Не зрікаються люблячи. Чому 9 травня — хороший привід, щоб примиритися з минулим
Коли дивлюся, як мої друзі і знайомі постять малюнок, де свастика зливається з серпом і молотом, я думаю про батьків. Як би такий малюнок сприйняли вони, чиє дитинство пройшло у війні і в післявоєнні роки?
Коли дивлюся, як мої друзі і знайомі постять малюнок, де свастика зливається з серпом і молотом, я думаю про батьків. Як би такий малюнок сприйняли мої мама і тато, і їх покоління, які народилися у 30-х, 40-х, чиє дитинство пройшло у війні і повоєнні роки?
Як би такий малюнок сприйняли батьки моїх батьків, чиє життя розколола війна на до і після? Мої бабусі? Була дружина, тепер вдова з трьома дітьми. Бігала по Яготину 16-річним дівчиськом, а стала робітницею в Німеччині.
І все їхнє життя, будинок, сім'я асоціювалася з серпом і молотом. А свастика — з тим, що це все зруйнувало.
Я розумію сенс, закладений художником — типу, "СРСР був нелюдською імперією зла", але той, хто постить цей малюнок не говорять "ми були злом", як це зробили ті, чий знак свастика. Ті, хто прирівнюють свастику до серпа кажуть "вони це зробили". Вони — фашисти. Вони — комуністи. "Вони" зробили гулаг, голодомор і бабин яр. Вони совки.
Ось такі внучки Радянського Союзу. Відреклися від батьків. Це не наші мама-тато горбаті, це горбаті чужі тітки і дядьки. А горб ви від кого успадкували?
Не проклинати батьків треба, а усвідомити своє/наше минуле, і припинити передавати цей горб у спадок.
Публікується за згодою автора.