Новий світовий порядок не залишить Росії того місця, якого так бажали в Кремлі

Одним із важливих наслідків вторгнення РФ в Україну стане поступовий колапс пострадянського геополітичного простору, так само як і провідна роль РФ у регіональних інтеграційних процесах.

Після розвалу СРСР Росія взяла на себе домінантну роль у спробі зберегти контури Союзу, повести за собою крізь нові проєкти об'єднання колишніх республік (типу СНД, потім Євразійського Союзу), користуючись своїми широкими політичними контактами, що ще зберігаються культурно-мовним простором, зв'язками по військовій лінії.

І треба сказати, що мало хто заперечував цю роль РФ у 1990-х та 2000-х, що дозволило Росії втручатися в конфлікти, автоматично брати участь у різних форматах урегулювання, зберігати військові бази. З Москвою консультувалися з питань безпеки в регіонах Центральної Азії, Південного Кавказу та Східної Європи, Афганістану, Каспію.

Проте протягом останніх 15 років ситуація почала невблаганно змінюватися. Підйом нових регіональних гравців із Азії зменшував торговельно-економічний уплив Російської Федерації, а країни Заходу, що потрапили в полон "однополярного моменту", все більше тиснули з іншого боку, залучаючи країни колишнього СРСР до своєї орбіти політичного впливу.

І якщо війна в Грузії у 2008 році багатьма ще сприймалася як реакція у відповідь РФ, частина їхнього протистояння зі США, то події після 2014 року викликали серйозну занепокоєність щодо наростання в РФ пострадянського ресентименту та його здатності виплеснутися на територію інших держав.

Про це свідчить не тільки "петляння" Білорусі під тиском Москви, що вже стало легендарним, а й різка відмова Казахстану підтримувати РФ, публічний відхід Вірменії від підтримки позиції Москви на всіх міжнародних майданчиках, самоусунення навіть проросійських сил у Молдові від ситуації в Україні, маргіналізація позицій ОДКБ на користь тепер уже перспективнішої ШОС на чолі з Китаєм, а також поступова втрата позицій Росії в Мінській групі ОБСЄ щодо врегулювання конфлікту в Карабаху та фактичний розпад її "трійки посередників".

Промова Володимира Путіна 21 лютого — це не просто Україна. У ній він фактично поставив під сумнів суверенітет і територіальну цілісність цілої низки пострадянських держав, чим підтвердив побоювання багатьох про те, що Росія є небезпечним сусідом і не може мати монополію на інтеграційні й об'єднувальні проєкти в регіоні, оскільки для багатьох країн, захоплених політикою прагматичної багатовекторності та власними амбіціями, така асиметрія, яку пропонує Путін, не є прийнятною та погано пахне неоімпералізмом.

Таким чином я переконаний, що після нашої війни вести розмови про пострадянський простір уже буде неактуально. Багато чого в цьому терміні трималося саме на сприйнятті та позиціях РФ, часто перепліталося з їхнім терміном "ближнього зарубіжжя". Не думаю, що в найближчому майбутньому це все ще матиме сенс.

Послаблення РФ у результаті війни, безвідносно реальні результати на землі лише прискорюють розвал їхнього "ближнього зарубіжжя" та наближення багатополюсної конкуренції за потоки, що вивільняються, у тому числі підйом регіональних країн, які не бажають бути частиною якогось там "зарубіжжя" іншої країни, тим більше такої, яка відмовляє їм у праві бути самостійними та незалежними.

Наближається наступ нового світового порядку, якого так чекав Путін, але в якому Росія не знайде того місця, якого в Кремлі так хотіли.

Джерело.