Карибська криза 2.0. Путін іде до повторення моменту найвищої ядерної ескалації
"Всі вимагали від Путіна діяти, ухвалити якесь рішення, ось він його й ухвалив. Тільки про якість цього рішення і про свою відповідальність він очевидно забув подумати. Що не дивно, адже відповідати радянська соціалістична система не вчила". Думка.
У п'ятницю, 30 вересня, Кремль офіційно оголосив про анексію чотирьох тимчасово окупованих українських територій. Отже, загроза застосування ядерної зброї може підвищитись до рівня Карибської кризи 1962 року. І не можна забувати, що на порозі жовтень — місяць дуже доленосний для Росії з історичного погляду. Саме в жовтні 1917 року до влади прийшли комуністи, а рівно через 76 років президент Єльцин скасував радянську модель влади в Росії.
На сьогодні всім у світі зрозуміло, що російський диктатор Путін і його оточення перебувають під величезним і всеосяжним тиском, як зовнішнім, так і внутрішнім. Тиск ззовні на російське військово-політичне керівництво чинять не лише успішні дії ЗСУ, українська влада та представники країн Заходу на всіх рівнях, а й лідери Сходу, такі як президент Китаю Сі Цзіньпін і прем'єр-міністр Індії Нарендра Моді. Не секрет, що російський президент їхав на саміт ШОС у Самарканд для отримання схвалення та підтримки своїх дій останніх семи місяців із боку лідерів двох держав, які офіційно дотримуються політики нейтралітету у війні Росії проти України.
Саме Індія та Китай мали, за задумом диктатора, надати йому політичну підтримку та допомогти сформувати багатополярний світ, про який неодноразово кричали російські пропагандисти. Однак замість підтримки глава Кремля отримав холодний душ.
Лідери двох найбільших держав Сходу публічно відчитали його як звичайного школяра, котрий не засвоїв урок. Моді навіть сказав, що "нинішня епоха — не епоха воєн", натякнувши Путіну на невдоволення розв'язаним ним найбільшим воєнним конфліктом у Європі з 1945 року. І рекомендував закінчити війну якнайшвидше, бо це не на користь сучасного світу. Приголомшений подібними заявами глава Кремля змушений був розгублено виправдовуватися.
Так, російський диктатор залишив Самарканд, піймавши облизня. Змінити світовий порядок, лише зрідка виповзаючи з бункера, не володіючи достовірною інформацією та боячись відвідати лінію фронту, просто неможливо. Індія і Китай дали чітко зрозуміти, що для них власні економічні інтереси набагато важливіші за божевільні путінські ідеї щодо зміни світового порядку. І вкрай символічним, на мою думку, виглядає той факт, що Кремлю це пояснили саме в Самарканді — найдавнішому місті, яке свого часу було найважливішим складником Великого шовкового шляху, що зв'язує Захід і Схід. Хоча сам російський президент, безумовно, хотів би почути порівняння себе зі знаменитим середньовічним завойовником Тамерланом, гробниця якого розташована у Самарканді.
Крім особистого провалу диктатора, така ж доля спіткала і кремлівську пропаганду, основною тезою якої було хибне твердження про те, що їх підтримує половина людства, якщо арифметичним шляхом скласти населення Китаю та Індії.
Повернувшись додому у вкрай пригніченому настрої, Путін ухвалив рішення про мобілізацію та проведення "референдумів" на тимчасово окупованих територіях України, а в останній день вересня взагалі оголосив про їх анексію.
Немає сумнівів, що всі ці рішення диктатор ухвалив під тиском внутрішніх сил, а саме Міноборони РФ і так званої "партії війни", яку очолюють відомий терорист Ігор Гіркін і військові кореспонденти. Саме вони дозволяли собі неприємні висловлювання на адресу Кремля та Міноборони в останні місяці, вимагаючи провести мобілізацію.
Водночас Путін відчайдушно намагався розпочати мирні переговори з Україною та Заходом, використовуючи всі доступні для цього методи та засоби. Очевидним підтвердженням цього є обмін 215 українських воїнів — героїв на Медведчука. Потрібно розуміти, що такі переговори, в яких бере участь саудівський принц, не обмежуються тижнем чи двома. Такі переговори тривають місяцями.
Обмін за участю Медведчука, на жаль для Москви, збігся за часом з оголошенням главою Кремля мобілізації. Дві настільки суперечливі події дуже промовисто характеризують Путіна — він не вміє ухвалювати вигідні для себе рішення під тиском. Кожне його рішення, ухвалене під тиском, незмінно виявляється помилковим, якщо не сказати катастрофічним. Останніми рішеннями він примудрився налаштувати проти себе всіх. Прихильники продовження війни на чолі з Гіркіним розкритикували його за неякісну мобілізацію та обмін українських воїнів на Медведчука, адже це очевидна зневага державними інтересами на догоду особистим, той же товариш Сталін так ніколи не вчинив би. Умовна "партія миру" була обурена ескалацією, спричиненою оголошеною мобілізацією, що означає кінець надії на мирні переговори.
Також диктатор, оголосивши мобілізацію, порушив свій негласний договір із так званим "глибинним народом".
Він полягав у тому, що у всіх військових авантюрах путінського режиму беруть участь професійні війська, тоді як "глибинний народ" спостерігає за війною по телевізору з пивом у руках. Тому більш-менш рішенням Кремля про проведення мобілізації задоволене лише Міноборони, та й то не повністю.
Але Путіну відступати вже пізно. Він вирішив максимально ескалювати ситуацію. Усі вимагали від нього діяти, ухвалити якесь рішення, ось він його й ухвалив. Тільки про якість цього рішення та про свою відповідальність очевидно забув подумати. Що не дивно, адже відповідати радянська соціалістична система не вчила. Мені це взагалі нагадало ситуацію, в якій дівчина вимагає від свого нерішучого хлопця ухвалити хоч якесь рішення, довести, що він "чоловік", після чого хлопець йде на пограбування магазину коштовностей, бажаючи довести протилежне. Щось подібне зробив і голова Кремля. Ескалація, здійснена російським диктатором, загрожує привести світ до нової Карибської кризи. А той факт, що на порозі жовтень лише додає містики. Втім, жовтень уже неодноразово ставав визначальним місяцем для російської історії. Хто знає, може, жовтень 2022 року стане ще одним таким значним місяцем для Росії. Іноді циклічність історії вражає.