Знакове замість значимого. Чому в Україні досі святкують 8 березня
Якою була функція свята 8 березня у часи СРСР і як вона змінилася сьогодні.
На останній робочий день перед 8 березня не можна планувати нічого важливого. Букети, цукерки і листівки тимчасово заступають собою робочі завдання для рядових солдаток офісної армії.
Менеджмент може бути не в захваті від того, що робочий день проходить даремно, але припинити вітально-тюльпанову лихоманку не намагається.
У державних установах, громадських організаціях і комерційних структурах це однаково неможливо. З тих самих причин, через які кілька років тому провалилася спроба скасувати державний вихідний 8 березня.
За скасування ратували прихильники декомунізації, і аргументи вони наводили цілком логічні. Мас-медіа зазвичай пов'язують виникнення цього свята з ім'ям німецької соціал-демократки Клари Цеткін, яка у 1910 році на Восьмому конгресі Другого Інтернаціоналу в Копенгагені познайомилася з делегатами з Нью-Йорка, дізналася від них, що американські соціалістки щорічно в останню неділю лютого влаштовують мітинги на захист прав жінок, і у своїй промові закликала європейських активісток перейняти цей досвід.
Заклик почули. У багатьох країнах Європи соціал-демократки стали відзначати Жіночий день, влаштовуючи демонстрації. Дати були різні. У Франції, наприклад, 2 березня, в Німеччині — 12-те.
Але звична нам дата 8 березня безпосередньо пов'язана з Лютневою революцією 1917 року в Росії. За старим стилем це 23 лютого — день Петроградської демонстрації, яку вважають переломним для революційного руху моментом.
У 1921 році на 2-ій Комуністичній жіночій конференції 8 березня проголосили міжнародним жіночим днем, а офіційним вихідним його зробили у 1966-му указом Президії Верховної Ради СРСР.
Це свято ідеально вписувалося в канву радянського суспільного життя, яке будувалося на тому, що у людей відбирали значуще, а натомість давали знакове. При цьому кожен в надлишку отримував символічні позначення рівності та свободи.
Що стосується жінок, формально вони були зрівняні в правах з чоловіками, але по суті, за дуже рідкісним винятком, наблизитися до влади і/або розподілу матеріальних благ могли тільки через відносини з чоловіками, які всім цим володіли.
Незалежність була теоретично можлива, але на практиці майже для всіх виявлялася недозволеною розкішшю. Цінною для суспільства радянська жінка ставала, тільки будучи заміжньою. Загальноприйняті норми подружнього життя припускали, що ведення домашнього господарства, а також турбота про дітей і літніх родичів — переважно її обов'язки.
По суті, це означало подвоєння навантаження, а перевантаженій людині потрібно іноді дозволяти "випустити пар", дати хоча б ілюзорне відчуття власної значущості та свободи.
Ось яка була функція 8 Березня СРСР. Після розпаду Союзу вона не втратила своєї актуальності, тому що навантаження на жінку ні на йоту не зменшилося, а стандарти, яким вона повинна відповідати, стали набагато жорсткішими.
Як і в радянські часи, від неї чекають, що на роботі вона буде перекладачем, а вдома — ідеальною господинею, кухарем не гірше ресторанного та ідеальним вихователем для дітей.
Тільки тепер до цього додалося ще кілька завдань: неодмінно молодо виглядати, скільки б жінці не було років, і зберігати дівочу фігуру після народження дітей.
Те, що мільйони мешканок сучасної України, багато з яких народилися вже після розпаду СРСР, вперто чіпляються за 8 Березня, зовсім не дивує. Адже, їх становище істотно не змінилося.