Розстріл українського полоненого за "Слава Україні!": право на помсту і пошук ката
"Кожен кат повинен знати — його знайдуть. Кожен кат повинен знати — за ним прийдуть. Кожен кат повинен знати — кожен його день останній. Убиті та їхні близькі, як воїн цього жахливого відео, мають право на помсту". Думка.
Нема у мене пафосних слів. Кожне українське життя — найвища цінність. Символічне безсмертя в пам'яті є важливим для нації, але воно ніщо перед риданнями дитини над труною свого батька.
Колись ця війна закінчиться. Ніщо не триває вічно. Після прийде втома. Потім — усвідомлення. Після усвідомлення спрацює банальний психологічний захист забути все, мов страшний сон. Інакше — розірве на шматки. Жити життя, робити ремонт, не замислюватись, не нагадувати, не пам'ятати. Так буде, бо життя — це біологічний процес.
Нашим завданням є не просто зберегти пам'ять. А втілити цю пам'ять у практичні рішення. Нацбезпека — довічний пріоритет. Ніщо не може бути вищим за це. Це по-перше. По-друге, пошук справедливості для кожного ката, кожного вбивці. Система, що працює зараз, не досконала. Вона лежить у площині правоохоронної юстиції та працює за залишковим принципом. Їй не вистачає людей. Центру координації. Правової бази. І повноважень. А повноваження мають бути широкі.
Кожен кат має знати — його знайдуть. Кожен кат має знати — по нього прийдуть. Кожен кат має знати — кожен його день є останнім. Хай цих днів і набереться багато. Але кожен із них — останній.
Вбиті та їхні близькі, як воїн цього жахливого відео, мають право не лише на пам'ять та повагу. Вони мають право на встановлення справедливості. Вони мають право на помсту. І цю систему справедливості треба розпочинати будувати зараз.