Війна нового типу. Чому може навчити супротивників Росії історія розпаду СРСР

Ми досить поверхово знаємо історію розпаду СРСР і то, що сприяло цьому зовні. Деякі речі легше розуміти на відстані. Захід виграв "холодну війну", зокрема, у результаті розіграної комплексної стратегії. У ній були розподілені ролі, визначені проміжні цілі і знайшлося місце, як показовим поступкам, так і санкціям.

Спочатку СРСР спіймали на гачок Гельсінських угод в обмін на значні компроміси. Втягнули у виснажливу гонку озброєнь. Потім за рахунок Заходу побудували нафтогазову інфраструктуру і відкрили валютну лінію. Паралельно створювали "кватирки" у вигляді культурного діалогу, спортивних подій, наукових обмінів тощо.

Це призвело до поширення альтернативної інформації серед радянського населення. Поступово СРСР переставав бути державою, яка, за необхідності, може легко закритися сама у собі.

І тоді Захід обвалив ціни на нафту.

Я у жодному випадку не закликаю допомагати Росії валютними кредитами. Тим паче, небезпечно сліпо копіювати навіть успішні у минулому моделі.

Йдеться лише про те, що санкції не можуть замінити комплексну стратегію щодо Росії. Санкції повинні бути тільки одним з її елементів. А стратегії у Заходу, як не було у 2014 році, так досі немає, і навіть "не свербить".

Після того, як Ангела Меркель залишить посаду, у світі майже не залишиться політичних діячів на рівні Маргарет Тетчер і Рональда Рейгана. Політиків, які мали системне мислення і високий рівень історичної відповідальності.

В Україні теж люблять, що б не сталося, кричати "санкції". Якщо ти знаєш тільки про існування молотка, то навіть годинникові механізми лагодитимеш цим інструментом. Я винесу за дужки те, що санкціями стали називати що-небудь, зокрема взаємні дії держав у вигляді висилки послів або торгових обмежень.

Санкції не повинні існувати у відриві від стратегії.

Якщо не прораховувати їх короткострокові і довгострокові наслідки і не прив'язувати їх до проміжних та фінальних цілей, то можна прийти до абсолютно протилежного ефекту.

Давайте згадаємо приклад Ірану, де ми побачили в дії логіку "обложеної фортеці". І, як наслідок, переорієнтацію економічних зв'язків з Заходу на Схід і консервацію режиму.

Або приклад Білорусі, де санкції позбавляють Лукашенко простору для маневру і штовхають його в міцні обійми Путіна. І добре було б думати, що це такий тактичний крок і насправді Захід все продумав, і зараз реалізує довготривалу стратегію крок за кроком.

Але ні.

Санкції проти диктаторів та їх оточення потрібно застосовувати. Але варто завжди оцінювати наслідки для населення і вплив на майбутній розвиток подій. Санкції не можуть бути тільки покаранням. Тим паче, що іноді вони не заважають, а навпаки, допомагають порушникам вирішувати певні завдання.

Санкції повинні виконувати функцію превенції, допомоги жертвам порушень і загалом сприяти стратегічному рішенню проблеми.

З цього ж розряду новина про те, що Китай відкриває новий канал фінансового потоку для Росії у вигляді оплати наземного транзиту товарів по Транссибірської магістралі. Це потенційно більше мільярда доларів нових доходів.

Деякі навіть обережно сподіваються, що з часом це перевищить доходи від енергоносіїв. Це давня мрія Путіна, але Китай донедавна продовжував експорт контейнерами по морю.

Можна говорити про ефект "Ever Given". Але це санкції розтопили лід напередодні нової "холодної війни".

Поглиблення співпраці між Китаєм і Росією в економічній, зокрема енергетичній, науково-технічній і військовій сферах може завдати непомірної шкоди і так досить хиткій системі безпеки у світі, і привести до різкого зростання порушень прав людини, як у цих країнах, так і в зонах їх впливу. Приклад М'янми, яка з лютого цього року перебуває під владою військової хунти. Це перші сигнали нового розділеного світу, в якому Росія зближується з Китаєм. І не на рівних, як малює російська пропаганда. А скоріше, як Табакі, який тулиться до ніг Шерхана.

А нам нема чого радіти. Цей новий світ ще більш нестійкий і небезпечний для прикордонних зон цивілізаційних розламів — Тайваню, Південної Кореї, України.