Важлива не людина, а бюджет. Чому в Україні до цього зводиться вся державна політика

Оте все, що ви говорите. Що для бізнесу це додатковий тягар, що потрібно зменшити адміністративне навантаження на бізнес, бо не розвиватиметься. Ви знаєте, оце все — взагалі не аргумент.

Десь так на днях представник Мінфіну в розмові відреагував на пропозицію зробити невелике спрощення для підприємців.

Проблема не в конкретному чиновнику та не в Мінфіні, проблема — у загальній державній філософії.

The client is always wrong. Так було написано на барі у відомому фільмі. Громадянин завжди винен — так прописано в наших підзаконних актах і нашій щоденній практиці. Номінально ви, звісно, прочитаєте в законах і Конституції про права та свободи й про те, що права людини є найвищою цінністю у відносинах "держава-громадянин". Але в житті все інакше. І ми всі це знаємо.

Я вже не вірю, що ця проблема в Україні вирішиться еволюційним шляхом. Ця проблема болить, допоки ти серед плебсу, але як тільки ти потрапляєш у вищі ешелони влади — біль зникає. А раз мені не болить, то значить, і проблеми немає.

Розмовляються розмови, збираються наради, круглі столи, лунають заклики до діалогу. Але модель відносин не змінюється взагалі ні на краплину. Бо доходи бюджету — це найвища цінність.

Що потрібно зробити? Темрява не любить світло. Наші закони фактично дублюють законодавство ЄС. Десь так само, як радянська Конституція дублювала західні Конституції. Але треба допомогти іноземцям, які є нашими кредиторами, заглянути за цей красивий фасад і показати, як воно насправді все працює. Якщо нашим керманичам байдуже на наші економічні перспективи, то нашим кредиторам ох як не байдуже, скільки вони нас фінансуватимуть і чи повернемо ми наші борги.

Так, це звучить дуже дивно. Але наш економічний розвиток набагато більше цікавий нашим кредиторам, аніж українським елітам.

Джерело