Герої серед нас. Хто бореться за Україну та чиї імена має знати кожен
"Ніхто з них не народився героєм. Ніхто з них не приймав рішення стати героєм. Ніхто з них не носить футболку "Герой" на тілі. Але їхні вчинки – це вчинки героїв. І ось чому". Думка.
Про що ви мріяли у дитинстві? Я мріяв стати героєм. Чомусь уявляв це трохи дивно: що я стою на якійсь барикаді з пістолетом (чому з пістолетом, а не з автоматом — не знаю) і розмахую величезним синьо-жовтим прапором (а от чому з пістолетом: інакше розмахувати прапором незручно).
Як я потрапив на ту барикаду — про це у моїх дитячих мріях не йшлося. Очевидно, вбивши всіх ворогів. Яких небудь. Дитячі мрії вони такі – конкретні та неконкретні одночасно.
Я давно вже не дитина. І героєм я так і не став. Але бачив, як героями ставали інші. Принаймні для мене.
Я бачив жінку, яка взимку переходила річку під знищеним мостом під Ірпенем по хитких підмостках і майже без речей, але з величезною кліткою, в якій сиділи два тхори. Вона могла взяти більше речей для себе, врятувати те, що нажила, але вона прийняла інше рішення і врятувала два маленькі, але життя. Для мене це героїзм.
Я бачив худенького пацана років двадцяти, який вистояв величезну чергу перед вантажівкою в перші дні війни і отримав на руки автомат. Я бачив, що він у житті не тримав зброї. Але також у його очах була впертість. За день я побачив його на тренуванні. Він тренувався завзято. Він поводився, як герой. Він і був ним.
Я бачив жінок, які витягали з абсолютної темряви своїх чоловіків, психологічно розчавлених після поранень та ампутацій. Бачив чоловіків, які під обстрілами витягували поранених (привіт, Сірко!), бачив сірих від втоми колег-саперів із ДСНС. Бачив волонтерів, які унеможливлювали можливе. Бачив диверсантів, про чиї операції ніколи не знімуть фільми у Голлівуді, бо ніхто не повірить, що це було насправді. Бачив щоденний героїзм пересічних людей. Таке, що робить цих звичайних людей дивовижними.
І всіх їх поєднує одне. Ніхто з них не народився героєм. Ніхто з них не приймав рішення стати героєм. Ніхто з них не носить футболки "Герой" на тілі. Але їхні вчинки – це вчинки героїв. І знаєте що ще? Я знаю, що читаючи цей текст, ви подумали про якогось свого знайомого чи родича, про якусь близьку людину. Не про себе. Але я певен, що хтось, читаючи цей текст, подумав про вас.