Атмосфера ненависті. Чому псевдопатріоти небезпечні для України не менше російських пропагандистів
"Патріотичні" хейтери типу В'ятровича, Соколової, Дроздова та інших, за своєю суттю не відрізняються від російських пропагандистів: та ж позиція ворожнечі і розбрату, пересмикування фактів, вигороджування "своїх" і очорнення "чужих".
З приводу мови ворожнечі. Не новина, що в нас є досить персонажів, які спеціалізуються на "патріотичному хейтерстві" — В'ятрович, Соколова, Дроздов та інші. А за ними ціла когорта менш відомих, хоча і не менш огидних.
Зверніть увагу: вони за своєю суттю не відрізняються від російських пропагандистів: ті ж націленість на брехню і пересмикування фактів, "конструювання" історії і сучасності під політичні потреби, вигороджування "своїх" і очорнення "чужих", та ж позиція ворожнечі і розбрату.
Тільки ті ллють помиї на Україну, а наші готові втопити у своєму лайні кожного, хто любить Україну не так, як вони вважають єдино правильним. Точніше, як вважають їхні політичні замовники з олігархічного табору.
Ці адепти примітивних рішень намагаються нав'язати нам спрощений чорно-білий світ і не хочуть бачити його різнобарвності та строкатості. Вони зневажають, ненавидять і бояться тих, хто здатний думати, і тому вимагає аргументованої позиції, а не істеричних закликів і порожніх гасел.
Ось уявіть тільки, що наші невгамовні псевдопатріоти спробували б жити у власних сім'ях на тих же принципах, які вони пропагують суспільству — принципах ворожнечі, невизнанні іншої думки, приниженні, образах і погрозах. І дружина/чоловік пішли, побігли від них куди завгодно з великим полегшенням, діти б зненавиділи б їх, а батьки прокляли.
Така сім'я, безумовно, розпалася б. І навряд розлучення відбулося мирно, швидше за все, з кривавою бійкою.
Тому в сім'ях ці гіперукраїнці зазвичай поводяться інакше, шукають компромісів, уникають дражливих тем, прислухаються до близьких і сподіваються на їхню підтримку.
Тобто своїм неприпустимою публічною поведінкою псевдопатріоти свідомо перекреслюють цей демократичний напрям розвитку України. Тому що демократичній, багатовимірній, різноманітній, але єдиній Україні вони і подібні до них — не потрібні.
Тому що вони не здатні створювати, вони здатні тільки руйнувати і роз'єднувати.
Якщо російські пропагандисти намагаються розхитувати Україну ззовні, то подібні вітчизняні псевдопатріоти успішно роблять це зсередини.
Влада із запізненням, але почала позбавляти медійних можливостей тих, хто тягне нас у Росію. Але так само треба діяти і відносно тих, хто веде антидержавну діяльність, несучи розбрат і ворожнечу, отруюючи суспільну свідомість.
Ці ЗМІ теж необхідно позбавити мовлення, яке загрожує національній безпеці.