Україна входить у небезпечну фазу війни. Чому це привід не для депресії, а для рішучості

Добігає завершення липень. І, як не прикро про це говорити, але ми поволі заходимо в небезпечну фазу війни. Фазу, в якій здаватиметься, що час не на нашому боці. Наразі важко спрогнозувати, скільки триватиме ця фаза. Може, декілька місяців. Ось її характеристики:

1. Відчуття відносного успіху в РФ і відносної невдачі — в нас. Річ у тім, що Росія сьогодні тримається стратегічної оборони; її завдання-мінімум — збереження статус-кво. Тобто збереження за собою вже захоплених територій. Окопавшись, вони наразі відносно успішно дають собі із цим раду й провали оперативного рівня не допускають. Збереження бодай відносного статус-кво означатиме для них успіх та виконання завдання. Наше становище є протилежним й складнішим. Наше завдання — відвоювання теренів, і то — відчутне. Отже, збереження навіть відносного статус-кво означатиме невиконання завдання. Принаймні так це відчуватиметься у суспільстві, розігрітому весняними анонсами контрнаступу.
2. Відносна внутрішньополітична стійкість в РФ і зростання хитань — у нас. Справа в тім, що здолати Росію у суто військовому протистоянні нам заледве під силу через різницю потенціалів. Наша мета — розхитати Росію та спричинити відцентрові процеси всередині неї, на тлі яких ми могли б досягнути своїх завдань. Якщо поглянути на 15 місяців війни, то усі мікротріщинки у російській системі з'являлися після дошкульних ударів й поразок, яких вони зазнавали від нас. Згадаймо по черзі: крейсер, бавовна в Криму, Харківщина, міст, Херсон, обстріли території РФ, дрони в Москві, втрати "вагнерівців" під Бахмутом тощо. Утім, кожного разу поріг звикання зростав, й, скажімо, повторний удар по мосту вже не справив той самий ефект, який справив перший. За умов лише відносного успіху контрнаступу (див. п. 1) нам доведеться виявити неабияку винахідливість, аби здивувати і шокувати РФ чимось геть незвичайним й похитнути становище Путіна. Бунт Пригожина й арешт Стрєлкова є ознаками внутрішніх проблем Росії, проте РФ відповідає у звичний спосіб — закручуванням гайок, й це може дати деякий тимчасовий ефект стабілізації. Натомість у нас вже тепер спостерігається нездорова внутрішня атмосфера, яка, судячи з усього, надалі погіршуватиметься. Втома, незадоволення, злість на частину суспільства, яка живе так, мовби війни не існує, — все це призводитиме до зростання внутрішніх суперечок, розбрату та скандалів. Й приводом буде ставати будь-що — від серіалів до барабанів. Пошук винних замість пошуку рішень та політична роз'єднаність — можуть стати ознакою наступної фази війни.
3. Невизначений горизонт сподівань в нас і визначений в РФ. Річ у тому, що наш горизонт сподівань був зафіксований на літньому контрнаступі. Пригадаймо, що нам давало наснагу й сили? Що допомагало триматися під час важкої зими? Вочевидь, декілька чинників: а) відвоювання Херсона і Харківщини восени; б) сподівання на не менш успішний контрнаступ навесні-влітку; в) леопарди та інші дарунки партнерів; г) теплі пів року попереду; ґ) сподівання на санкції, що задушать РФ; д) сподівання на саміт НАТО, який відправить Росії сигнал. А тепер подивімося, де ми є зараз — і що нас чекає попереду: а) контрнаступ дається із труднощами, нам бракує штурмової авіації, але F-16 можуть з'явитися в нашому небі хіба за декілька місяців; б) вже за два місяці — дощова осінь, що не сприятиме контрнаступу; в) вже за 2,5 місяці — старт холодів і початок опалювального сезону, отже, нові серії обстрілів і без того пошкодженої інфраструктури; г) слабкі ознаки нездоланної кризи російської економіки, більше того — налагоджені шляхи обходу санкцій. Отже, наш горизонт сподівань, що пов'язаний з поточним літом, незабаром чекає обнулення. Й нам доведеться шукати іншу опору в часі, на яку можна психологічно зіпертися. Новий маячок, на який орієнтуватися: потерпи, брате, потерпи, сестро, іще ось стільки — й нам стане легше. На жаль, усвідомити й достеменно побачити, де вона є — ця опора у часі, зможуть далеко не всі (й одним із найбільших завдань нашої інформполітики вже восени буде — окреслити цей горизонт; можливо, останні заяви Резнікова про перемогу до наступного літа — є такою спробою сформувати новий горизонт). А для Росії — усе дзеркально й простіше. Їхній горизонт сподівань знов повернеться до ідеї домучити нас холодом та руйнацією життєдіяльності міст. Щонайменше до лютого вони житимуть цим завданням.
4. Небезпечні дискусії у країнах-партнерах про перспективи війни та подальшу підтримку. Тут і розписувати багато не треба. Незначний успіх нашої весняно-літньої кампанії дуже посилить позиції тих, які кажуть, що на полі бою є патова ситуація, жодна з сторін не спроможна перемогти, а тому слід переходити до переговорів чи до замороження. Хай би як нам були неприємні подібні розмови, але вони будуть. І будуть чимдалі активнішими мірою наближення виборів в США й інших країнах. Й надзвичайно непросто даватиметься нашому дипломатичному корпусові пошук аргументації щодо потреби продовжити наше озброєння не з метою утримування статус-кво, а з метою реальної перемоги.
5. Втома від війни в нас і байдужість в РФ. Хай якими великими є російські втрати живої сили, але війна точиться переважно на нашій території й нам озивається сильнішим болем і глибшим стражданням. Перелічені вище фактори обертатимуться хронічною втомою нашого суспільства. На жаль, із нотками зневіри. На жаль, із нотками "зради". Що їх активно підбурюватиме та роз'ятрюватиме РФ, користуючись нашими слабкостями.

Який висновок і для чого я усе це написав? Ясна річ, не для того, аби засмутити або зневірити. Навпаки. Задля того, щоб ми розуміли, що нас може чекати попереду — й краще підготувалися. Аби позбулися деяких зайвих ілюзій і нездійсненних очікувань. Щоби знову згадали, що це — марафон, а не спринтерська дистанція. Що це не останнє коло. Що таких кіл — річних кіл — може бути попереду два або три. 2-3 роки, а не 2-3 тижні. Ось наш горизонт. Й якщо справді бажаємо перемогти, маємо запасатися й відповідним довготривалим терпінням. Розподіляти фізичні та емоційні сили. Готувати далекосяжні рішення. Й дискутувати з холодною головою про стратегічні речі, а не впадати в емоційні стани через кожну поточну дурницю.

Пам'ятаймо, що ворог так само робить ставку на нашу внутрішню слабкість і дестабілізацію.

Пам'ятаймо, що ми на правильному шляху, а Росія у стратегічному глухому куті.

Тому працюймо. Стіймо. Перемагаймо. Попереду іще довга війна.

Джерело