. Там вона більш, скажімо так, аматорська, любительська. Наприклад, таку поезію мені пропонували в проєкті "Даша читає: карантин": коли у нас був карантин через COVID-19, я проводила прямі ефіри, на які збиралися люди. До цього вони висилали мені вірші, які вони хочуть, щоб я прочитала. Тому в ефірах я читала не тільки те, що підготувала сама, а й те, що мені надсилали глядачі й слухачі.

Інколи там були перлини, ось прям справжні. Проте зазвичай це відбувається так: я бачу цей вірш десь у соцмережах або якійсь групі чи онлайн-виданні, чи ще десь випадково. І розумію — це воно. Ну, або у тих же поетів в соцмережах та пабліках.

Якщо я розумію, що мене дуже сильно торкнув вірш, то збираю його у свою онлайн-папку з ними. Їх там, мабуть, вже мільйон. І в якийсь з днів я його читаю. Інколи вірш може лежати в мене кілька років перед тим, як прозвучить. А інколи я, закохавшись, читаю його вже наступної зйомки. Все це непередбачувано й де від емоцій. Бо для того, щоб вірш прозвучав емоційно та викликав емоцію в глядача, він має справляти враження на мене саме в цей момент часу.

Чи був у вашій кар'єрі момент, коли ви сумнівалися у виборі професії? Розкажіть, як ви обираєте ролі, які хочете зіграти? Що для вас важливіше: цікавий сюжет чи персонаж, з яким ви можете себе асоціювати?

У моїй кар'єрі ніколи не було моменту сумнівів, оскільки я обрала для себе дуже широке поле діяльності. Коли було якесь затишшя в акторстві я займалася сценарною, продюсерською, телевізійною роботою. В мене завжди є, що робити, й інколи це мене навіть накриває, бо відмовитись від чогось дуже важко, якщо все це дуже цікаво. І саме ось у такій круговерті мені дуже подобається знаходитись. Я відчуваю повноту життя.

Ролі не я обираю, вони самі мене обирають. У мене дуже рідко було таке, що я відмовлялася від проб. Бо навіть якщо мені, на перший погляд, не дуже й здається, що я не знаю, що це за персонаж, як я його гратиму, то все одно я спробую. Я все одно зіграю і, можливо, це буде дуже цікаво. Кожен актор мріє побачити хороші сценарії. Всі ми мріємо про них. Їх видно фактично одразу. Інколи буває так, що сценарій, який здавався таким, непоганим, нормальним, раптом неймовірно вистрілює. І це вже магія кіно: коли над ним працює класний режисер, класна команда, класні актори, і раптом те, що здавалося не таким вже і яскравим, перетворюється на перлину.

У вас за спиною вже великий багаж досвіду. Що було найважливішим у кар'єрі?

Найважливішим, мабуть, було не здатися. Не здатися в контексті акторської кар'єри, бо у мене був дуже довгий період, коли мене або не затверджували, або давали тільки якісь крихітні ролі. І я, фігурально, сиділа там в машині, билася об кермо, казала: "Боже, яке позорище, як я жахливо все це зробила".

Зараз я розумію, чому це було. У мене дійсно не було на той момент впевненості у собі. У мене був синдром самозванця. Думала "ну так, я вже ведуча, яка склалася, я вже давно працюю на телебаченні, але от у кіно, як акторка, я себе ще не відчуваю акторкою". Зараз таких проблем немає.

Як тільки я стала трішки менше хотіти. Думаю, справа в досвіді, плюс впевненість у собі прийшла із часом, плюс дійсно я змінила парадигму своїх очікувань. Перестала так сильно хотіти щось отримати, тому що розуміла в той момент, що у мене є ще дуже багато різної роботи, якою в той момент можу займатися: можу й сценарії писати, й продюсувати. А зараз ще й режисувати.

Чи є режисери, з якими ви мрієте попрацювати? Чому саме вони?

У мене дуже класний послужний список. У мене вже десь під 100 проєктів, в яких я знімалася. Звісно, серед них є як маленькі, так й великі ролі. Тому, мабуть, я попрацювала з більшістю режисерів нашої країни. Кумедно те, що поки що, мені не вдалося попрацювати тільки з тими режисерами, з якими я дійсно в дуже хороших стосунках. Фактично нас можна назвати друзями або приятелями.

Я б дуже хотіла попрацювати з Денисом Тарасовим. Це мій дуже давній приятель. Але я жодного разу в нього не знімалася. Він кликав цього року, але у мене вже був проєкт. Я не змогла навіть спробувати.

Й звісно, з Антоніом Лукічем, з яким ми дуже давно знайомі. Ще з моменту, коли Антоніо тільки навчався в режисурі. Вважаю його непересічним творцем, дуже класним режисером. Ну, як, власне, і велика кількість наших українських глядачів. Тому з Антоніо я попрацювала б залюбки.

Насправді зараз, мені здається, йде така хвиля нових режисерів в кіно. Така кількість людей, що тут, безумовно, встигнути б попрацювати з класними.

Я дуже задоволена, що цього року у мене були два великі проєкти з режисерами. Один з них той, з ким люблю працювати — Олегом Туранським. Ми вже колись працювали — тоді в мене була маленька роль. Цього ж разу працювала з ним у проєкті "Реванш", де грала одну з головних ролей. І це був неймовірний досвід. Нам дуже круто працювалося, тому й проєкт вийшов дуже крутий.

Зараз працюю з Володимиром Янощуком у проєкті під назвою "Скарби". З ним я дуже давно хотіла попрацювати: казала Всесвіту й всім навколо "Боже, як я хочу попрацювати з Янощуком!". Й так вийшло, що зараз я у нього в проєкті й щаслива цьому факту. Бо це дійсно дуже й дуже хороший режисер. А кожен актор завжди відчуває хорошого режисера поруч. Який може направити й створити дійсно класне кіно. Тому я щаслива.

Та й взагалі, чесно кажучи, наші українські режисери дуже достойні. У всіх свої фішки. Режисер — це як письменник, або як начальник. Вони всі різні. Але коли вони працюють, у кожного свій метод, свід досвід та манера. І з ними усіма класно. У мене немає жодного режисера, про якого я хочу сказати "ой, ні, ось з цим я більше працювати не буду".

Як ваша сім’я ставиться до вашої професії та графіків? Чи важко поєднувати акторську діяльність з особистим життям?

Чесно кажучи, це і правда дуже важко. Графіки в мене карколомні. Найголовніша проблема в тому, що зйомки не вирішують у тебе вихідні чи будні. Коли мені я чую слово "вихідні", у мене в голові інша картинка. Вихідні — це коли у мене немає зйомок.

Моя родина дуже давно до цього звикла. Моя донька теж акторка: вона зі мною взагалі не майданчику з малечку. Ще коли я працювала на каналі СТБ і Поля зі мною з'являлася в дні перших місяців життя у проєкті "Все буде добре".

Зараз вона сама акторка і прекрасно все розуміє, що таке графіки, що таке зйомки до ночі або нічні зміни. Я щаслива, що вся моя родина завжди мене підтримувала. За ці роки я змогла організувати свій життєвий графік так, щоб мати змогу робити ще більше. У мене є помічниця, у мене є всі люди довкола, які все розуміють: у мене всі поруч.

Чи є у вас хобі або заняття, про які мало хто знає?

У мене довгий час були захоплення пов'язані з досить екстремальними видами спорту. Я їздила на байку 5 років. Ще в той час, коли дівчат на байках в Києві майже не було. Але потім народилася Поліна і я перестала їздити за кермом сама.

Я багато подорожувала Україною на байку. Навіть трошки поїздила на байку по Америці. Там на Харлеї, тут на своїй Хонді Шеду. Гавіть в свій час підкорила Кіліманджаро. До речі, будучи вагітною, як пізніше з'ясувалося. Стрибала з парашутом. Любила дуже дайвінг: занурювалась всюди. Мальдіви, Сейшели, в Індії, в Єгипті. Але там більше на півночі, де дуже гарно. У мене всі захоплення пов'язані з перевіркою себе на міцність. Такі захоплення екстремальні. Мені завжди подобається відкривати для себе щось нове, пов'язане зі своїм тілом.

Мені завжди дуже цікаво пробувати нове. З таких більш, можливо менш очевидних речей. Я колись дуже непогано грала у Counter-Strike. І якась частина Києва знає мене саме по цьому. Це дуже смішно, коли десь мені в коментарях приходить "Привіт з минулого", хтось пише "Привіт, добра". А я була "Добра", у мене був такий нік.

Зараз я б сказала, що хобі стали більш спокійними. І найкласніше, що я люблю робити, це дивитися кіно з близькою людиною. Це може бути або Поля, або мій хлопець. Ми дивимося кіно і це для мене, як кажуть поляки, ревеляція. Тобто це такий кайф. І зараз у мене з'явилося нове хобі, можливо, пов'язане з роботою. Я вже згадала його у першій відповіді — дуже хочу займатися комп'ютерними іграми.

Чи є у вас домашні улюбленці?

У мене була кішка, після того як почалася повномасштабна війна, ми поїхали до Польщі, там у нас з'явився песик. А тепер моя донька мені принесла зі зйомки, маленьке облізле кошеня. І тепер в мене є вдома кінокіт. Пес міг би теж бути кінопсом, але він посольський пес. Бо Поліні його подарував посол України в Польщі за Полінині виступи, за роботу з нашим посольством України.

Чи траплялися на зйомках курйозні або незабутні моменти, можливо, є такі моменти, про які соромно згадувати?

На зйомках всі цікаві моменти у мене пов'язані з якимось екстремальним моментом. Одного разу мою героїню нібито хоронили, ховали, але вона там приходила до тями і викопувалася з могили. Це був цікавий досвід. Колись я тонула, причому тонула двічі в двох різних фільмах. Один раз це був дуже глибокий басейн, де моє завдання було опуститися на дно, а потім так само повільно піднятися. І це вправно мені вдалося зробити. А ще був проєкт, в якому я тонула в Дніпрі, причому в місті Дніпро. Ми в Дніпрі мали тонути і з моїми партнерами ми це теж і робили. Взагалі, я скажу, що на зйомках дуже важливо, щоб у вас склалася гармонійна історія з командою, щоб ти приходив на зйомки як на свято.

Ми просто робимо те, що можемо в найкращому виді для того, щоб українське кіно жило попри все, що відбувається. І я дуже цим пишаюся і тішуся.

На вашу думку, які перспективи розвитку має українське кіно? Чого йому не вистачає зараз?

Я думаю, що перспективи прекрасні, тому що про Україну зараз набагато більше говорять у світі. І українські глядачі зараз набагато більш зацікавлені в українському продукті. Тому всі чекають на класні українські проєкти в різних жанрах. У нас поки що кіно не дуже багате на жанри, і не дуже багате на хороші історії, але вони точно є.

Українська кіноіндустрія стане такою з розмаїттям жанрів, з зірковими обличчями, коли українські глядачі навчаться за кіно платити. Тобто не дивитися його на піратських сайтах, а ходити в кіно.

Кіно — це дуже дорогий бізнес і він має окупатися, як кожен інший бізнес.

Тому я думаю, що найперше — це вибудовувати виховання наших дітей і підлітків, і взагалі нас усіх, не дивитися піратський контент. А по-друге — ходити в кіно. По-третє — зараз, поки йде війна, максимально вкладатися в саморозвиток, читати американські сценарії, які отримували Оскар. Я читала "The Good Will Hunting". Це геніально, це дуже крутий сценарій.

Чого вистачає українському кіно? Я зараз дуже багато бачу за останні роки класних акторів. Молодих акторів, талановитих, високого рівня. Бачу багато класних режисерів, операторів: нових, і досвідчених. Грошей стало менше, набагато. Тобто, після того, як почалася повномасштабна війна, дуже знизилися гонорари і бюджети на кіновиробництво. Тому зараз це робиться в більшому темпі і за менші гроші.

Перспективи для індустрії— це co-production. Коли українські продюсери, кінематографісти шукають частину бюджету в інших країнах і роблять спільне кіно. І До цього багато українських кінематографістів прийшли. Перспектива — це державне фінансування. Перспектива — це, якщо західні кінематографісти по закінченню війни почнуть знімати в Україні, тому що в нас дуже багато класних локацій.

Наприклад, на Хмельниччині і Тернопільщині існує багато локацій, де можна знімати. Україна може стати великою світовою кіноіндустрією, тому що українці люблять кіно та вміють його розуміти, знімати і дивитись. Завжди є потреба у художньому, і ця потреба має задовільнятися. Якщо не буде задовільнятися українське кіно, то наші люди будуть звертатися до кінематографів інших країн. І дай Боже, щоб не до ворожого кінематографу.

Чи є в українському кінематографі актори або акторки, яких ви вважаєте своїми конкурентами? Можете назвати ваш особистий рейтинг українських акторів і акторок сьогодення?

Я не думаю, що в моєму випадку є конкуренція. Хоча, звісно кожен режисер має в голові свою картинку. Інколи це акторки, які дуже не схожі зовні, але їх часто ставлять разом на якісь проби. Але, на щастя, ми вже всі дійшли до статусу і рівня професіоналізму, коли не вважаємо одне одного конкурентами. Просто хтось отримує цю роль, а хтось отримує наступну.

Назвати ваш особистий рейтинг? Я не буду, мабуть, обговорювати своїх колег, тому що маю дружні стосунки з більшістю нашої кіноіндустрії. Якщо я зараз когось забуду, він на мене образиться. Але є дуже класні актори. Давайте я вам скажу просто, чоловіків-партнерів, з якими мені дуже добре працюється вже не перший раз і не в першому проєкті. Я дуже вдячна Дімі Суржикову за роботу в "Копі". Це проєкт, який вже четвертий сезон виходить. І Діма — неймовірний партнер. З ним круто працювати. Взагалі круто працювати з партнером, у якого ти можеш ще чогось повчитися.

Мені дуже подобається Віталік Салій. Він реально величина. І я сподіваюся, що він знайде свої неймовірні ролі. У проєкті "Перші ластівки" від шоураннера Туніка Жені. Він потім зробив "Перевізницю", і взагалі все, що робить Женя — це високий клас. Там я грала з нашим актором Сашою Рудинським. І він теж величина, він теж сила. Ти коли потрапляєш на майданчик, ти одразу бачиш людину, яка крута. Наприклад, так зі Славою Довженко було. Ми колись познайомилися на парних пробах. І з перших секунд починаєш працювати з людиною і одразу відчуваєш це партнерство. Наприклад, я дуже поважаю Стаса Боклана, ми з ним на початку нульових разом вели "Погоду", яку я тоді і писала. Так от зі Стасом я зрозуміла, в чому фішка бути хорошим актором. Це бути впевненим у собі. У тебе можуть бути будь-які рефлексії, пов'язані з персонажем, з роллю, але ти маєш все одно бути впевнений. Не любити себе. Це не про те, щоб обожнювати себе. А це насамперед про те, щоб бути впевненим у тому, що ти робиш. Просто не боятися експериментувати.

Як ви ставитесь до публічного обговорення вашого особистого життя? Чи є те, що ви навмисно приховуєте від глядачів?

Я ставлюся абсолютно нормально. Я взагалі екстраверт за натурою і мені важко щось приховувати. Я дуже відверта з усіма і навіть з новими людьми в компаніях. Можливо, в мені існує маніфестуючий персонаж, який любить про себе розповідати.

У мене в житті немає нічого глобального, що я б хотіла приховати. Але я і не блогер, який готовий просто все своє життя розповідати аудиторії. Якщо хтось про щось дізнається і питає, мені немає, що приховувати. Але і робити з життя інфопривід мені на думку не спадає.

Але тут важливо додати, що я люблю і поважаю глядачів: моя аудиторія, та, яка в мене в соцмережах, я вже апріорі розумію, що це аудиторія інтелектуальна, бо більшість прийшла на вірші. Або я викладаю інколи огляди книжок нових, або, звісно, фоточки. У мене в подпісниках фактично людей, які б викликали у мене іспанський сором своїми коментарями.

Що вас найбільше дратує в сучасній публічності?

Мене дратує, що люди, які ніколи тебе не знали, не цікавилися твоїм життям, можливо, бачать тебе вперше, можуть зайти в соцмережі і написати якусь дивовижну річ. Це в мене трапляється вкрай рідко. Я в принципі, дуже не люблю засудження як таке. Я в своєму житті сама намагаюся нікого не засуджувати, бо прекрасно пам'ятаю про поняття психології, яке називається фундаментальна помилка атрибуції. Коли ти її розумієш, ти перестаєш засуджувати інших.

Фундаментальна помилка атрибуції — це доведений вже факт, що всі люди вважають, що їхні дії спричинені обставинами. Тобто, якщо я запізнився, то там таксі не їхало, там трамвай зламався. А всіх інших людей, вони оцінюють з точки зору того, що це їхня риса характеру. Тобто, якщо я запізнився, то це обставини, а якщо ти запізнився, то ти просто непунктуальна людина. І так відбувається в кожній сфері і завжди. І тому кожного разу, коли в мене виникає бажання про когось подумати щось погане, я спочатку думаю, а чи не обставини це зробили з цієї конкретної людини.

Та й, в принципі, я за все своє життя, мабуть, в соцмережах не написала жодного поганого коментаря нікому, тому що я вважаю, що у світі така кількість всього нижче пояса, що просто чи є сенс збільшувати цю ентропію у всесвіті? Якщо у тебе є вибір бути хорошою людиною, бути поганою людиною, то ти при своєму розумі не захочешь бути поганою людиною, яка робить комусь боляче. Я майже все своє життя стверджувалась, за рахунок того, що в школі була співачкою і ведучою. Але моє самоствердження так і закінчилося там десь, у 15 років, у підлітковому віці. Після того я не стверджуюсь за рахунок інших людей, але так робить багато людей, які нас оточують. Я думаю, що їх треба зупиняти на цьому етапі.

Повага до інших людей, не самостверджуватися за рахунок інших людей. І мати розум, щоб подумати перш ніж зробити щось.

Чи траплялося вам відмовлятися від ролей через конфлікти із режисерами або продюсерами?

Ні, у мене такого не було. Я тільки пам'ятаю, що був один складний проєкт, з якого прям хотілося збігти, тому що він був набагато складнішим, аніж мав би бути через організаційні моменти. Але там я просто з продюсерами домовлялася.

Я взагалі вважаю, що про все можна домовлятися, якщо люди адекватні і всі хочуть отримати на виході нормальний продукт, то домовитися можна і треба. Але насправді кіноринок у нас не капець який великий, ми всі один одного знаємо, і тому ми якось… Ну, я в дружніх стосунках з більшістю колег, дуже дружніх. Від продюсерів і режисерів до акторів, і звукорежисерів, і гримерів. Ну, коротше, мені просто дуже подобається моя сфера, і мені дуже хочеться, щоб там максимально панувала якась правильна атмосфера.

Буває, що тебе не беруть на роль через щось, бо хтось щось там про тебе думає. Колись давно так було, коли мене не брали на якусь роль, і продюсери не взяли на роль, і сказали, ну, ні, ні. У неї, як це кажуть, негативна чарівність. Але знаєте, ну, коли ти спокійно це переживаєш, не входиш у конфлікти, займаєшся далі своєю справою, то згодом всі дивляться і думають, ой, ні, не таке вже воно і негативне. І ти вже починаєш зніматися у цих продюсерів. Так теж було.

Як ви реагуєте на критичні відгуки про свою гру? Чи були відгуки, які вас зачепили особисто?

В принципі, я людина, яка дослухається інколи до конструктивної критики. Я можу там щось почути. Хоча, звісно, мені критика неприємна, як і всім нормальним людям. Але я реально можу прочитати щось, що заставить мене замислитись. Але я абсолютно не сприймаю будь-які просто намагання самоствердитися за мій рахунок. Зі мною це не спрацьовує, тому що я достатньо себе поважаю.

У мене у цьому першому режисерському моєму проєкті знімалися прекрасні актори. І серед них був Олексій Горбунов. Наш дуже-дуже крутий актор український. Дуже відомий, з великою аудиторією. Дуже з характером, відомим характером, про який всі знають. Так от мене він хвалив. До мене ставився, дякую йому з повагою. Дуже хвалив каст, дуже хвалив акторів, яких ми вибрали. Він до мене підходить і каже, Даша, як ти зібрала такий каст? Я кажу, ну тут спільна робота. Це я до чого, що я завжди концентруюся на хорошому. Я буду згадувати те, що мені сказав Горбунов, а не те, що мені написала якась жінка в соцмережі.

Ви колись стикалися з пропозиціями, які можна назвати "неетичними" у вашій професії?

Ні, ніхто такого пропонувати в наглу не буде, бо це буде великий скандал. Коли я була ведучою-початківицею, мені було 17 років, мені щось непристойне запропонував режисер монтажу, ну не пам'ятаю, на тому каналі, на малесенькому каналі, на якому я тоді починала вести свою першу в житті програму.

Я дуже сильно розгубилася, але і мені було дуже неприємно. І бачите, я навіть це пам'ятаю. Але я ні цього чувака не пам'ятаю, ні того, як він виглядав. Тобто тепер ну як би в двіж ми потрапити з ним не зможемо, бо я навіть його не згадаю. Я була така притрушена, я просто нічого не відповіла, я на нього в шоці подивилася і вийшла. З того часу ніхто собі такого не дозволяв. І взагалі я хочу розвіяти цю історію про те, що в кіно тільки через ліжко.

Я такого не бачила. Звісно, є романи там, у акторів, режисерів, інших, ну я… По-перше, ми пашемо зараз… Реально пашемо на майданчику так, що я коли ввечері бачу своїх колег вже напівмертвих (сміється)… Я на них подивлюсь і подумаю, от хто зараз взагалі готовий заводити якісь стосунки? Ну, звісно, без жартів. Я б дуже не хотіла, щоб таке відбувалося у нас. Щоб таких самих, як я колись молодих акторок або ведучих хтось ставив у таке незручне положення. Але мені здається, що ця схема в Україні ніколи, особливо в українському кіні, так і не працювала. Не знаю як в театрах, я не буду казати, не знаю як в інших сферах. В кіні просто, ну, там, в кіно сучасному, в нас дуже багато сильних жінок і я собі можу уявити, як вона повелася, якби хтось із чоловіків спробував би якось її захарастити, от чесно. Я сподіваюся, що таких ситуацій не було, або якщо були, то їх присікли і закінчили. В моєму житті — ні, такого не траплялося.

Нагадаємо, раніше ми писали, що актор Євген Олійник ексклюзивно Фокусу розповів про участь у "Холостяку" та театральну діяльність під час війни.