18 мільйонів українців потребують допомоги. Чому про це має подумати Генасамблея ООН
Чи піклується Захід про пересічного українця? Чи розуміє Захід, що допомога Україні — не лише "військові пакети"? Ці питання в колонці для The Guardian ставить відомий британський політик Девід Міллібенд, наголошуючи: турботу має відчути не лише армія, а й звичайні люди
Нещодавно Майкл Кофман, старший науковий співробітник Фонду Карнегі за міжнародний мир і один із провідних аналітиків війни в Україні, закликав Захід "планувати довгу війну". Він говорив про військові проблеми, що стоять перед країною: боєприпаси, протиповітряну оборону, ключові засоби забезпечення і розширення навчання.
Кофман має рацію: масштаб майбутньої операції неможливо переоцінити. Нещодавня поїздка, яку я здійснив до Києва, підтверджує надзвичайну хоробрість, стійкість і відданість справі українського населення. Але це також оголило цивільні витрати війни, видимі й невидимі. Оскільки кінця війні не видно, необхідно планувати цивільні та гуманітарні потреби, а не тільки військові.
Ознаки щодо цього тривожні. Потоки гуманітарної допомоги з державних джерел скорочуються. Суспільний потяг до пожертвувань знизився в міру того, як війна затягнулася, а фінанси донорів все більше обмежувалися кризою вартості життя. Зобов'язання в розмірі 60 мільярдів доларів (48 мільярдів фунтів стерлінгів), прийняті на конференції з відновлення України в Лондоні в червні, були значною мірою зосереджені на відновленні фізичної інфраструктури. А як щодо інфраструктури людської?
Небезпека полягає в тому, що ненормальне нормалізується. Цивільне населення України стикається з жахливими стресами: втратою близьких або страхом їхньої втрати; перерва в навчанні; посеред ночі — сповіщення про повітряний наліт; величезна кількість біженців і вимушених переселенців; паводкові води з Каховської греблі, які несуть міни, що не розірвалися, в житлові райони. Втрати серед цивільного населення, за консервативними оцінками, становлять 27 000 осіб.
Хоробрість і стійкість не зберігаються у вакуумі. Наразі 18 мільйонів українців потребують гуманітарної допомоги в усій країні, особливо в районах, найближчих до лінії фронту, і в районах, що перебувають під тимчасовим військовим контролем Росії. Близько 6 мільйонів осіб є внутрішньо переміщеними особами. Поки вирує битва, групи Міжнародного комітету порятунку, які вживають заходів після бойових дій, виявляють дуже високий рівень різних потреб серед населення.
Досвід Міжнародного комітету порятунку, особливо на сході, але, правду кажучи, і по всій країні, показує, що рівень травм дуже високий. Крім того, гостро потребують допомоги ті, хто не може втекти від бойових дій, особливо літні люди та інваліди.
Тим часом наближається зима, і тому "зимівля" стає новим пріоритетом. Минулого року українці зіткнулися з морозними температурами та навмисним нападом на водну й енергетичну інфраструктуру з боку російських сил, які прагнуть поставити під загрозу основні потреби для виживання. Ця військова стратегія повністю суперечить законам війни і є ще одним свідченням зростаючої безкарності в усьому світі за напади на мирне населення.
Планування тривалої війни на цивільному фронті також означає, що психічне здоров'я має бути поставлено на один рівень із фізичним. Це особливо важливо для найуразливіших груп населення, таких, як діти та люди похилого віку.
Це також означає підтримання науково обґрунтованої та економічно ефективної гуманітарної діяльності. Адресна грошова підтримка постраждалого населення має бути головним пріоритетом, з огляду на працюючу ринкову економіку, поряд із забезпеченням доступності послуг охорони здоров'я та освіти. Під час української кризи було зроблено новаторську роботу, зокрема, в галузі онлайн-освіти, координованої Міністерством освіти України, а також неурядовими організаціями, наприклад, у використанні мобільних медичних бригад, щоб дістатися до лінії фронту.
Існує також життєво важлива необхідність підтримки представників громадянського суспільства в Україні, які є активним компонентом гуманітарного реагування і часто першими опиняються на місці події, коли трапляється стихійне лихо.
У 2022 році Україні продемонстрували гарний приклад міжнародного реагування на гуманітарні потреби. Понад 80% того, що просили, було профінансовано ООН; цифри показують, що інші проблемні регіони на кшталт Ємену чи Сирії отримали лише чверть цієї суми. Цього року для України цей показник, найімовірніше, становитиме 50%.
Ці проблеми будуть посилюватися, якщо їх не вирішувати. Настав час нашим лідерам поводитися відповідно. Генеральна асамблея ООН працює цього тижня. Якщо Україна є вирішальним полем битви, як багато хто говорить, її потрібно вести на всіх фронтах.