Іранські дрони-камікадзе Shahed-136 атакували Білу Церкву. Чим і як може відповісти Україна
"Вночі ворог завдав удару дронами-камікадзе Shahed-136 по пункту постійної дислокації моєї бригади. Я там був лише раз у житті, але, принаймні, знаю, як виглядають ці стародавні споруди казарми, кадри, фінчастина. Я відчуваю з цього приводу лють. Але лють особливого роду. Вона стосується не тільки ворога". Думка.
Ці іранські дрони-камікадзе Shahed-136 пролетіли сотні кілометрів і вдарили по об'єкту в нашому глибокому тилу. Саме наявність ракет, здатних уражати наш глибокий тил, була й залишається однією із суттєвих переваг РФ у війні з нами. А тепер виявляється, що примітивні дрони з двигунами внутрішнього згоряння можуть виконувати практично ту ж роботу, що й ці розхвалені крилаті ракети.
І (виявляється!) ніхто нам, Україні, не заважав створити такі ж дрони у тисячних кількостях і бити за сотні та тисячі кілометрів у російському тилу.
Уявіть, скільки ешелонів із бронетехнікою, скільки таборів і казарм з особовим складом ми могли б знищити на далеких підходах, аби ті не прийшли сюди? Скільки жертв серед нашої армії та мирного населення ми могли б уникнути, якби ліквідували в перший же день війни максимум російських військ?
А вони тоді нічим не відрізнялися від цілі, по якій сьогодні вдарили у Білій Церкві дронами-камікадзе Shahed-136.
Чому Іран, країна під жорсткими зовнішніми санкціями та внутрішньою релігійною диктатурою, зміг створити таку зброю, а ми, одна з найбільш айтішних країн світу, відкрита Заходу – не змогла?
Я двічі зустрічався з попереднім президентом, говорив і конкретні, й абстрактні речі щодо необхідності розвитку галузі безпілотників в армії. Я зустрічався з розробниками та пропонував створити ударний безпілотник, щоб уражати військові цілі у Криму. Я хотів демонстративно це зробити, взявши політичну відповідальність на себе – щоб показати, що ця грізна зброя, здатна радикально зменшити наш дисбаланс сил з агресором, збити його гордовитість.
Звичайно, що на мене дивилися, як на божевільного. Ні, для вітчизняних розробників це було складно. Просто це нікому не потрібно, а для самих розробників це був ризик великих неприємностей від влади.
Власне, і зараз в Україні розробка ударних БПЛА приватними компаніями заборонена. У країні, яка стоїть на межі свого існування, та державна оборонка якої на 95% складається з імпотенції та корупції, звичайним громадянам заборонено розробляти зброю.
Цілі відділи у спецслужбах та органах правопорядку отримують зарплати з наших коштів – за те, що вони стежать, щоб ніхто з пересічних українців не міг розробляти зброю для захисту країни.
Звичайно, зброю все ж таки розробляють — але напівлегально і тільки ті, у кого блат у ГУР-СБУ-ССО. І панує над усім цим дивна атмосфера: недостатньо кооперації, зате багато ревнощів. Мало відкритості до своїх побратимів, багато комерційного та вузького корпоративного інтересу.
Я витрачаю свій майже ненаявний вільний час на розробки та на те, щоб максимально ділитися досвідом з іншими. На жаль, так роблять далеко не всі, і чим ближче до офіційних статусів розробник, тим менше він співпрацює з іншими.
Тим часом наші, українські дрони — кращі, сучасніші за іранські. Лють, лють відчуваю я до росіян, але не тільки до них.
Залишається тільки стиснути зуби, жебракувати у читачів копійки, у командирів — вільні години. Довбати скелю без надії на швидкий результат і подяку.