Війна світів. За що воюють росіяни та українці
"Рано чи пізно кожен солдат питає себе, за що він, власне, стоїть, заради чого воює? Йдеться не тільки про безпеку рідного краю та життя близьких і коханих. Головним стають мотиви та цінності, якийсь вищий сенс, у битві за який на стіл покладено життя". Думка.
Українці б'ються не просто за свободу та самовизначення своєї країни. Будь-яка країна може боротися за ці речі, і навіть росіяни вважають, що переслідують таку ж мету, що й ми. Однак деталі мотивів виглядають по-різному.
Мотиви росіян
Росіяни хочуть безпеки й трохи благополуччя для себе, і могутності для своєї держави. Тобто їх влаштує добре укріплена позиція, можливості для мародерства й усвідомлення того, що улюблена Росія нарешті може комусь наваляти — не клятим американцям, так хоч українцям. У цьому сенсі їм все одно, з ким битися.
Кремлівська пропаганда визначає, що Росія ні з ким не воює, просто проводить спецоперацію силами професійного військового контингенту, тож кидати улюблений телевізор нікому не потрібно, достатньо вболівати за своїх і не патякати зайвого.
Відомо лише те, що російські війська "спеціально військово оперують" проти України — чи то проти всього народу, чи то проти купки наркоманів, фашистів і педерастів. Кому як ближче.
З іншого боку, Росія буцімто воює з усім світом — з Америкою, з Європою, з НАТО, а Україна — лише поле бою, куди підступний Захід посилає зброю та найманців.
Тобто в головах ворогів намішано строкатий ідеологічний вінегрет, який, проте, не дає чітких відповідей на питання "чому" та "навіщо". Після контактів із ЗСУ росіяни розуміють, що все не так однозначно, а в полоні геть фруструють, бо усвідомлюють, що займалися воєнними злочинами проти народу, який їм ніяк не погрожував.
Утім, відомі випадки "амнезії", коли все прозріння ворожих солдат зводиться нанівець, варто їм повертаються додому з полону. Вони різко "усвідомлюють" успіхи Росії, яка вже не воює так тупо й незграбно, як колись у Київській області. І радо можуть повернутись на фронт, адже позиції укріплені, іпотеку сплачувати треба, та ще й Росія — священна держава. Як повернутися на роботу з підвищеним ризиком. Щоправда, ризик подекуди надто великий, а "робітників" матінка-Росія не жаліє.
Мотиви українців
Наші військові чудово усвідомлюють, що означає російський полон, фільтраційні табори, "прокурори народних республік" або просто опинитися на окупованій території. Це довга та болісна смерть. Наші люди розуміють, що таке "звільнення" та інші евфемізми, якими Росія позначає геноцид і тактику випаленої землі.
Можна було б сказати, що вони нас ненавидять, але це буде дуже круто. Росіяни бояться нас, а отже, готові на будь-яку жорстокість, якщо вона хоч якось їх захистить.
Загальноприйнятими цілями України є відновлення кордонів, компенсація втрат і гарантії неповторення військової агресії з боку сусідів. Однак було б абсурдно пережити все це і не дістати чогось більшого.
Саме тому українці демонструють нахабство: дипломати вимагають допомоги та сварять надто обережних європейських лідерів так, що у мирний час міг би викликати щонайменше скандал.
Біженці в країнах Заходу наводнюють площі на мітингах за українську перемогу й іноді боляче б'ють підгодованих кремлем провокаторів і стада російських емігрантів, що готові підтримати будь-яку дикість своєї батьківщини, але водночас жити в умовах європейського комфорту.
Ми стаємо для Заходу безстрашними та рішучими бійцями на рубежах свободи, за якими починається морок і пригнічення. Ми своєю кров'ю виплачуємо кредит волі та справедливо вимагаємо компенсації.
Ми надихаємо втомлену та зневірену громадськість Заходу та своїм прикладом доводимо значення незалежності. Ми вже на вустах усього світу, і важливо не пропустити ці хвилини слави.
Важливо отримати від цього користь, що полягає не тільки у зброї та припасах, а й у власній громадянській трансформації. Ми прокинулися. Та чи прокинуться всі інші?