Брудні гроші. Як Америка змогла перемогти кумівство та як це зробити сучаснiй Україні

Державна служба повністю прогнила. У ній процвітає кумівство. Тому на важливі державні посади слід поставити нових, талановитих, незіпсованих владою людей.

Саме під таким гаслом у 1829 році новообраний президент США Ендрю Джексон розпочав очистку вищих ешелонів влади від старих кадрів, щоб у подальшому їх замінити новими.

Відверто кажучи, критика Джексона була досить справедливою. Як тільки він прийшов до влади, то одразу ініціював службові розслідування в різних органах державної влади. І за їх результатами були виявлені численні приклади зловживання владою, марнотратства та корупції з боку представників колишньої влади.

Наприклад, було виявлено, що колишній аудитор Держказначейства Тобіас Воткінс, який був також другом попереднього президента Джона Квінсі Адамса, незаконно витратив значну суму державних коштів на політичну агітацію. Оскільки для нового президента це був кричущий приклад кумівства попередньої влади, то він зробив усе можливе, щоб корупціонера посадили в тюрму. І на дверях дому, де жив Воткінс, за вказівкою президента навіть прибили табличку з написом: "Дім злочинця".

Звичайно, після такого публічного викриття корупції суспільство повністю підтримувало Джексона в його намірах вичистити "авгієві стайні". І він скористався цією підтримкою, щоб максимально оновити склад органів державної влади. Треба зробити ротацію на посадах, як це оновлення називав сам Джексон.

Можливо, спочатку наміри Джексона були досить благородними, але, як ви всі знаєте, що добрими намірами дорога до пекла вимощена. І згодом багато хто почав помічати, як на важливі посади призначалися люди з близького оточення Джексона. Неодноразово були помічені випадки, коли під чистку потрапили дуже професійні люди, і замість них на місця були посаджені безглузді маріонетки або люди, яким Джексон був чимось зобов'язаний. А оскільки згодом стало зрозуміло, що оновлення влади — це лише ширма для захоплення влади найближчим оточенням Джексона, то це спричинило загальне розчарування.

І досить непогана по своїй суті, але зовсім непродумана на етапі реалізації реформа привела до появи вже неприкритого кумівства, яке наводнило державний сектор великою кількістю некомпетентних, неефективних держслужбовців. І ці псевдореформатори в кращому випадку займалися лише саморекламою, а в гіршому саботували важливі рішення, якщо там не було власного інтересу.

Сенатор Нью-Йорка Вільям Марсі щодо цього сказав іронічну фразу: "To the victor belong the spoils — Переможцю належать трофеї". Ця фраза призвела до появи нового терміна — "spoils system — система трофеїв", коли політичні переможці, як кажуть зараз, ділять потоки та вирішують, хто які напрямки контролюватиме.

І ця система процвітала протягом наступних 50 років. Звичайно, багато хто розумів цю проблему. Президент Авраам Лінкольн дуже добре відчув проблему, коли на початку президентства зіткнувся із сепаратизмом зі сторони південних штатів, який привів до Громадянської війни. Однак замість того, щоб повністю зосередитися на вирішенні проблем війни, він був змушений вирішувати внутрішні проблеми неефективності органів держвлади, які залишися йому в спадок. І зі сторони того ж Авраама Лінкольна та Вілліса Гранта були спроби реформування системи держслужби. Проте будь-які спроби реформи всіляко блокувалися людьми, яким трофейна система приносила значні дивіденди.

А зрушення в цьому питанні відбулося випадково. В 1880 року президентські вибори виграв Джеймс Гарфілд. Звичайний юрист Чарльз Гітто, не пов'язаний із президентом, надумав собі, що зіграв найважливішу роль у перемозі Гарфілда. За це президент зобов'язаний його винагородити й призначити консулом, бажано в Парижі. І з твердою рішучістю отримати своє він почав писати численні листи до президента. Безумовно, ніхто не збирався виконувати забаганки цього ненормального. Йому відмовили. Після цього божевільний Гітто вбив Гарфілда.

Це вбивство призвело до широкого суспільного резонансу. Всі вважали, що саме трофейна система спричинила вбивство. Після цього сталося масштабне зрушення в реформі держслужби. І вже 1883 року було ухвалено Закон Пендлтона. Відповідно до цього закону, тепер будь-яке призначення на важливу державну посаду проводилося в результаті конкурсних іспитів і лише на підставі певних особистих якостей. Політичні зв'язки та приналежність до якоїсь сили більше не грали ролі. Також закон зробив незаконним звільнення та зниження посади чиновників лише з політичних причин.

Сам закон дуже змінив фінансування виборчих кампаній. За часів трофейної системи кампанія фінансувалася за рахунок багатих донорів, із якими розплачувалися хлібними посадами. Після ухвалення закону така можливість зникла, і тому політикам довелося шукати нові форми фінансування.

Сам закон зіграв виняткову роль у створенні професійної державної служби. І зараз дія закону охоплює більшість держслужбовців.

Загалом, як можна бачити з цього прикладу, розвиток цієї країни теж багато в чому не був таким гарним, як нам хотілося б думати. А багато моментів можна побачити і в сучасній Україні. І найприкріше, що в цьому не бачать нічого поганого. Навіть нормально, що хтось приводить свою команду й затверджує на посадах своїх людей без урахування того, наскільки вони відповідають їй. По суті, це та сама система трофеїв, що мала місце 200 років тому в США.

Джерело