Музей Голодомору як удар під дих імперії. Чому варто будувати політику на основі пам'яті
Суперечки навколо музею Голодомору набагато ширші, ніж одна окремо взята справа, переконує журналіст Сергій Стуканов. Сама тема Голодомору в умовах війни стає одним із видів зброї, яким бореться Україна.
Щодо Музею Голодомору-Геноциду.
Наша ключова світоглядна проблема — короткозорість і вузький часовий горизонт мислення. Наші еліти здебільшого короткозорі. Але й люди також. Політики мислять категоріями політичного сезону. Люди й поготів — категоріями сьогоднішнього дня. Результат завжди буде однаковий. Із таким підходом ми завжди програватимемо тим, хто мислить категоріями десятиріч чи сторіч.
Тобто одного дня ми такі прокидаємося, а Росія, наприклад, анексувала Крим. І ми постфактум собі констатуємо: а анексія-то, виявляється, — не спонтанна ідея. Готувалися давно та ретельно. Ай-ай-ай, нехороші. А ми були не готові. Й навіть не думали-не гадали. Стоп, а хто заважав думати ширше?
Нашій короткозорості є, звичайно, історичне пояснення: імперія системно нищила все, що ми будували, й усіх, хто пробував будувати. Будувати на наших теренах значило із великою ймовірністю втратити плоди праці. А то й життя. Під час війни. Під час розкуркулення. Під час Голодомору. Під час депортації. Це усе формувало ментальність життя-тут-і-тепер. Не думай про завтра. Виживи сьогодні. Завтра все може змінитися. Прихопи собі нині, скільки можеш, бо завтра ресурс зникне.
Наші політики, наші еліти — усі наслідок цієї ментальності. Наслідок ментальності геноциду-голодомору в тому числі! Про те, що ресурс скінченний. І все довкола скінченне. Держава та її інститути — скінченні. Навіщо я вкладатимуся в те, що не нині, так завтра впаде? Ліпше я собі побудую якесь Межигір'я, сховаюся там за парканом і перечекаю біду.
Проблема в тому, що це — замкнене коло. Усе падатиме, допоки ми не навчимося думати ширше. Ми не можемо навчитися думати ширше, поки довкола все падає.
А тепер порівняйте з мисленням Імперії. Воно протилежне: ресурс нескінченний. Я завжди маю змогу прибрати до рук ще одну-дві колонії, парочку територій — і ось ресурс знову є. Це Ріг Достатку. Мені завжди є, звідки взяти. Тож — будувати фундамент, думати про вічне та непорушне, мислити категоріями сторіч!
Ми протистоїмо ворогу, який попереду нас. Щоб перемогти, треба навчитися думати довготерміново. Зазирнути принаймні туди, куди дивиться він.
А це значить — будувати тяглі інституції. Тривкість інституцій забезпечує перевагу. Тяглість культури забезпечує перевагу.
Тому Томос — це удар під дих імперії. Тому Музей Голодомору-Геноциду — це удар під дих.
Це про стратегічне. Це про десятиріччя та сторіччя. Це про фундамент. Зафіксувати акт Геноциду. Усвідомити наслідки — у тому числі на ментальність. Переосмислити. Вивчити раз і назавжди, хто сіяв смерть. Відновити пам'ять. Побудувати на її основі політику.
Ми не можемо нехтувати фундаментом і братися зводити стіни, не зміцнивши основу. Стіни обваляться.