Музей Голодомору як удар під дих імперії. Чому варто будувати політику на основі пам'яті

Щодо Музею Голодомору-Геноциду.

Наша ключова світоглядна проблема — короткозорість і вузький часовий горизонт мислення. Наші еліти здебільшого короткозорі. Але й люди також. Політики мислять категоріями політичного сезону. Люди й поготів — категоріями сьогоднішнього дня. Результат завжди буде однаковий. Із таким підходом ми завжди програватимемо тим, хто мислить категоріями десятиріч чи сторіч.

Тобто одного дня ми такі прокидаємося, а Росія, наприклад, анексувала Крим. І ми постфактум собі констатуємо: а анексія-то, виявляється, — не спонтанна ідея. Готувалися давно та ретельно. Ай-ай-ай, нехороші. А ми були не готові. Й навіть не думали-не гадали. Стоп, а хто заважав думати ширше?

Нашій короткозорості є, звичайно, історичне пояснення: імперія системно нищила все, що ми будували, й усіх, хто пробував будувати. Будувати на наших теренах значило із великою ймовірністю втратити плоди праці. А то й життя. Під час війни. Під час розкуркулення. Під час Голодомору. Під час депортації. Це усе формувало ментальність життя-тут-і-тепер. Не думай про завтра. Виживи сьогодні. Завтра все може змінитися. Прихопи собі нині, скільки можеш, бо завтра ресурс зникне.

Наші політики, наші еліти — усі наслідок цієї ментальності. Наслідок ментальності геноциду-голодомору в тому числі! Про те, що ресурс скінченний. І все довкола скінченне. Держава та її інститути — скінченні. Навіщо я вкладатимуся в те, що не нині, так завтра впаде? Ліпше я собі побудую якесь Межигір'я, сховаюся там за парканом і перечекаю біду.

Проблема в тому, що це — замкнене коло. Усе падатиме, допоки ми не навчимося думати ширше. Ми не можемо навчитися думати ширше, поки довкола все падає.

А тепер порівняйте з мисленням Імперії. Воно протилежне: ресурс нескінченний. Я завжди маю змогу прибрати до рук ще одну-дві колонії, парочку територій — і ось ресурс знову є. Це Ріг Достатку. Мені завжди є, звідки взяти. Тож — будувати фундамент, думати про вічне та непорушне, мислити категоріями сторіч!

Ми протистоїмо ворогу, який попереду нас. Щоб перемогти, треба навчитися думати довготерміново. Зазирнути принаймні туди, куди дивиться він.

А це значить — будувати тяглі інституції. Тривкість інституцій забезпечує перевагу. Тяглість культури забезпечує перевагу.

Тому Томос — це удар під дих імперії. Тому Музей Голодомору-Геноциду — це удар під дих.

Це про стратегічне. Це про десятиріччя та сторіччя. Це про фундамент. Зафіксувати акт Геноциду. Усвідомити наслідки — у тому числі на ментальність. Переосмислити. Вивчити раз і назавжди, хто сіяв смерть. Відновити пам'ять. Побудувати на її основі політику.

Ми не можемо нехтувати фундаментом і братися зводити стіни, не зміцнивши основу. Стіни обваляться.

Джерело

Важливо

Україна входить у небезпечну фазу війни. Чому це привід не для депресії, а для рішучості