Пам'яті Віталія Малахова. Сучасний український театр втратив одного зі своїх батьків-засновників
4 листопада на 67-му році життя помер видатний український театральний режисер Віталій Малахов, який понад 30 років працював художнім керівником створеного ним Театру на Подолі.
Віталій Малахов разом із режисером Дмитром Богомазовим – чемпіон із кількості отриманих премій "Київська пектораль" (український театральний "Оскар"), у нього їх сім.
Коли у 2016 році, незадовго до відкриття нової будівлі Театру на Подолі (якої він чекав майже 30 років і яка скоро потрапить у скандал як Чорний Куб), я брав у Малахова невелике інтерв'ю, раптом з'ясувалося, що він поставив перший бачений мною ще у восьмому класі школи спектакль. Це була комедія з Шекспіра "Ніч чудес" ("Сон літньої ночі") у київському Молодіжному театрі. Квитки були не за рознарядкою, їх "дістала" (як у 1980-ті говорили про дефіцитні речі) мама мого приятеля — директорка ресторану.
Ми з ним сиділи в першому ряду і доволі багато реготали: я й не думав, що у Шекспіра, виявляється, так багато смішного – це була комедія про кохання. І через десятки років після цього першого знайомства з театром мені здається, що це було основним кредо Малахова – ліричні комедії. Або трагікомедії, але неодмінно про кохання.
Зрозуміло, його режисерський діапазон був широким, але стосунки "М" і "Ж" – явно стрижнева тема. Згадаймо малахівські "багаторічні" театральні хіти: "Трактирниця" за Карло Гольдоні (той самий автор "Труффальдіно з Бергамо") — про чарівну господиню готелю, яка закохує в себе чоловіків, "Минулого літа в Чулимську" за Вампіловим — про метання офіцівнтки між кавалерами та "Звідки беруться діти?" за п'єсою одесита Анатолія Крима про стосунки в пологовому будинку восьми майбутніх мам.
Можна згадати в цьому ряду й постановку 2019 року за сербським автором Нушичем — "ОБЕЖ" (Товариство емансипованих белградських жінок), де Малахов дотепно, тонко і по-доброму кепкував над феміністками, які руйнують свої родини заради "суспільного блага", де в центрі дійства — Голова товариства, яку грає відома актриса Софія Письман ("Фаїна", "Червона королева").
Формула маестро: жінка – кохання – сім'я.
"Довгограюча" вистава Малахова "Трактирниця" триває понад тридцять років. Головну роль 1985 року там грала ніжно обожнювана Віталієм Малаховим його дружина Ксенія. Після її смерті він вирішив відновити виставу, і на головну роль взяв свою дочку Дашу (вона, окрім театральної діяльності, відома як ведуча кулінарного телешоу та рестораторам). "Коли я одягала мамину сукню, відчувала складні емоції, — розповіла вона мені колись. — Але потім звикла. Партнери іноді навіть називають мене Ксюшею. Зараз мені це скоріше подобається".
Постановка за майже чотири десятиліття зазнала низки трансформацій: від комедії під італійське диско до тонкої мелодраматичної історії. Але Малахов ніколи не був руйнівником традицій, швидше він був їх продовжувачем – його виставам однаково властиві гумор і сентиментальність, що характерно для італійського стилю комедії дель арте, яким буквально просякнуто багато столичних театрів.
Однак Малахов охоче давав "керувати" молодшим режисерам: у тому ж Театрі на Подолі вийшла нещодавно насичене футуристичними штуками інсценування антиутопії Джорджа Орвелла "1984".
Яку якість я виділив би у Малахова? Сердечність. Навколо нього завжди крутились театральні вихори – молодь, фестивалі. Він відкривав зірок і виводив їх у великий світ. Крім власної доньки, у нього починали, наприклад, Маша Єфросиніна та зірка "Дизель шоу" Вікторія Булітко.
Сучасний український театр втратив одного зі своїх батьків-засновників, який понад 40 років дарував глядачам безліч сонячних емоцій.