Актор Євген Олійник про участь у "Холостяку" та театральну діяльність під час війни: ексклюзивно Фокусу

Євгеній Олійник, відомий актор і продюсер, в ексклюзивному інтерв'ю Фокусу розповідає про своє дитинство, шлях до театру та кар'єру в умовах повномасштабного вторгнення. Незважаючи на свою публічність, він — справжній інтроверт, що віддає перевагу самотнім прогулянкам і роздуми над глибиною світу. У цьому інтерв'ю він також ділиться своєю підтримкою українській армії та розповідає, як працює над новими виставами, що дарують людям надію в часи війни.

Євгене, розкажіть про себе. Не як актора, чи продюсера. Розкажіть, про своє дитинство, юність, шлях до того, як ви стали публічними?

Незважаючи на обидві свої професії, я – справжній інтроверт. Я не відвідую "тусовки", вечірки та ін. Щоб розвантажити мозок — можу кілька годин гуляти або годину провести на біговій доріжці. Я захоплююсь природою та геніальною складністю цього світу, але не дуже люблю людей… Виняток становлять жінки.

Ваша кар'єра як актора та продюсера в театрі — це дуже різні ролі. Як вам вдається поєднувати ці дві іпостасі? Яка з них більше відповідає вашій суті?

Обидва напрямки моєї роботи подобаються. Актором я вирішив бути у 28 років. До цього в мене було життя, не пов'язане з мистецтвом. У мене вища юридична та вища технічна освіта. І лише у 28 я пішов здобувати ще й театральну освіту. Моє життя з дитинства ніколи не було легким. Тому займався боксом. Тому звик "думати головою", а не лише мріяти та віддаватися почуттям. Життя швидко навчило та й продовжує вчити: розділяти емоції та логіку, бажання та дії. Цей нелегкий досвід і дав мені можливість поєднувати несумісне: бути актором та продюсером, писати вірші та займатися боксом, закохуватися у життя, холодно та розважливо будувати плани на досягнення цілей.

Ви починали свою кар’єру у якості актора, вона тримає і досі. Однак, зараз ви ще й продюсер. Що стало поштовхом до рішення зайнятися театральним продюсуванням під час повномасштабного вторгнення? Як народилася ідея створення театру?

Коли розпочалася війна, зйомки зупинились. Все зупинилось. І треба було: 1) Виживати. 2) Зробити свій внесок у наближення перемоги.

Я вже мав досвід організації різних заходів, досвід роботи у двох академічних театрах та зйомки у кіно. Тому ідея відкриття свого приватного театру була логічною. Ми зустрілися з Тарасом Цимбалюком і домовились спробувати створити наш театр. Так народилася вистава "Емігранти". Дякую Тарасу, що підтримав і продовжує підтримувати нашу справу: від вистав до нашого волонтерського руху. Це надійний напарник та справжній патріот.

Раніше в інтерв’ю ви розповідали, що ви холостяк. Чи змінився ваш статус? Чи хотіли б стати головним проєктом шоу "Холостяк"?

Я все ще офіційно холостяк. Мій ритм життя далеко не кожна жінка витримає. Це якщо ви про офіційний статус запитуєте. "Холостяком" бути не хочу. Особисті стосунки – це дуже особисте, вони не на показ.

Як ваша особисте життя впливає на вашу творчість? Чи знаходите ви баланс між кар'єрою та сім'єю?

Я влюбливий. Мої захоплення та романи роблять мене щасливим і змушують посміхатися. І це позитивно впливає на всю мою діяльність.

Окрім того, що ви продюсуєте, ще й пишите вірші, розкажіть про це? Розкажіть, над чим ви працюєте сьогодні? Які проєкти ви готуєте для глядачів?

Готуємо нові проєкти, але поки деталі залишу в секреті. Та в мене ще є кіношкола у Києві. Вірші… Це моя душа. Я давно пишу. Але зараз – рідко. Не встигаю. Та й під час війни це робити важко. Але роблю. Щоб не гнівити Бога. Він же дав мені цей дар – писати вірші. Так народився мій вірш "Воїни світла"

Зараз у вашій розробці три театральні розробки — "ОСНОВНИЙ ІНСТИНКТ", Наші КАЙДАШі, Емігранти. Чи плануєте створювати вистави на тему війни? Чи підтримує держава чи меценати ваш проєкт? Чи є потреба в додаткових ресурсах?

Коли я розпочинав свою продюсерську діяльність, я вирішив, що взагалі не буду покладатися на державу, гранти чи допомогу. Або я зможу і доведу собі, що я не тільки успішний актор, а й успішний бізнесмен і продюсер, або… Не хотів навіть думати про інший варіант.))) Я вклав усі зароблені власноруч гроші. Ризикнув. І результат ви бачите. Я не просив допомоги спочатку цього шляху, коли все було хитко. Принципово! Тепер, тим більше, не прошу і не буду. Я покладаюсь завжди лише на себе та свою команду.

Вистави про війну не планую. Їх зараз багато. Та й сама війна не дасть забути українцям про війну. Я ж хочу нести щось тепле, про Кохання, про Надію. Надихати вірити, сміятися і хоч на якусь мить забувати про війну. Я думаю, це зараз потрібно.

Розкажіть про вашу підтримку фронту. Як би ви мотивували інших допомагати армії?

З першої своєї вистави ми з Тарасом Цимбалюком вирішили частину прибутку віддавати на допомогу армії. Це був червень 2022 року. За ці кілька років з власних коштів куплено та передано необхідного на мільйона півтора гривень. Ремонт машин для ЗСУ, медикаменти та багато чого іншого. Із серпня цього року почали збирати ще й донати для конкретних підрозділів під конкретну мету. Бо самим тільки із власних грошей – важко. І результати дуже добрі. За 3 місяці ми зібрали 680 тисяч. Докладний звіт є в мене на сторінці, ми звітуємо за кожну гривню, що куди, кому і на яку мету передано. Наприклад, звернувся кіношник боєць ЗСУ. Потрібна операція з відновлення зору. Я одразу оплатив його операцію. Або купити нову машину підрозділу терміново, купуємо. Але завжди це все – для перевірених людей. Кого особисто знаю я чи команда, бо дуже багато злодіїв, на жаль, зараз у волонтерці.