Чотири кроки до перемоги. Як має змінитися Україна, щоб виграти війну
Україна має чітко розуміти, якою є її стратегія для досягнення перемоги, пише аналiтик Валерiй Пекар. Для того, щоб виграти найважчу війну з Росією, потрібно здійснити чотири цілком зрозумілі кроки…
Цей дуже негативний пост містить чимало позицій, про які я багато писав, так само, як і мої друзі та колеги.
Можна сперечатися з певними деталями, але, на мій погляд, тут на 90% все правильно.
(Наприклад, я не згоден з оцінкою Ярослава Гунька, але визнаю, що ця ситуація нам на шкоду, а не на користь).
Коротко про ключові больові точки:
- Україна не має стратегії перемоги. Без стратегії перемогти неможливо.
- Завищені очікування, створені українськими політиками, завдали дуже багато шкоди.
- Перемогти своїми силами, без грошей і зброї союзників, ми не можемо.
- Світ поступово буде знижувати підтримку України — і Захід, і Південь.
- Вимоги, образи, звинувачення — ці "інструменти дипломатії" не працюють.
- Відмовляючись виходити на одну сцену з росіянами, ми без бою залишаємо їм право формувати свідомість західних еліт.
- Путін не помре, російська економіка не завалиться, голодних бунтів не буде.
- НАТО не буде воювати за Україну за жодних умов, і до завершення війни Україні не дозволять стати членом НАТО.
- Українське суспільство дуже вперте і не хоче визнавати своїх помилок.
Впертість українського суспільства врешті призведе до розколу: частина суспільства втомиться і буде готова на завершення війни за будь-яку ціну, а частина буде готова битися до повної перемоги за будь-яку ціну. Цей розкол може завершитися поганими наслідками.
Висновки:
- Нам терміново потрібна спільна із союзниками стратегія перемоги.
- Нам потрібно поміняти наші підходи до взаємодії із Заходом, Півднем, російськими антиімперськими силами.
- Нам потрібна чесність у внутрішньому діалозі всередині українського суспільства, і нам потрібен, нарешті, діалог між владою і бізнесом, громадянським суспільством, експертною спільнотою, місцевим самоврядуванням тощо.
- Нам потрібно припинити вірити у міфи, які ми самі собі придумали, і тим більше у міфи, придумані для нас на Луб'янці.
P.S. Всі, хто прочитав у пості заклик до здавання територій, — будь ласка, перечитайте двічі, уважно. Там нема жодного слова про це.
P.P.S. Окремо зазначу, що я не поділяю негативних оцінок української дипломатії. Вважаю, що переважна більшість українських дипломатів б'ються, як леви, за інтереси країни. Але їм потрібно більше фінансування, більше якісних людей, а головне — стратегія перемоги.