НАТО та ЄС. У чому різниця заявок України щодо вступу у ці структури
"Оскільки заявку на членство в НАТО ще до її подання відразу почали прирівнювати до заявки на членство в ЄС, то я хотіла б чітко розповісти, в чому спільність і в чому різниця між ними". Думка.
Спільність у тому, щоб скористатися моментом підтримки України та на емоційному фоні досягти того, що за "нормальних" часів було б просто нереально.
Як і у випадку з НАТО, переважна більшість країн ЄС не хотіла чути не те що про прискорене членство, а й про кандидатство. Тоді коли ми подавали заявку, нас підтримували за кандидатством не більш як 10 країн. Що стосується НАТО, то бачимо задекларовану підтримку членства 9 країн (з Канадою не до кінця зрозуміло).
На цьому всі подібності, мабуть, закінчуються. Починаються відмінності.
Бажання України стати членом ЄС ніколи не викликало таких дипломатичних конвульсій у західних столицях, як бажання стати членом НАТО. Мало того, воно ніколи не сприймалося як один із приводів, чому Путін розпочав повномасштабну війну.
Амбіцію України стати членом НАТО досі низка політиків та експертів на Заході — не кажучи вже про пересічних людей — вважає однією з причин повномасштабного вторгнення, хоча вже навіть Олафу Шольцу стало зрозуміло, що це насправді не так.
У плані інтеграції в ЄС Україні було куди рухатися, тому що на момент подання заявки ми не мали навіть перспективи членства (або європейської перспективи, як заведено в ЄС). Отже, подаючись на членство за прискореною процедурою, ми розуміли, що планом максимум на цьому етапі може бути статус кандидата. З НАТО складніше — євроатлантичну перспективу, перекладаючи мовою ЄС, нам дали ще у Бухаресті, хоча насправді ми вже тоді — 14 років тому — були достатньо кваліфіковані, щоб отримати і План дій щодо членства. 2018 року нас визнали аспірантами на вступ.
У комунікації НАТО Україна, Грузія та Боснія та Герцеговина вже фігурують як кандидати на вступ. Те, що Україну розглядають як кандидата, підтверджував у заявах і генсек Столтенберг.
Тому поле для маневру в плані НАТО дуже вузьке — де-факто лише запрошення до членства або з виконанням ПДЧ (але воно для нас вже дещо нерелевантне), або за а-ля 7 рекомендаціями ЄС, які ми отримали разом із кандидатством. І саме запрошення до членства може бути нашим планом-максимум на Вільнюський саміт НАТО наступного року (з огляду на, звичайно, сприятливий хід війни та чітку траєкторію реформ в Україні). А до цього заявка у НАТО може використовуватись в інших корисних для перемоги України цілях.
І головне. Членство в ЄС не передбачає гарантій безпеки, як членство в НАТО. Попри те, що в деяких столицях ЄС не хотіли давати нам кандидатство не в останню чергу через страх ескалації з боку Путіна, членство в ЄС не передбачає жодних гарантій безпеки, на які колись наївно сподівалися Швеція та Фінляндія, коли вступали до Євросоюзу. Як не крути, стаття 42 Договору про ЄС, до якої любили апелювати ці країни, — це не стаття 5 Вашингтонського договору.
У НАТО давно розуміють: найчутливішою країна стає в період між запрошенням НАТО розпочати процес вступу та власне моментом вступу до Альянсу. Саме тому із запрошенням у НАТО не поспішатимуть.
Бо для них головне сьогодні — гарантія підтримки для України, а не гарантія захисту. Членство України в НАТО — це гарантії захисту. Їх будуть готові надати лише ті країни, які припускають можливість залучення своїх військових до війни. Але ми маємо чітко відрізняти настрої політичного істеблішменту від настроїв суспільства. І тут дуже важливо, що в США, наприклад, 73% американці висловилися нещодавно в одному з опитувань за членство України в НАТО (серед демократів — на рівні 80%), розуміючи з питання, що це означає саму можливість залучення американських військових до війни. Тимчасові гарантії безпеки, які запропонувала група Рассмусена, — це гарантії підтримки, а не захисту.
Отже, відмінностей набагато більше, і вони значно суттєвіші. Але в напівпанічні настрої не треба впадати: нехай це буде моментом визначення української влади. Українське суспільство однозначно визначилося щодо НАТО на початку цього року. Тепер потрібно добиватися моменту визначення членства України із боку самого НАТО. І наша заявка при грамотному підході може цей момент безперечно прискорити і з боку НАТО. Для цього треба перемагати та переконувати: перемагати на полі битви та переконувати за столом переговорів. Дещо дивно в цьому контексті було не побачити обговорення теми заявки на членство в НАТО в комунікації, яка була вчора за результатами зустрічей Єрмака з Салліваном у Туреччині (так звані гаранти безпеки групи Рассмусена там були).
Ну і пам'ятати про те, про що ми в Центрі "Нова Європа" повторюємо роками — окрім військової взаємосумісності, має бути хоча б базова політична взаємосумісність. Тому, що, коли рівняємось на швидкий трек Фінляндії та Швеції, то не забуваємо, що ці країни у топах рейтингів найменш корумпованих держав та з правосуддям, до якого немає питань. Але навіть за такої готовності їхній супер швидкий трек вступу на практиці може зайняти близько року.