Чому верещить Пригожин. Як Рамштайн створює для Росії лякаючу проблему

Рік Рамштайну.

1.Частина нашого багатомудрого народу злегка розбалувалася. Тому нічого не радіє.

Чотири місяці тому петріоти не можна було. Коли петріоти стало можна, стверджувалося, що вони з'являться через 10 місяців. Петріоти вже в строю. Історію із петріотами доводив до результату Президент України. Багато хто досі не усвідомлює значення.

Три місяці тому західні танки не можна було. Щойно стало можна, перші машини з Польщі зайшли за місяць. Нині їх уже десятки.

Бредлі, мардери, страйкери і т.д. наша публіка взагалі не вважає чимось вартим уваги. Хоча зовсім недавно це було нездійсненною мрією.

Подібні новини стали рутиною. Чимось здивувати громадян стає дедалі складніше. Впевнений, що після рішення щодо західних літаків (яке неминуче буде раніше чи пізніше) народ запитуватиме: "Так авіаносець не дадуть? А сенс туди їздити, до цього Рамштайну?".

Головне – за рік вирішили політичну проблему пляшкової шийки, в яку рік тому могли пролізти лише патрони для кулеметів чи максимум джевеліни. Тепер фактори, що обмежують, – час і кількість (гроші, виробничі потужності). Ось на це й акцент.

2. Головне дуже добре бачить російська сторона

Вереск пана Пригожина – тому доказ. Він може озвучити те, що не дозволено офіційним особам.

Пригожин завищав не від кількості переданих на цьому етапі танків і бронетехніки. А від малозрозумілої для широкої публіки новини, яка до Рамштайна має наче непрямий стосунок: міністр оборони Олексій Резніков домовився з НАТО й отримав "зелене світло" на поглиблену взаємодію з NSPA (натовське агентство із закупівлі та забезпечення військ). Що, серед іншого, передбачає підготовку National Procurement Review.

Якщо перекладати людською мовою, це якісний стрибок у взаємосумісності (interoperability) і відкриття нових бюрократичних можливостей.

Остаточні домовленості щодо NSPA прямо напередодні Рамштайна оформила частина делегації Міноборони, яка потім примчала до Німеччини з Брюсселя. До того був ще один щільний візит. Тобто це абсолютно трудова виорана історія.

Україна вже досягла безпрецедентного рівня взаємосумісності із НАТО. Однак, як і раніше, є стеля, яку треба піднімати.

Наприклад, в Україні вже маса артилерійських дивізіонів та чимало механізованих батальйонів, які можуть бути вилучені та легко імплементовані до будь-якої натовської бригади з невеликим доопрацюванням напилком. Це прогресуюча сумісність лише на рівні окремих "органів", які можна взаємно трансплантувати.

Наразі йдеться про взаємне підключення нервової та кровоносної системи. Зрештою з'явиться сумісність та масштабування на всіх рівнях. А там і до загального імунітету недалеко.

Пригожин це описав як "можливість купити все — американці за все заплатять". Ресурсної переваги не буде. Також Пригожин спинним мозком відчуває, що якщо такий прогрес на рівні системи забезпечення, то може бути і якийсь порівняний рух на рівні бойового управління, розвідки тощо.

Росіяни, напевно, не пропустили осінню заяву західних партнерів, що потрібно інтегрувати поставлені в Україну різнорідні платформи ППО/ПРО в одну систему. Що спричиняє передбачувані для фахівців кроки. Але все це залишається за кадром, а невідомість породжує тривогу у Москві.

На цій стадії Рамштайна ключові новини носитимуть такий малозрозумілий ненаглядний характер. Рік Рамштайну – це, окрім практичної допомоги, "втягування" України в НАТО де-факто, про що міністр Резніков говорив з моменту свого призначення як про одну з пріоритетних цілей.

3. Два сигнали з Рамштайну-11

1. Міністр оборони України поставив питання щодо масштабування програм підтримки на всі структури сектору оборони, тобто і на гвардію, прикордонників, СБУ, нацпол та ін. Для чого пропонується створити окремий штаб, який координуватиметься із SAG-U, структурами ЄС та іншими зацікавленими сторонами.
2. Формуються передумови для того, щоб взаємодія з Україною НАТО, ЄС, окремі країни включили (записали) у своє оборонне планування на середню та тривалу перспективу.

За рік ми досягли політичних рішень по всіх платформах, крім західних літаків (радянську авіацію ми отримуємо). Переконаний, що політичне рішення щодо літаків буде. Просто воно пов'язане з цілою низкою військово-технічних та фінансових (!) обставин.

Війна вимагає величезних ресурсів, які зі свого боку мають на увазі планування та дискусії. Наприклад, данці зараз дискутують бюджет оборонного планування на 10 років.

За нинішнього обсягу взаємодії на перший план виходить не передача чогось принципово нового (хоча робота не припиняється), а "забезпечення стабільності" (sustainability) — обслуговування, ремонт, підготовка військ, виробництво ОВТ тощо. З наступним включенням "здібностей" України до оборонної інфраструктури Європи.

Приблизно із серпня метою стала не просто якась кількість бронетехніки/гармат, а потік запчастин, боєприпасів, змінних стволів тощо. Щоб вся наявна техніка могла воювати або швидко повертатися у стрій.

Цей процес "забезпечення стабільності" було дуже важко почати. Це зовсім інший рівень зобов'язань, ніж "передати гармату і забути". Нині саме у цій сфері відбуваються зміни, які раніше не можна було уявити.

4. З конкретики. Відбулася зустріч "танкової коаліції"

Танки – це рамштайнівська історія у рафінованому вигляді. Сама ідея Рамштайна – це коаліція за інтересами.

Танки трапилися багато в чому завдяки допомозі міністрів оборони Франції Себастьєна Лекорню, Британії – Бена Воллеса, Польщі – Маріуша Блащака та кристалізувалися у вигляді "танкової коаліції" на основі "леопардів" (чого власне, спочатку і домагалися як найбільш раціонального рішення).

Міністр оборони Німеччини Борис Пісторіус одразу включився і зайняв лідерську позицію: він дав дозвіл навчати наші екіпажі на "леопардах" через 2 дні після призначення на посаду (на Рамштайні-8 оголосив). І продовжує тримати темп.

На Рамштайн-11 було обговорено механізми забезпечення "стабільності" переданих танків. Підписано документ про створення хаба з ремонту та обслуговування "леопардів" у Польщі, буде збудовано відповідний інструмент фінансового забезпечення. Ми шукаємо можливості для включення українського ВПК.

Тобто, "танкова коаліція" — це не гарна разова акція. Вона перетворюється на стійкий процес та модель для побудови/масштабування інших тематичних "коаліцій", які були на мікрорівні (наприклад, у частині артилерії, протикорабельних ракет та ін.).

Вже є зачатки корабельної коаліції за участю Голландії та Бельгії (Британія в умі). Напевно, за цією ж моделлю буде створено і "авіаційну коаліцію".

5. З конкретики загалом

Пріоритетом номер 1 був і залишається захист піднебіння. ППО та ПРО. Це дуже прикладне завдання. Його контури позначені: побудова багаторівневої, ешелонованої системи ППО/ПРО, починаючи від ПЗРК та зеніток, і закінчуючи наземними комплексами для перехоплення балістичних цілей та західними літаками.

Тут велике значення грає час.

Росія має понад 500 одиниць штурмової авіації. Отримати порівнянне число авіаційних платформ — це довго і неймовірно дорого.

Дуже хотілося б, але є реалії.

Тому в короткостроковій перспективі завдання – забезпечити наскільки можливо щільний захисний купол за рахунок західних систем наземного базування та радянської авіації.

У цьому плані симптоматичний сигнал – Латвія оголосила на Рамштайні-11, що передасть Україні всі стингери, які є у неї. Мені чомусь здається, що жест Латвії може стати прикладом для повного чи часткового проходження.

(Загалом хочу відзначити Латвію та Естонію, які вже передали для оборони Україні понад 1% ВВП своїх країн. З естонцями на Рамштайні-11 підписали меморандум про поглиблення співпраці між міністерствами оборони. Будуть неприємні сюрпризи для росіян. Також треба відзначити Литву, яка дуже допомагає не тільки зброєю, а й політично (міністр оборони Литви першим приїхав до Києва після 24.02.22, був на півдні, нещодавно відвідав Харків, здійснював інші важливі жести, за якими вже йшли інші партнери).

Насичення фронту стингерами та іншими ПЗРК тягне за собою очевидні наслідки, особливо – для вертольотів та БПЛА. Це нижній рівень.

Крім цього, йде робота з інших ЗРК, ракет і т.д. А також далекобійну зброю.

Загальний посил партнерам: хочете швидких зрушень та перелому цього року — нам потрібна допомога прямо зараз.

6. Що викликає оптимізм – це тональність зустрічей. Особливо двосторонніх

Атмосфера була доброзичлива, але звучало чимало речей, що проблематизують. Протокольна мішура, запевнення в глибокій повазі та неодмінній пошані залишилися далеко позаду. В нас гинуть люди. Тому українська сторона мотивує витрачати дорогоцінний час на конкретику. І основні партнери це ухвалили.

Була прикладна розмова про проблеми, не завжди приємна, але працююча на результат. Трохи поповнив лексичний запас ємних ідіоматичних виразів, якими високі спілкувальні сторони описували своє бачення ситуації та пріоритетів.

Загалом, є стійка група країн, які розширюються (!), які дійсно бажають нам перемоги і вкладаються в неї. Хтось був беззастережно за нас від початку (як поляки та країни Балтії), хтось пройшов через еволюцію і тепер надає колосальну допомогу. Вони підтягують тих, хто посідає більш обережну позицію.

Потрібно бути реалістами. Ситуація на фронті дуже складна. Росіяни намагаються за будь-яку ціну позначити хоч якусь перемогу, щоб розіграти її публічно, демотивувати наших прихильників, зменшити обсяг допомоги і змінити повістку на "все в глухому куті — потрібні переговори".

Дуже багато залежатиме від того, наскільки наші активні дії будуть успішними. Тому варто зосереджувати зусилля не так на дискусії з тими, хто моделює "переговори", але в забезпеченні цього успіху.

Ось побачите – коли буде успіх, багато хто змінить платівку і почне міркувати на тему "як оформити перемогу України".

Джерело