Чому вони їдуть? За рік Україну покинули 60 тис. медиків

"З початку 2020 року Україну покинули більше 66 тис лікарів і медичних працівників. Ще більше 5 тис лікарів спеціалізованої ланки і майже 34 тис медпрацівників, більшість з яких пенсійного і передпенсійного віку, звільнилися", — йдеться в опублікованому на сайті Центру Разумкова щорічному звіті "Україна 2020-2021: невиправдані очікування, несподівані виклики".

За даними міністерства охорони здоровʼя України, в країні не вистачає майже 34 тис лікарів і понад 35 тис працівників середньої ланки. Також тривають масові звільнення медиків у межах медичної реформи. За даними Державного центру зайнятості України, у 2020 році в країні втратили роботу 73 тис медиків, а в січні 2021 року — ще 6 тисяч.

Про ситуацію в українській медицині і причини, які змушують українських медиків залишати країну — в авторській колонці медичного блогера Наталі Безмен.

Кажуть, є брехня, велика брехня — і статистика. Ми звикли до цього жарту настільки, що почали ставитися до статистики приблизно так само, як при Союзі ставилися до генетики з кібернетикою. Чудово, коли можна відмахнутися від будь-якої лякаючої чи неприємної інформації. Зручно мати можливість ліниво протягнути "всі брешуть", "шукай, кому вигідно", "намалювали".

Ще зручніше не збирати статистику зовсім. Це прямо наступний рівень державного будівництва, інноваційний підхід.

Якщо не забезпечити тестами всіх з симптомами ГРВІ та всіх контактних, то можна робити вигляд, що не так у нас все і погано, і немає ніякої третьої хвилі, що вже перевершила осінню. А якщо і є, так це вже штатна ситуація, ніяка не НП державного масштабу, так, поточні завдання для МОЗ і місцевої влади. Працюйте, крутіться як хочете, у вас був цілий рік для адаптації до нової норми.

Щоправда, картинку псують цифри щоденних госпіталізацій і ще більше добова смертність, і це ж ми ще тільки деремося на пік.

Мозок надає перевагу фільтрувати неприємну інформацію, так працюють захисні механізми — мовляв, 350 осіб на добу, хіба це багато?

Багато. І, в більшості випадків, це додаткова смертність, тобто, це плюс до всіх тих смертей від ДТП, інфарктів, туберкульозу та онкології, про які так люблять згадувати ковдисиденти.

А ми і так все глибше і глибше спускаємося в демографічну яму, з усіма наслідками, що випливають звідси прогнозами для економіки і нашого майбутнього.

Величезні цифри госпіталізації завжди можна перекрити не менш значними цифрами виписок зі стаціонарів. І промовчати, що людей виписують недолікованих, передаючи на руки родичам і волонтерам, що збирають тепер гроші на кисневі концентратори так, як вони ще недавно збирали на бронежилети для військових.

І навіть неготовність медичної інфраструктури можна спробувати приховати, віддаючи під ковід нові і нові лікарні (не вдаючись у деталі, що там у них з обладнанням і забезпеченістю киснем). В крайньому випадку, можна поставити ліжка в лікарняних коридорах і на горищах.

Ось, тільки, основна проблема нікуди не поділася: ефективного лікування COVID-19 немає, потреба в госпіталізації означає, що людині потрібні не просто ліжко і якийсь пакет медикаментів, а саме кисень і люди, які надаватимуть допомогу. Медичний персонал, від лікаря-реаніматолога, який розбирається в режимах подачі кисню і здатний, не дай бог, інтубацію провести — до лікаря-інфекціоніста або хоча б навченого терапевта, медсестер і санітарок.

НСЗУ називає це "бригадами" і виділяє фінансування за кількістю сформованих бригад, а зовсім не на кількість госпіталізованих пацієнтів — незважаючи на всі обіцянки, гроші за пацієнтом так і не пішли. Поточна реформа цього і не припускала.

За ліжками і "стінами", тобто медзакладами, гроші, тим часом, ходити перестали. Може, вони пішли за медиками? Напевно, це дозволило, нарешті, підняти рівень зарплат? Так, але ні: фінансування залежить від кількості бригад або пакетів з пріоритетних напрямів і заходить на медустанову загалом.

З усієї суми ще належить відняти кошти на ліки та витратні матеріали, на харчування хворих, на утримання самих "стін" (комуналку ніхто не відміняв, правда?) І адміністративного апарату, на зарплати членам бригад… а ще — того персоналу, який в пріоритетні напрямки не потрапив, а все одно потрібен.

Наприклад: у хворих ковідом часто бувають порушення вуглеводного обміну. Ендокринолог, хоча б один, хоча б на півставки, лікарні потрібен? Потрібен. А невролог потрібен? Потрібен. Але вони не входять до складу "ковідної бригади", а отже, головний лікар буде болісно думати: відмовитися від умовного ендокринолога? Або відщипнути шматок від загального пирога і залишити в штаті, урізавши, тим самим, зарплати всім іншим?

Якщо кількість хворих зросла (ліжка в коридор поставили, віддали під ковід гінекологію, наприклад), то збільшеною кількістю хворих продовжують займатися все ті ж лікарі, у тій самій кількості, з тим самим фінансуванням.

Рук не вистачає. Ліків не вистачає. Про доступ до кисню — все сумно і страшно. Щоб поліпшити ситуацію лікарні потрібно терміново найняти додаткових лікарів та сформувати ще як мінімум одну-дві бригади (і фінансування буде тільки, якщо вони будуть повністю укомплектовані).

Звідси повідомлення про те, що лікарів і медичного персоналу не вистачає — ось, міський голова Львова кинув клич і запрошує всіх охочих, ось ще і ще.

Охочі мати професію лікаря або медсестри при цьому теж в чергу не стають — недарма з кожним роком все опускають і опускають прохідний бал ЗНО для абітурієнтів медичних ЗВО (знижуючи планку відсіву, а отже і рівень майбутніх лікарів, все нижче і нижче).

Зараз країна і суспільство пожинають посіяне раніше, але чи здатні ми відрефлексувати, чому так вийшло?

До речі, владою доплати за роботу з хворими COVID-19 покладаються тільки за години, проведені безпосередньо у "червоній зоні". Лікар не "ковідного" відділення, куди складають непідтверджені і випадки, які очікують результату тесту, не отримає ніяких доплат. І відділення/установа теж не отримають фінансування, як на COVID-19, хоча займається тією ж самою роботою.

І факт зараження на робочому місці, і отримання компенсацій у випадку хвороби чи смерті медпрацівника довести практично неможливо, за рік дуже небагато кейсів, коли це вдалося і виплати були здійснені.

Хороший приклад того, як держава учергове "кинула" медичних працівників. Хороший привід позбутися ілюзій і надій тим, у кого вони ще залишалися.

Нагадаю: паралельно триває "медреформа", спрямована на секвестр державних зобовʼязань: консервація невеликої частки ВВП, що припадає на фінансування медичних потреб населення, і зменшення доступності високоспеціалізованої та стаціонарної медичної допомоги.

У цьому плані пандемія і раптова затребуваність ліжкового фонду та інфекціоністів, реаніматологів, інших вузьких фахівців перпендикулярна самій логіці передбачуваних змін.

Пандемія та заходи боротьби з нею несумісні з підходами до реформи, прийнятими попередньою владою і законсервованими нинішньою. А у такому випадку і визнання серйозності проблеми (пандемії та епідемічної ситуації, що прогресивно погіршується), і заходи боротьби з нею не можуть не саботуватися.

Ситуація починає виходити з-під контролю: Україна виходить на перші місця в Європі за кількістю госпіталізацій, і одночасно, пасе задніх у процесі вакцинації.

Важко приховати те, що відбувається — відмови в госпіталізації, черги з "швидких" біля лікарень, кисень, яким дають подихати по черзі. Навіть якщо саме населення переважно заплющило очі і нічого знати не хоче.