Зірка серіалів Мирослава Філіпович – про зйомки в "Слузі народу", гонорари і кохання на відстані

В ексклюзивному інтерв'ю Фокусу Мирослава Філіпович вперше розповіла про зменшення акторських гонорарів під час війни, нерівність у роботі з російськими акторами до 2022 року, зйомки в Голлівуді, кохання на відстані та мрію про дітей.

Мирославо, як змінилися фінансові реалії українських акторів після початку великої війни? Якими були ваші найменші та найбільші гонорари?

– Мої перші зйомки в Києві – це проєкти на кшталт "Чужих помилок", де платили по 400-600 гривень за зміну. Я погоджувалася, бо була нікому не відомою, потребувала досвіду й роботи. Ще до переїзду у столицю знімалася в "Мухтарі": за два знімальні дні отримала по $80 за зміну – тоді це здавалося неймовірними грошима. За "Слугу народу" мали приблизно $200-250 на день, але це були зовсім інші роки й інший курс.

До повномасштабної війни моєї ставкою за хорошу головну або лінійну роль були $450-600 за день. Після 2022 року кіновиробництво зупинилося, а коли почало відновлюватися – роботи стало мало, і ринок просів. За те, що раніше коштувало 15 тисяч гривень, почали пропонувати 5-6 тисяч ($120-130). Це менше, ніж в Америці платять акторам масовки! І це при тому, що ціни зросли, а мій досвід нікуди не зник.

Найбільше мене обурив випадок у 2024-25 роках: за лінійну роль на шість змін мені запропонували 3000 гривень за зміну. І справа навіть не в цифрі, а в підході. Деякі кастинг-директори почали надсилати самопроби з ультиматумом: "Ставка 3000 грн. Якщо не влаштовує – можете навіть не записуватися".

Актори опинилися в дуже вразливому становищі, і дехто цим скористався. Мені відомо, що зараз деяким професіоналам пропонують навіть 1500 гривень за зміну. Для порівняння: найвища відома мені ставка в Україні сьогодні – близько 40 тисяч гривень за день, але її отримує буквально один актор.

Свій найбільший гонорар я не називатиму. Красномовніше інше: пройти шлях від 400 гривень до $600, щоб зі своїми головними ролями й роками досвіду знову отримати пропозицію у 3000 гривень.

"Слуга народу", російські актори і скандал із Потапом

Ви знімалися у серіалі "Слуга народу". Чи були якісь закулісні конфлікти під час зйомок?

– Я грала дипломатку (посла Індії), мала два знімальні дні. Пам’ятаю, сумлінно вивчила текст англійською, приходжу на майданчик, а режисер каже: "Хочу, щоб вона говорила хінді. Або потрібен перекладач". Я стояла й думала: чудово, залишилася дрібниця – терміново вивчити хінді (сміється). Звісно, нервувала, але зараз згадую з гумором. Була ще коротка постільна сцена з Євгеном Кошовим – його герой спав із послами різних країн, тож моя героїня, можна сказати, просто підтримувала міжнародні відносини.

А як щодо роботи з російськими акторами? Чи відчувалася зверхність з їхнього боку?

– Ці історії сьогодні сприймаються вже зовсім не смішно. На зйомках "Пелени" я працювала з Андрієм Чадовим. В одній зі сцен він забув текст, процес зупинився, і режисер дуже жорстко зірвався… на мені. Хоча я свій текст знала ідеально. Пізніше режисер визнав, що був неправий, але зірвався на мені, бо Чадов був "зіркою з РФ", і кричати на нього було небезпечно для кар'єри.

Ще один випадок – Антон Батирєв. На майданчику була серйозна проблема з алкоголем. Від нього навіть намагалися ховати пляшки, але одного дня він закрився в гримерці й вийшов у такому стані, що практично не міг працювати. Замість зупинити зйомки, режисер просто перерозподілив його репліки між іншими акторами, і ми говорили його текст.

Тоді це була ціла система. Російські актори мали окремі старвагени й особливі умови, а український артист міг чекати зйомок у загальній кімнаті або в авто. Ми чомусь сприймали цю нерівність як нормальний порядок речей. Війна це змінила: ми нарешті перестали вважати нормою те, що нею ніколи не було.

Зараз у суспільстві активно обговорюють відповідальність артистів за неоднозначну позицію. Зокрема, петицію про позбавлення Потапа звання Заслуженого артиста України. Яка ваша думка?

– Свого часу він отримав це звання за професійні досягнення – цього ніхто не перекреслить. Але ми живемо в іншій країні. Під час війни мені складно сприймати позицію: "Я вільний робити що хочу, а ви там самі вирішуйте". Свобода завжди передбачає відповідальність.

Судячи з реакції самого Потапа на петицію, це звання для нього не має особливої цінності. Якщо людина так легко каже, що готова його віддати, а для суспільства це принципово – то, можливо, справді варто позбавити. Державне звання – це не лише нагорода за минуле, це відповідальність перед країною.

Про Кузьму Скрябіна

Щодо важливості цінувати своє. Нещодавно вийшов фільм про Кузьму Скрябіна "Страшно веселий". Чи погоджуєтеся ви з думкою, що його почали справді цінувати лише після загибелі?

– Не зовсім. Його любили й за життя, він мав величезну аудиторію. Після смерті про нього просто почали більше говорити: піднімати старі інтерв’ю, вслухатися в його думки. Виявилося, що багато речей він розумів набагато раніше за інших.

Не розумію, чому ми чекаємо, поки людина помре або їй виповниться 60-70 років, щоб дати звання чи відзначити її внесок. Якщо актор у 23 чи 25 років зіграв феноменальну роль – підтримайте його зараз! Це дасть йому сили творити далі. Я сама отримала Заслужену артистку не у 25 років, тому добре знаю ціну чекання. Людей треба цінувати за життя, і бажано не в останні п'ять хвилин.

Про Голлівуд і зустріч із Адамом Скоттом

Ви працювали в США й навіть знялися у проєкті для Amazon Prime Video. Як туди потрапили?

– У Лос-Анджелесі я зрозуміла: якщо ти справжній професіонал, акцент не є перешкодою. Маю досвід роботи в міжнародних кінопроєктах: зіграла епізодичну роль у фільмі Friendly для Amazon Prime Video, де вперше працювала англійською мовою. Також працювала у складі команди голлівудського фільму Young Woman and the Sea як stand-in costumer. Для мене це стало доказом: усе можливо, навіть після 40 років.

Там же я була на закритому показі нового сезону серіалу Severance ("Розрив"), де спікером був Майкл Кітон, а серед гостей – Адам Скотт. Ми поспілкувалися з Адамом про підготовку до ролі. Він виявився надзвичайно відкритим. Великі зірки в Голлівуді не мають потреби щось комусь доводити.

Чого українському кінематографу варто навчитися у Голлівуду?

– По-перше, часу на підготовку. В США перед однією сценою може бути кілька оплачуваних репетицій. У нас за цей час знімають пів серії. По-друге, поваги до особистих кордонів. В Україні мені траплялися партнери, які дозволяли собі незапланований поцілунок або дотик, якого не було в сценарії. Це не творчість. У США кожен дотик чи інтимна сцена проговорюються заздалегідь з координатором. Моя порада молодим артистам: не мовчіть, якщо вам некомфортно. Жодна роль не варта порушення ваших кордонів.

Театр на Липках, хейт від глядачів і власна книга

Ви понад 15 років працюєте в Театрі на Липках. Як сприйняли колеги ваше нове звання?

– Про звання я дізналася з коментарів у соцмережах. Осад залишився лише від одного: мене так і не привітали у рідному театрі, де я працюю 15 років. Для мене це було дивно. Але звання – це не про статус, це визнання моїх 25 років праці, 5 театрів, близько 100 ролей та сотень відмов на кастингах.

Ви часто граєте антагоністок. Чи екстраполюють глядачі цей образ на вас у реальному житті?

– Постійно! Після одного з проєктів глядачі в соцмережах бажали мені захворіти на ковід – настільки зненавиділи героїню. Однак я не маю права засуджувати своїх персонажів, я повинна знайти їхню правду.

Які особисті страхи вам довелося подолати за роки професії?

Один із моїх найбільших страхів багато років був пов’язаний із родимою плямою на оці. У дитинстві мене через неї дражнили, а в підлітковому віці люди часто думали, що це просто розмазана туш. Справжня травма сталася вже в професії. Коли мене затвердили на одну з перших великих ролей у серіалі, під час пробного гриму пляму довго намагалися замаскувати. Пізніше я дізналася, що гримерка подзвонила продюсерам і сказала, що в мене є "дефект", який неможливо приховати. На щастя, продюсери мене підтримали, і роль залишилася за мною. Але після цього мене попросили самостійно замальовувати пляму вдома й приїжджати на майданчик уже готовою. Тоді я вперше справді злякалася, що через одну особливість зовнішності можу втратити професію, яку люблю.

Був іще один страх – не виправдати очікувань. Коли я вступила до театрального інституту, мій художній керівник не дуже вірив, що з мене вийде акторка. Тому життя, мабуть, справді має почуття гумору: зараз я єдина з нашого курсу, хто має звання Заслуженої артистки України. З роками я зрозуміла: найбільше я боялася не невдачі. Найбільше я боялася навіть не спробувати. І сьогодні це, мабуть, моє головне життєве кредо: краще боятися й усе одно йти вперед, ніж одного дня шкодувати, що так і не наважилася.

Вперше про стосунки на відстані

У медіа небагато інформації про ваш сімейний статус. Що насправді відбувається у вашому особистому житті?

– Я не приховую особисте життя, але й не торгую ним. Не заміжня, дітей не маю. Але точно не самотня – у мене є кохана людина, і я щаслива. Водночас у нас складні стосунки: можемо бачитися раз на пів року. І я не розказуватиму казок, що кохання долає все – відстань дуже ускладнює життя.

Скажу відверто: дуже хочу дитину. Це найбільший пробіл у моєму житті. Я багато працювала, будувала кар’єру, але зараз дуже хочу стати мамою. Чи приведуть мої нинішні стосунки до сім’ї? Не знаю. Можна сильно любити, але треба чесно запитати себе: ми йдемо в один бік чи просто любимо на відстані? Я не можу чекати нескінченно. Моє серце зайняте, але що буде далі – покаже час.

Куди рухаєтесь далі?

– Зараз я поєдную акторство з музикою (моя пісня "Слава Україні" зібрала майже 5 млн переглядів, а монетизацію ми передаємо ЗСУ). Також працюю над практичним посібником для молодих акторів. Хочу зібрати там правила й лайфхаки, яких мені самій так бракувало на початку кар'єри. Талант – це лише 10%, все інше – дисципліна, терпіння та праця.

Нагадаємо, раніше ми писали:

• Телеведучий і продюсер Юрій Горбунов напередодні прем'єри свого фільму розповів Фокусу, як отримав благословення від родини Володимира Івасюка, про зйомки з оскароносним Шоном Пенном, свою куму Ірину Білик та епізодичну роль у фільмі Каті Осадчої.
• Також ми розповідали, де зараз зірка нульових Оксана Вояж.

Тим часом в ексклюзивній розмові із Фокусом Катерина Бужинська пригадала історію з перемогою у проєкті "Народна зірка" та ситуацію, яка стала для неї важливим уроком про довіру і людські цінності.