Мир за Сі. Як Китай намагається відігравати роль миротворця, отримуючи вигоду з війни

Китай починає свою гру (але без поспіху)

Сі Цзіньпін зателефонував до Зеленського. Звичайно, говорили про війну. Точніше про формати виходу із неї. Деталі сторони поки що не розголошують. Єдине, що відомо, — заява Сі про намір надіслати до Києва своїх представників для предметних розмов із президентом України.

Чи означає цей тиск із боку КНР на припинення вогню "тут і тепер"? І так, і ні. Причому останнє поки ймовірніше.

Для Пекіна, природно, вигідне закінчення війни, причому у форматі, коли одним із посередників у переговорах виступає Китай. Сама війна, точніше, супутні процеси, створюють ризики для китайської торгівлі та просування китайських інтересів у Східній Європі. А загрози масштабування конфлікту, що створюються Росією, і зовсім небажані.

З іншого боку, втягнувшись у війну проти України, Росія сама (своїми успіхами) позбавляє себе статусу глобального гравця, супердержави. Якщо ще рік тому амбіції Кремля спиралися на тези про силу російської армії та функціонал РФ як ключового постачальника вуглеводнів у Європі, то сьогодні ситуація змінилася. Росія стрімко втрачає вплив навіть на ті регіони, де ще недавно була "ключовою" зовнішньої силою: Центральна Азія, Кавказ. Навіть Білорусь — і ту Китай обережно витягує ближче до себе. А візит Сі до Москви остаточно підтвердив — у партнерстві КНР та РФ останній відводиться роль залежного, молодшого партнера.

Цей процес вигідний Китаю, питання лише в тому, де і на якому рівні послаблення Росії Пекіну вигідно зупиняти процес.

І ось на цьому ми підходимо до пояснення чому "не прямо зараз". Літня кампанія на фронті покаже, наскільки сильна російська армія. Частковий вимір Китай провів, погодившись на масштабні спільні навчання на Далекому Сході. Там, мабуть, у Росії не все пройшло гладко, адже командувача Тихоокеанського флоту змінили через тиждень після завершення маневрів. Залишається верифікація на українському фронті. Причому, якщо РФ зазнає поразки, то кремлівська верхівка, прагнучи знайти опору, стає ще більш зговірливою і поступливою китайським пропозиціям. Це перший сенс для Пекіна зачекати.

Другий сенс — процеси в самій Україні. Тиск на заморозку "тут і зараз" не сприйме ні керівництво країни, ні суспільство. І наполегливість у цьому питанні буде лише шкідливою для китайських інтересів, оскільки ускладнить реалізацію планів повоєнного "входу" в регіон.

Третій сенс. Згадуємо поїздку президента Бразилії до КНР, його пропозиції щодо створення "групи держав-посередників" для забезпечення переговорного процесу щодо України. Сюди додамо французько-китайські консультації з тієї ж теми. З точки зору посилення власної ролі у світі, Китаю вигідно на даному етапі працювати над створенням такої "коаліції". Її формальна поява без початку переговорного процесу, природно, неможлива, а ось підготовчий етап пройти можна і потрібно зараз.

Четвертий сенс. Ідеальний варіант для КНР — щоб до неї звернулися з проханням про участь у процесі. Бажано європейські держави та (або) США. Формальне чи неформальне звернення — ролі не грає. А це можливо, знову, лише після літньої кампанії на фронті.

І, нарешті, п'ятий сенс. Росія грає роль міжнародного хулігана, який розхитує світопорядок. США та КНР є вигодоодержувачами процесу — вони створюватимуть новий. І для Пекіна ідеальний варіант — розмова не лише про Україну (за участю України, до речі), а й розмова на глобальні теми зі США (тут уже без участі третіх сторін). Така поки що не починається.

Чи можливі швидкі рішення та проміжні домовленості? Так! Наприклад, щодо нової зернової угоди. Але це тема вже окремого поста.

Джерело