Розділи
Матеріали

Їм потрібні обивателі, а в нас лише герої: чому шлях України до Європи буде дуже довгим

Війна посилює культ героїв, і без того популярний в Україні, а Європа, навпаки, схильна до компромісу та обивательства, пише волонтер Геннадій Друзенко. І це, на його думку, з кожним місяцем ускладнює українську євроінтеграцію.

Герої – постійний елемент українського культурного коду

ЄВРОПА та НАША ПЕРЕМОГА

Сучасна Європа виросла на руїнах Другої світової. І хоча нинішні покоління знають про Голокост, євгеничні практики нацистів, вщент зруйновані німецькі міста та десятки мільйонів жертв тої війни здебільшого із книжок та кінострічок, в європейському коді на підсвідомому рівні прошита відраза до війни.

Бо війна випускає на волю прихованих у людині демонів. Які перетворюють добропорядного бургера на безжального вбивцю-садиста. Чудова книжка оксфордського історика Ніколаса Старгардта "The German War: A Nation Under Arms, 1939—1945" — яка чекає на свій український переклад!!! — ілюструє цю тезу на безлічі конкретних прикладів. Коли ми задавались питанням, чому росіяни не постають проти путінського режиму, а потім звинувачували їх у невиправному сервілізмі — "страна рабов, страна господ" — варто було прочитати German War, щоб переконатись, що піддані Путіна в цьому геть не оригінальні. Німці гуртувались навколо Гітлера навіть коли було очевидно, що війну програно остаточно і безповоротно. І так само, як сучасні росіяни, вірили, що вермахт нападав на сусідів, щоб запобігти неминучому нападу на Третій Райх…

Війна випускає на волю хижих демонів, які у нормальний мирний час дрімають в людині. Причому випускає незалежно від того, яку війну ти ведеш: справедливу чи ні, намагаєшся загарбати чужі землі чи захистити свої. Європейці памʼятають про масові зґвалтування, які чинили визволителі, причому як на Східному, так і на Західному фронтах. Памʼятають, як важко й довго право переможця поступалося універсальним правам людини. Памʼятають розправи з "колаборантами" без суду і слідства. Памʼятають, як важко гоїти рани війни, і скільки ще рецидивів принципу "переможців не судять" трапляється вже після її завершення.

Тому останні 70 років Європа підозріло ставиться до героїв. Навіть символ французького опору де Голль не довго втримався у влади після звільнення Франції: вже в січні 1946 року він залишив посаду Голови тимчасового уряду. На відміну від США, де генерал Айзенгавер — командувач антигітлерівської коаліції в Європі — був приречений стати 34 Президентом США, Старий світ зробив ставку на цивільних політиків: Аденауер, де Гаспері, Шуман, Еттлі…

Про це конче потрібно памʼятати, щоб розуміти, чого Європа прагне від нас і чого вона в нас боїться. По суті вона — свідомо чи підсвідомо — боїться того, чим ми найбільше пишаємось: нашого героїзму. Бо герої не живуть за правилами: вони їх порушують та (іноді) встановлюють нові. Європа боїться нащадків Святослава Хороброго, сподіваючись, що на зміну йому в Україні прийде до влади сучасний Ярослав Мудрий — державник, стратег, будівничий та дипломат…

Сучасна Європа — це територія компромісу. Це культ домовлянь та балансувань. "Поганий мир кращий за добру війну" — це європейський принцип. І тому тільки надто зухвалий, відвертий та нічим не спровокований напад Путіна на Україну, а також брутальність орди, нагадали європейцям, що іноді героїчний спротив залишається безальтернативною опцією для тих, хто не хоче отримати "і війну, і ганьбу". Іноді, щоб залишитись європейцем, потрібно таки брати приклад з Черчилля й де Голля, а не з Петена чи Бенеша…

Але наразі на західному політичному обрії не видко ані де голлів, ані черчиллів, ані айзенгаверів… Подобається це комусь чи ні, український лідер наразі — найяскравіший політик колективного Заходу. Який не тільки став героєм та символом для багатьох виборців у вільних країнах, а й проблемою та викликом для своїх візаві у європейських столицях. Це також потрібно усвідомлювати…

Український лідер наразі — найяскравіший політик колективного Заходу
Фото: УНІАН

І чим довше триває війна, тим більшим викликом Україна стає для Європи. Як свого часу викликом для Європи став Ізраїль, який хоча і належить до колективного Заходу, але аж ніяк не вписується у домінівну європейську парадигму компромісів та домовлянь. Проблема в тому, що Україна ближча до Європи, аніж Ізраїль, та прагне інституалізувати свою належність до неї через вступ до ЄС. Символом якого на сьогодні, нагадаю, є бюрократ-технократ, а не харизматичний герой…

Чим довше триватиме війна, тим далі ми віддалятимемося від сучасної Європи. Від культури компромісів та домовлянь, від домінування в уряді технократів та "зацикленості" на правах людини, від "міщанської" парадигми як мейнстриму на протилежність нашому культу героїв. Бо Європа лицарів — то лише спогад про славне минуле, лише музей, в якому зберігаються "справи давно минулих днів". А чи готові ми йти та інтегруватися до Європи обивателів — щонайменше відкрите питання, яке ми собі навіть не наважуємось поставити вголос.

Бо чим довше триває війна, тим чорно-білішим стає український світ. А сучасна Європа — строката та різнобарвна, наче веселка. І наша справжня трагедія в тому, що ми не можемо завершити цю війну, "просто припинивши стріляти". І навіть вихід на кордони 1991 року аж ніяк не гарантує завершення цієї кривавої мʼясорубки. Бо ще 2014 росіяни продемонстрували, як без вагань обстрілювати українську територію з "Градів" та "Ураганів" через порербик. З початком великої війни ми дізнались, як руйнують українські міста та вбивають українських громадян крилаті й балістичні ракети, випущені з російського повітряного простору…

Чим довше триває війна, тим більше ми ментально віддаляємося від сучасної Європи. Якій набагато ближчі ті, хто мріє влітку про море та відпустку, а не про дрони для армії та український прапор над Маріуполем. Це не означає, що європейські лідери будуть нас силувати домовлятися з Путіним про мир. Але це означає, що наш шлях до ЄС буде неймовірно довгим та тернистим. Чи безкінечним, як у Туреччини. Незалежно від виконання формальних критеріїв членства. Бо сучасна Європа — це континент, де мейнстрим — бути обивателем, а сучасна Україна культивує героїв.

А героям та обивателям в одному домі, як правило, не надто комфортно…

Джерело