Жорсткий тиск України провалився. Чому мову натиску й образ час змінювати на мову цифр і термінів
Провал української тактики жорсткого тиску на саміті НАТО — сигнал, що потрібно змінювати сам стиль поведінки на зовнішньому полі, вважає філософ Андрій Баумейстер. І закликає керівництво країни поводитися раціональніше
Саміт НАТО у Вільнюсі став для України і світу важливим, суворим і протверезним уроком політичного реалізму. Оскільки про результати саміту багато писали в останні пару днів, я обмежуся лише короткими тезами.
Отже:
- Українська політика "жорсткого тиску" і "рішучої риторики" щодо партнерів показала свою повну неспроможність і зазнала оглушливого провалу. Це провал колективного "Андрія Мельника" з його гучними і брутальними заявами, які заднім числом оголошуються "ефективними" й "успішними". Ось уже й міністр оборони Великої Британії просить лідерів України про хоча б мінімальну подяку...
- Політичний Захід нагадав нам і всьому світові про своє головне мистецтво: мистецтво пафосних, гучних, обтічних, іноді вельми приємних, але часто абсолютно беззмістовних формулювань. Леді та джентльмени, які здобули блискучу освіту і витратили десятиліття свого життя на затяжні міжпартійні дискусії та дебати, вміють користуватися язиком. Вони можуть говорити "ні" у формі "так". Вони можуть ввічливо запрошувати, одночасно грюкаючи дверима перед твоїм носом. Вони можуть обіцяти золоті гори, але, зрештою, зроблять саме те, що хочуть зробити. І ніколи не будуть робити того, що їм не вигідно робити.
- Україна тепер розуміє, в якій формі і в якому стилі протікатиме розмова про членство країни в ЄС. Там для "домашніх завдань", "термінів і умов" — широке поле застосування. Вже не сумнівайтеся. Хоча, звісно, добре освічені леді та джентльмени можуть попрацювати над формулюваннями. Можна винайти для України "спеціальне членство" і "найособливіший статус". І обернути все це в пафосні й солодкі промови. А в нас ці формули теж будуть повторювати. І благословлятимуть. І пишатися. Ось, неправильна приказка про халву. Все-таки, якщо багато разів вимовляти слово "халва", у роті (а головне — у свідомості) рано чи пізно стане солодше.
- Якось дивно тепер виглядають і головні тези кремлівської пропаганди. Путіни з Лавровими (а за ними Міршаймери різних мастей) виправдовували військову агресію новим розширенням НАТО на Схід. Для когось (хто хотів вірити) це могло звучати навіть переконливо. Але зараз-то їм що говорити? Як і в Бухаресті у 2008 Україні та (тоді) Грузії сказали "ні" у формі "так". А зараз і майже прямо сказали "ні". Чи не схоже це на сигнал Москві: ми дуже обережні, ми не хочемо вас хвилювати, не звольте турбуватися!
- Україна (всупереч інформаційному шуму) в реальності виявилася далеко не головною темою на Вільнюському саміті. Головною темою була Швеція і Туреччина (ще трохи Угорщина). Турецькі газети написали: "Туреччина отримала те, що хотіла". Українські ЗМІ подібне написати, на жаль, не можуть...
Які висновки можна зробити з цього уроку політичного реалізму? Я вважаю, що дуже цінні уроки. Давайте про них поговоримо.
- Партнери України підтвердили свою рішучість допомагати нашій країні й надалі. Це підтвердження готовності. Період романтичних стосунків час перевести в режим прагматики і розважливості.
- Замість "жорсткої риторики" нашим лідерам бажано перейти на більш прагматичну мову цифр і термінів. Менше емоцій, більше нудних аргументів і цифр.
- Необхідно шукати додаткові козирі в цій рутинній політико-дипломатичній роботі. Ми ж самі, як на рівні політики, так і на рівні риторики, поставили себе в асиметричні відносини. Так-так, я це стверджую з усією визначеністю. Це сталося задовго до 24.02.2022. Які наші відносини з Китаєм, Індією, Індонезією, з Латинською Америкою, країнами Африки? Ми давно звузили свій геополітичний кругозір і збіднили геополітичні ресурси. Розумію, що зараз, у розпал війни, трансформуватися в цьому напрямку дуже складно. Але рано чи пізно доведеться. Краще раніше, ніж пізніше...
- Потрібно готуватися до повторення гірких уроків. Їхній загальний сенс — у виробленні навичок зрілості та самостійності.
Гнівні та пафосні заяви — це зброя з арсеналу вчорашнього дня.
Сьогодні важливі витримка, політичне терпіння, накопичення сил і пошук додаткових козирів у геополітичній грі.
Також важливо пам'ятати, що головна сила України — це її громадяни. Їхня готовність до складної роботи, до складних діалогів і складних рішень. Без популізму, без зроблених гнівних промов і без улесливих солодкомовних заяв.
Терпіння, прагматизм і воля до будівництва зрілого суспільства і сильної країни.