Чи треба Україні вступати в Євросоюз?
"Якщо говорити по-простому, то хотілося б... Але якщо подивитися на це питання масштабніше, то слід зупинитися на двох важливих пунктах: які перспективи у самого ЄС і чи стане Україна з ним сильнішою". Думка.
Отже, є два важливі пункти:
- Перший: чи має сам Євросоюз перспективи у тому вигляді, в якому він зараз існує як з урахуванням, так і без урахування вступу до нього України?
- Другий: чи стає Україна сильнішою, а її економіка конкурентоспроможнішою та ефективнішою у складі чи поза Євросоюзом.
Так от, відповідь на це питання, яке раніше для багатьох здавалося очевидним, зараз має одну проблему. Точніше новий чинник: загроза зі Сходу. Цей фактор, який існував (я в цьому впевнений) задовго до початку повномасштабної агресії Росії в лютому минулого року, зараз розділив світ на "до" та "після".
Світ "до лютого 2022 року" допускав існування Євросоюзу як експериментальної геоекономічної губки, що всмоктує економіки спочатку Західної, а потім Східної Європи. Експеримент у певному сенсі вдався, але багато хто на Заході так і не зміг визнати той факт, що його життєздатність залежить від геополітичного середовища і що в міру розростання меж самого експерименту і, що найголовніше, в міру зміни цього середовища, експеримент слід переосмислити і всі створені в його рамках конструкції піддати апгрейду.
Нічого цього не було зроблено ні під час боргової кризи, яка охопила Грецію, а потім інші країни Європи у 2010-2013, ні після Брекситу Великобританії у 2016-2020, ні зараз, після лютого 2022 року, коли стала очевидною деструктивна роль урядів одних країн (наприклад, Угорщини) та різний ступінь залученості та зацікавленості інших країн (наприклад, при порівнянні позиції країн Східної та Західної Європи) залежно від того, наскільки близько вони розташовані до кордонів України і які історичні корені пов'язують їх із поточними претензіями Москви.
У ситуації, коли існують різні погляди на дуже гостре питання, Євросоюз більше не може існувати як виключно геоекономічний проєкт. А це "дуже гостре питання" — це загроза зі Сходу, яка (я ще раз це наголошую!) завжди існувала, але донедавна не була такою високою і настільки очевидною. Вона нікуди не подінеться ні у разі тимчасового затишшя, перемир'я, до якого зараз так прагнуть у Кремлі, щоб за деякий час рушити на захід із новими силами, ні в разі повної поразки РФ у війні проти України, після чого, як багато хто прогнозує, Росія може впасти у внутрішню кризу, громадянську війну та подальший розпад.
Загроза зі Сходу довгі десятиліття нікуди не подінеться. Ніхто не знає точно, скільки триватиме фактор цієї загрози. Я б із дуже високою ймовірністю відвів йому найближчі 10-20 років. А, можливо, набагато, набагато довше.
У цих умовах Євросоюз у тому вигляді, в якому існує, не спроможний вибудувати систему безпеки, адекватну фактору загрози. Країни сходу будуть тягнути ковдру в один бік, тоді як країни заходу і півдня — зовсім в інший, постійно гальмуючи або знижуючи ступінь важливості завдань, а також механізмів військової та економічної безпеки, що впроваджуються та фінансуються ними. Знову ж: різний ступінь залучення визначається різною віддаленістю від джерела загрози. Це без образ. І це не так питання окремих політиків, як колективної підсвідомості їхніх виборців: наприклад, для француза війна йде, але дуже далеко, хрін знає де; а для поляка — буквально поряд. Адже крім цього в кожній країні вистачає інших проблем: інфляція, пенсії, безробіття тощо.
У світі "після лютого 2022 року" розвиток Євросоюзу як геоекономічного проєкту стає неможливим. Єдиною умовою його подальшого розвитку та існування стає трансформація з геоекономічного у геополітичний проєкт. Іншими словами, Євросоюз має стати федерацією. А якщо простими словами: повинен бути не економічним альянсом європейських держав, а сам стати державою з усіма необхідними органами федерального уряду та високим ступенем автономії суб'єктів федерації, що входять до його складу.
Тоді і тільки тоді ризики та загрози, що виходять зі сходу, отримають адекватну відповідь, яка балансує інтереси всіх країн ("штатів"), незалежно від їхньої близькості чи віддаленості від східного кордону. Боюся, що НАТО не вирішує і не зможе вирішити ці завдання, оскільки це хоч і оборонний альянс, заснований на принципах колективної безпеки, але передбачає насамперед відповідь на ризики іншого, тобто стратегічного рівня, що зрівнює щодо до загрози всіх його членів, тоді як нестратегічні загрози завжди розглядатимуться різними учасниками альянсу залежно від віддаленості їхньої країни від зони ризику чи джерела загрози. Це вже перевірено у 2022 році, як і реакція країн у рамках Євросоюзу: зараз НАТО та ЄС — це не одне ціле, а ковдра, натягнута на географію Європи та Північної Америки.
Отже, Євросоюз як федерація — це надзвичайно вигідна та бажана мета для України. Якщо цього не станеться, то Україні слід все одно рухатися в бік інтеграції, але дещо іншим чином. Ключове питання — це фактор безпеки та повна перебудова економіки для виживання за умов постійної загрози зі сходу. Вступ України до Євросоюзу у його сьогоднішньому вигляді я не відкидаю, але вважаю, що це не вирішить проблеми загрози зі сходу.
Найефективнішим рішенням — за відсутності членства України в ЄС, так само як і у разі членства, але у складі Євросоюзу як недодержави, якою він зараз і є, — було б створення нового геополітичного суб'єкта на сході Європи, який об'єднує Латвію, Естонію, Литву, Польщу та Україною. На першому етапі це могла б бути конфедерація, яка зв'яже країни балтійського та чорноморського регіонів та створить надійний пояс безпеки в Європі.
До речі, нова конфедерація могла б з таким самим успіхом бути оболонкою для входу, у складі якого Україна була б членом Євросоюзу (якщо він залишається на якийсь час геоекономічним проєктом) та НАТО як необхідного у стратегічному сенсі елемента колективної безпеки. Не наполягаю на винятковості описаного підходу і розумію, що в цій проблемі безліч питань для відкритої дискусії, але це бачиться приблизно так.